Ще раз про "таємницю слідства" і права людини
Останні події у правовому житті країни (розслідування "резонансних кримінальних справ") беззаперечно свідчать, що проблеми дотримання прав людини в контексті "таємниці слідства" залишаються в нашій державі не тільки не розв’язаними, а ще більш заплутаними і заполітизованими…
Чинна Конституція і кримінально-процесуальне законодавство стверджують, що жодна людина не може бути названа злочинцем без обвинувального вироку суду.
Права, честь і гідність особи, яка підозрюється (обвинувачується) у вчиненні злочину, мають бути надійно захищені і гарантовані державою на усіх стадіях кримінального процесу.
При цьому, коли журналісти і громадськість хочуть дізнатися про окремі деталі самої події та осіб, які підозрюються у її вчиненні, то слідчі і прокурори, навіть на завершальній стадії розслідування, не говорячи вже про початкову, майже в один голос заявляють: "не можемо надати інформацію, оскільки охороняємо "таємницю слідства"…
Але до цього часу жоден нормативний акт в державі не визначив ознак цієї "таємниці" – все віддано на "розсуд" (відкуп) тих, хто начебто охороняє "цю" таємницю.
Тому, у реальному житті, про "одних підозрюваних" (деяких політиків та можновладців) суспільству стає відомо ще за кілька днів до порушення провадження у справі (ухвалення постанови про порушення кримінальної справи), про "інших" (переважної більшості пересічних громадян) – у судовому засідання, про "третіх" – ніколи, бо злочин "не змогли" чи не побажали розкрити і розслідувати…
Постає питання, чому так відбувається?
На мій погляд, тому, що спотворена суспільна, особистісна і професійна мораль у країні.
Проголошуючи на всіх рівнях захист особистих прав людини і громадянина, її персональних даних, честі та гідності від необґрунтованих наклепів і звинувачень, особливо з боку держави, живемо і живимось чутками і плітками замість чесної і прозорої інформації та ґрунтовних прогнозів.
Саме чуткам і пліткам приділяють особливу увагу ЗМІ, мотивуючи більшу частину своїх публікацій і передач "зацікавленістю суспільства" у "смажених фактах", а їм у цьому підіграють політики і можновладці, включаючи високопосадовців.
Такі "факти" підвищують рейтинги ЗМІ, створюють інформаційні приводи для політиків та одночасно "інформаційне болото", в якому ловлять "жабенят" ті, для кого поняття честі і гідності є ефемерною штукою, про яку вони згадують лише тоді, коли такі факти зачіпають їх особисто!
Коли ж до цієї інформаційної кухні долучаються ті, хто за своєю професією просто зобов’язаний охороняти права і свободи людини заради існування справедливості і правосуддя (розсудом за правом!), то наслідки бувають різні – інфаркти та інсульти, розлади і ворожнеча у сім’ях, політичних і бізнес-структурах, суїциди і убивства тощо…
(До речі, у 60-ті роки минулого століття, в часи "холодної війни", у США була видана книжка-посібник "Як використовувати чутки і плітки в СРСР", про яку розповідав у своїх публічних лекціях відомий американський експерт з менеджменту українець Терещенко, який останні роки свого життя, з дозволу компартійного керівництва, провів в Україні, працюючи в Києві в нинішньому інституті імені Глушкова)).
Переконаний, що відсутність нормативного закріплення в законі вичерпного переліку ознак, що становлять "таємницю досудового слідства", навмисне розповсюдження "часткової" слідчої інформації з боку прокурорів і слідчих, а також різного роду "чуток і пліток" замість достовірної інформації в ЗМІ, тотальне недотримання конституційного принципу "презумпції невинуватості" особи – це шлях "в нікуди", створення сприятливого середовища для корупції, політичної і соціальної нестабільності.
А це означає лише існування нездійсненних мрій поколінь щодо розбудови правової демократичної держави.
Правова система держави знаходиться у вкрай занедбаному стані, а постійно зростаюча і нестабільна законодавча і нормативно-правова база не сприяє оптимізації її функціонування.
Правові реформи декларуються, але не проводяться, юридична освіта і наука не реформуються взагалі.
Кращі здобутки юридичної науки (і практики також) не аналізуються і не впроваджуються тому, що можновладцям потрібна (якщо взагалі потрібна) наука і освіта, яка обслуговує, в першу чергу, їх власні, а не інтереси демократичного суспільства.
Права і свободи кожної людини залишаються без юридичних, в першу чергу, судових гарантій захисту і безумовного забезпечення їх реалізації. Якщо ж до цього додати сумнівну кадрову політику держави у цій сфері, то загальний висновок не додає оптимізму.
Країні вкрай потрібен перехід до створення нового за якістю суддівського та прокурорського корпусу на основі досвіду розвинутих демократичних правових систем світу.
Йдеться, по-перше, про те, що на посаду судді першої судової інстанції (районного, окружного суду) можуть бути рекомендовані правничою спільнотою відповідного виборчого округу лише особи з числа працюючих адвокатів та юрисконсультів, які мають позитивний моральний і професійний авторитет як серед колег-правників, так і серед своїх клієнтів, зі стажем професійної юридичної діяльності не менше 10 років та віком не молодшим 35 років.
Обрання на посаду такого судді має відбуватися шляхом всенародного таємного голосування виборців відповідного виборчого округу з числа не менше ніж 2-х кандидатів терміном на 5 років, з подальшим можливим переобранням через кожні 5 років суддівської діяльності.
При цьому мають бути створені процедури передвиборчих змагань кандидатів на посаду судді.
По-друге, на прокурорські посади першого (районного) рівня правнича спільнота може рекомендувати лише осіб з числа суддів та адвокатів, які мають не менше 5 років суддівського або 15 років адвокатського стажу професійної діяльності (це досвід розвинутих країн світу!).
По-третє, на посади суддів апеляційної та касаційної інстанцій можуть бути рекомендовані особи лише з числа суддів судових органів нижчого рівня з подальшим їх призначенням на ці посади безстроково президентом країни.
По-четверте, має бути запроваджене звільнення (без будь-якого права на повернення на роботу до органів державної влади та управління без права отримання відповідних державних пільг і преференцій при виході на пенсію) з суддівських і прокурорських посад тих осіб, які хоча б один раз припустилися порушення чинних правових норм в результаті або низького рівня власної професійної підготовки, або умисної недбалості чи халатності, або ж корупційного діяння.
Такі факти мають бути розслідувані за прозорою і виписаною процедурою відповідною правничою спільнотою за участі ЗМІ та громадськості. Звільнена особа повинна мати право оскаржити таке рішення в судовому порядку на загальних засадах правосуддя і судочинства.
По-п’яте, час запровадити традицію добровільної відставки з посади за умови вчинення аморальних у професійній діяльності та побуті проступків.
Володимир Сущенко, заслужений юрист України, для УП
