Що знищить владу Януковича

Янукович запропонував українцям припинити "жалітися".

Тут він правий – скаржитися нікому. І не треба. Але він лише частково правий, бо найголовнішого - у продовження цієї тези - не сказав.

Коли українці припинять "жалітися", раз і назавжди закінчиться його влада і більше на чолі держави таких як він не буде.

Є у Німеччині безліч маленьких містечок з охайними будиночками, прибраними вулицями, чистим повітрям та збереженими традиціями.

У Шварцвальді, на південному заході, коли народжується дитина біля оселі або прямо на ній ставлять лелеку з ім'ям нового мешканця.

А замість звичного Guten Tag (Добрий день) вітають один одного Grüss Gott (Слава Богу).

Це не влада змушує німців тримати свої селища охайними. Швидше навпаки – краса і добробут виходять, перш за все, від самоповаги городян. Саме ця риса є основою бюргерського побуту.

Німець згине від сорому, якщо його хата буде обшарпаною, а на подвір'ї у купі з гноєм лежатиме сміття. Німець не простить владі брудної вулиці або подвір'я , за прибирання яких він платить. Не кажучи вже про корупцію - якого б рівня вона не була.

Німець не буде чекати виборів, щоб сказати такій владі "ні". І він не стане жалітися, але разом з такими ж як він сусідами, які теж мають власну гідність та самоповагу, збереться та піде до влади - вимагати працювати на нього та інших бюргерів.

Бо ці люди просто не хочуть жити у бруді - не важливо чи він вуличний, чи політичний.

Саме тому всі рівні, гілки та гілочки влади Німеччини поважають своїх громадян. Які, звісно, поважають себе і вимагають від влади одного - нормально працювати.

Чи хтось допомагав німцям у цьому? Ні - бо вони завжди починають з себе. Кожен політик знає - після обрання суспільство розглядатиме його у мікроскоп. Йому не дозволять працювати за принципом "ми тебе обрали, тому роби що хочеш". Його змусять робити що потрібно.

Після голосування політична пильність бюргерів не зникає, а навпаки посилюється. Бо ці люди поважають себе, тому хочуть постійно впливати на діяльність тих, кого вони найняли на роботу своєю довірою на виборах - чи то парламентських, чи місцевих - неважливо.

Коли ми, четверо депутатів від української опозиції, зустрічалися з німецькими колегами у Бундестазі, ті дивувалися пасивності українців - активно включаються у політику тільки під час голосування, а потім лише кухонно (тепер ще й соцмережово) сварять владу, яку самі ж залишили напризволяще.

Звичайно, німецькі парламентарі дуже занепокоєні політичними репресіями, арештами опозиційних лідерів, загальним відходом від демократії. Звичайно, готові допомагати. Але при цьому абсолютно справедливо зазначають - почніть робити щось самі.

Бо як допомагати країні, громадяни якої не хочуть змін? Ні, казали ми, хочуть. Але ж чому нічого для цього не роблять - питали німецькі політики. Аргументу про розчарування вони не розуміють – бо як же ж можна розчаровуватися у своєму помешканні – бодай то хата, місто чи країна?

Фактично, німецькі колеги опосередковано поставили питання самоповаги українців. Чи є вона?

Поки відповідь у обшарпаних під'їздах з вирізаними на стінах матюками. У засипаних недопалками та обгортками сірих подвір'ях з розбитим асфальтом і бордюрами. У некрасивих, бо давно не ремонтованих, будинках. У смердючих смітниках, які не чистили з часу встановлення. У ямах на дорогах без розмітки. Та врешті решт, у захаращених балконах, кімнатах та кухнях.

Напевно, не треба списувати на бідність лінощі та слабкорозвинуне почуття власної гідності. Руки для прибирання є? Голос для протесту ніби теж.

Чи є для цього воля щоб почати? Починати сьогодні треба з себе. Прибрати у квартирі. Об'єднатися з сусідами і привести до ладу власний під'їзд та двір, паралельно псуючи нерви і здоров'я корупціонерам з ЖЕКу, які деруть немалі гроші за комуналку, але послуг не надають.

Коли вдома буде порядок, природньо захочеться жити у чистому і охайному районі, місті, країні. Бо громадянин з самоповагою просто не може жити в багні. І не може обрати та терпіти владу, яка: плюватиме на його інтереси, обкрадатиме його країну, за його рахунок розкошуватиме та буде тримати його в заторах, поки ця влада пересуватиметься звільненою спеціально для неї вулицею.

Так само, людина що поважає саму себе не самоусунеться від наймання влади на роботу, роздратовано відказуючи: "за мене все вирішено".

У державі, громадяни якої мають самоповагу, словосполучення "президент Янукович" - нонсенс. Бо як же ж можна дозволити щоб на чолі твого великого дому став колишній кримінальний злочинець?

Тому кожному, напевно, треба самому собі поставити питання - чи я маю гідність? І почати з наведення порядку у своєму помешканні.

Випереджаю питання, чи почав з себе я? Так, почав. Купив у господарчому супермаркеті металевий смітничок, щоб більше біля мого під'їзду не валялися недопалки. Сусід взяв перфоратор та прикрутив смітничок до асфальту, щоб не вкрали.

Спільно змусили керівництво ЖЕКу віддати наказ двірникові забирати звідти сміття. Потім пішла ланцюгова реакція.

Коли консьєржка почала відверто хамити деяким мешканцям, інший сусід оголосив їй війну на звільнення. І хоча демократичне опитування власників квартир виявило небажання позбутися вахтерки, зміни все одно відбулися - тепер ця жіночка сама ввічливість.

Тобто усе можна змінити, якщо захотіти. По справжньому.

P.S. Розумію, що багатьох написане зачепить. Хтось образиться, хтось кричатиме – "моралізатор!", "а сам, то сам!.." Прошу дуже, виливайте злість на мене. Але почніть змінювати себе.