Жінкам – квіти, дітям – морозиво, бандитам – тюрми!
Ясна річ, в Україні мають місце політичні репресії.
Захисники таких дій влади майже завжди аргументують мотивацію силових структур наступним чином: Тимошенко, Луценко, Поживанов, Пилипишин, Діденко, Макаренко, Черновецький, Комарницький, Супруненко, Слюз та інші – дійсно вчинили злочини, обікрали простих українців і живуть красиво в той час, коли багато їхніх співвітчизників не знають, чим завтра годувати своїх дітей.
З одного боку, у словах адвокатів репресивної політики нинішнього режиму значна доля правди. Вказані вище персони, справді, не святі, є безліч порушень законодавства, що реалізовані з їхньої волі.
Проте, чому стільки часу їх ніхто не чіпав? Вочевидь, через те що вони та їх покровителі обіймали найбільш поважні кабінети на Грушевсього, Банковій та Садовій.
Отже, хто не при владі, той і винен в усіх наших проблемах. Себто терпіла. Даруйте за тюремну лексику, викликану тим, що порядки в українському політикумі аж надто схожі на зеківські.
Та хіба не ми їх вибирали? – Ми!
Тому несемо опосередковану відповідальність за той цирк, глядачами якого виступаємо. За те знущання над світовими нормами права. За свавілля міліції, прокуратури, місцевих чиновників. За те, що поставлені в позу скорпіона перед Москвою й одночасно підлизуємося до Брюселю – коли це потрібно Януковичу, його посіпакам, а також тим, хто був перед ними. За соціальну політику влади, яка так схожа на геноцид сповільненої дії.
Особисто я чітко розділяю репресованих сьогодення на дві категорії.
Перша – справжні арештанти сумління та інші, хто постраждав виключно за політичні переконання: борці за права студентів та підприємців, активні правозахисники, нескорена українська інтелігенція, правдиві журналісти, котрі не бояться вголос говорити правду, активісти антивладних громадських організацій та неформальних об'єднань.
Друга – колишні можновладці. До них дійсно є справедливі претензії.
Одначе, невже нинішня влада не продовжує таку саму антинародну політику? Єдина різниця – інші ключові персонажі.
Відтак виникає низка питань до екс-чиновників, що сьогодні фігурують у кримінальних справах:
Чому ви не реалізували принцип покійного В'ячеслава Чорновола, який із ваших слів є прикладом для нас усіх: бандитам – тюрми!
Чому ви вчора не посадили до в'язниці тих, хто сьогодні саджає вас?
За часів вашої влади прикладів було безліч. Особливо на місцях, де злодіяння місцевих князьків відчувалося й відчувається найбільш гостро та болісно.
Мабуть, найбільш красномовний приклад – Харків. Не хочу дорікати Добкіну та Кернесу в хамовитій манері спілкування та нецензурній лексиці, якій позаздрило б чимало чоботарів та матросів. Аби ж то було найбільшою проблемою!
Сотні незаконно вирубаних дерев, розвалена інфраструктура, тиск на демократію, напрочуд брудно сфальсифіковані місцеві вибори... Згадаймо, ця команда здобула локальну владу ще тоді, коли країною керували начебто демократичні сили.
І що, нинішні опозиціонери доклали зусиль, щоб привести Добкіна, Кернеса та їхні поплічників до кримінальної відповідальності?
У Верховній Раді була створена відповідна комісія, що досліджувала зловживання харківської влади. Голова цієї комісії Олег Ляшко тоді заявив: "Секретар міськради Кернес, очевидно, слідуючи відомому вислову: "Своїм – усе, чужим – нічого", тривалий час, всупереч Земельному кодексу, не розглядає проекти понад 500 договорів оренди земельних ділянок, право на яку громадяни та юридичні особи таки отримали від міської ради..."
Невже цього мало?
На той час у ВР була постпомаранчева більшість, котра називала себе коаліцією демократичних сил.
Чи зробила коаліція що-небудь, аби перешкоди "бєспрєдєлу" в Харкові?
От Вам і відповідь. Дійсно, треба було саджати бандитів у тюрми, а не шукати з ними спільної мови.
Починати потрібно із себе.
Між іншим, частіше даруйте жінкам квіти та пригощайте дітей морозивом. Може, тоді наше життя буде трошки кращим.
Андрій Лозовий, спеціально для УП
