Лист із тюрми №6. Інквізиція на марші
Протягом чотирьох місяців ГПУ винаходило безліч підстав для позбавлення мене волі. Почалося з того, що 11 бійців "Альфи" СБУ затримали мене за наказом слідчого ГПУ Войченка в зв'язку з тим, що Луценко "може продовжувати скоєння злочину, в якому звинувачується".
Тобто я, будучи вже рік знятий з посади міністра внутрішніх справ, міг продовжувати перевищувати повноваження міністра?
Через 2 дні той же слідчий Войченко передумав. В поданні до Печерського суду він вимагає мого арешту через те, що Луценко "не визнає скоєння злочину", "відмовляється від надання показів", "регулярно виступає в ЗМІ з метою впливу на слідство".
Логіка 37-го року — посадити в тюрму за те, що Луценко посмів використати гарантовані Конституцією права. Печерський суд згоден з такою логікою. Правда, публічно про це не говорить. У виступах представників ГПУ звучить теза, що Луценко посадили за повільне читання матеріалів кримінальної справи. В СІЗО, мовляв, читатиме швидше.
Рівно місяць в камері особливого режиму для утримання тих, кому "світить" пожиттєве ув'язнення, я чекав тих матеріалів. Але ГПУ виконало замовлення, посадило Луценка, але матеріалів справи так і не надавало.
Лише з 27 січня мені надали можливість почати ознайомлюватися з 47 томами справи. Коміювати заборонили, тож мусив конспектувати. Тим не менше, 20 квітня я повністю завершив вивчення матеріалів, про що підписав протокол.
Можливо, завдання подальшого мого тримання в СІЗО вирішилось би так само тихо, як і в лютому, коли без адвокатів, в присутності 7 міліціонерів та 2 прокурорів суддя Печерського суду без жодних дебатів продовжив арешт.
Але сталося несподіване для ГПУ — Європейський суд з прав людини прийняв до свого провадження скаргу адвоката Луценка в пріорітетному порядку. Тож ГПУ зрозуміло, що продовжувати арешт за використання мною своїх конституційних прав під світлом європейського прожектора — ризиковано.
Перший заступник Генпрокурора Кузьмін публічно заявив, що я заарештований через підготовку до втечі. Напевне, Ренат Равільович розцінив прогулянку з собакою як дресуру собачої упряжки для отієї міфічної втечі.
В результаті мозкового (?) штурму ГПУ висунуло нову причину тримання Луценка в тюрмі. Виявляється, того факту, що він завершив ознайомлення зі справою недостатньо — він має сидіти, поки не дочитають інші звинувачені і адвокати. (До речі, за словами адвокатів, тому іншому звинуваченому в ГПУ відмовила в підписанні протоколу про завершення ознайомлення, щоб зберегти можливість продовження арешту для Луценка). Дарма, що закон абсолютно не передбачає таких підстав для арешту, але це давно вже не зупиняє українських суддів.
У ході судових дебатів я вичерпав усі аргументи, цитуючи відповідні статті Кримінально-процесуального кодексу, що стосуються порядку взяття під варту, порядку обрання та продовження запобіжного заходу. Правові аргументи в Україні не діють.
Змиритись з беззаконням — означає допомогти цьому злу. Тому я змушений використати останній аргумент — оголосити голодування.
Бо це вже не 37 рік. Це - 1478, рік створення Торквемадою Святої інквізиції, в практику якої була введена відповідальність за дії або бездіяльність рідних, близьких, друзів, знайомих.
Якщо далі йти цим шляхом, то ГПУ мало би ще просити суд застосувати до Луценка підвішення мене на гак за ребро — це значно прискорило б ознайомлення з справою моїми захисниками, зокрема, дружиною.
Цікаво, як Європейський суд оцінить таку середньовічну європеізацію українського правосуддя? Невже до вступу в ЄС нам чекати ще 533 роки?
Юрій Луценко, екс-міністр внутрішніх справ
