Україно, "Вперед"!

На 19 травня в Києві запланований Весняний марш протесту. Так вирішила Народна колегія – установчі збори Всеукраїнської громадянської акції "Вперед". Марш протесту – це буде перша "проба пера"організації, про що її учасники домовилися 13 квітня під час установчих зборів.

Незважаючи на антиурядові гасла і заяви, акція є швидше не політична, а соціально-економічна. Адже більшість гасел носять суто соціальний характер: "припинити бездумні соціальні експерименти над народом та економікою", "зупинити ріст комунальних тарифів", "забезпечити стабільний розвиток конкурентної економіки 21-го століття", тощо.

Вимога відставки уряду Азарова не є ключовою. Головним є припинення чиновницького свавілля, з яким і асоціюється прем’єр. Він є символом непопулярних економічних реформ, які супроводжуються різким погіршенням соціального стану переважної більшості українців.

Із діяльністю КМУ Азарова більшість українців пов‘язує негативні соціально-економічні тенденції останнього року – ріст комунальних тарифів, інфляція, зникнення із полиць магазинів гречки, борошна, різних круп, удорожчання бензину. Тому відставка Азарова для більшості є тотожною поняттю "стабілізація економіки".

При цьому протестні настрої в суспільстві мають в більшій мірі стихійний та об‘єктивний характер, аніж інспіровані ззовні. Питання лише в якій формі в Україні буде реалізовано суспільний спротив – у вигляді мирних демонстрацій, чи підірваних станцій метро.

За великим рахунком, діюча політично-партійна система не встигає за радикалізацією зміни суспільних настроїв. Ані влада, ані опозиція виявилися не готовими до організаційного оформлення протестних ініціативних груп.

Акція "Вперед" стала консолідацією ініціаторів Податкового та Авто Майдану, а також низки громадських організацій, перш за все, незалежних профспілкових.

Формально Народну колегію акції "Вперед" очолила народний депутат, голова парламентського комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва, член фракції БЮТ Наталія Королевська.

"Вперед", так само як і Податковий Майдан, може стати прикладом здатності українського суспільства до достатньо складних форм самоорганізації.

Виникнення різноманітних громадських ініціатив, рухів, організацій – є невід‘ємною ознакою функціонування розвиненого громадянського суспільства. В Західній Європі, США подібні організації різного спрямування – екологічні, правозахисні, мистецькі, взаємодопомоги – то є основа соціального буття індивіда.

Антиурядові акції протесту сягають стотисячних демонстрацій. При цьому рівень життя в розвинених країнах значно вищий ніж в країнах пострадянського простору. Але й там люди протестують проти дій влади, відстоюють свої права, проявляють активну громадську позицію.

В 2010-2011 роках вибухнув арабський світ – народні повстання знесли владу режимів в Тунісі і Єгипті, розпочалися масові громадські протести в Сирії та Ємені, Лівія занурилась в виснажливу громадянську війну.

Диктатури, які демонстрували "стабільність і порядок" та зовнішнє благополуччя десятиліттями виявилися крихкими із середини. З‘ясувалося, що і в консервативному ісламському світі люди можуть бути незадоволені владою та прагнути кращого.

Проте в Україні будь-які громадські ініціативи сприймаються скептично і з насторогою, як зі сторони суспільства, так і держави.

Учасників протестних рухів переслідують та притягуються до кримінальної відповідальності. Ініціаторів будь-якої акції можна покарати "за зіпсовану плитку", "за несанкціонований мітинг", "за порушення громадського порядку" тощо.

Держава вбачає в організаторах будь-яких форм громадського протесту потенційних злочинців. Виступати проти влади – злочин. Відстоювати власні права – злочин. Проявляти публічно незадоволенням діями уряду – злочин.

Характерною є заява керівника фракції Партії регіонів у ВР Єфремова, що він її виголосив на одному із луганських телевізійних каналів, мовляв, "Сорос дав гроші на підготовку в Україні сценарію Лівії та Єгипту".

Виходить українці не можуть бути не задоволені діями влади, не мають почуття гідності, їх цілком все влаштовує? Тобто вони прагнуть платити втричі більші комунальні тарифи, працювати до самої смерті без виходу на пенсію, та ще й робити це безоплатно, щоб у олігархів втричі виросли статки?!

Абсурдність подібних висловлювань є очевидною, проте вони лише демонструють ступінь нерозуміння владою природи громадянського суспільства, як зрештою і відчуття реальності тих подій, що відбуваються.

Збільшення власних статків окремими владоможцями переноситься на все суспільство. Багатій Тігіпко не розуміє, чому люди так переживають за копійчану пенсію, за яку він навіть один раз не зможе поснідати.

Сьогодні Україна має типову передреволюційну ситуацію, коли влада не розуміє суспільство і не прагне його зрозуміти, а суспільство готове до радикальних форм протистояння владі.

Існуюча політична еліта, як владна, так і опозиційна, зрештою має зрозуміти – або вона навчиться адекватно відповідати на соціальні запити громадянського суспільства, або громадянське суспільство сформує нову політичну еліту.

Олексій Голобуцький, заступник директора "Агентства моделювання ситуацій", для УП