Україна йде… у Митний союз?

Інтерв’ю Валерія Мунтіяна газеті "Комерсант", в якому він рішуче розвернув Україну у протилежний від Європейського Союзу бік, набуло неабиякого резонансу. І не дивно, адже заяву зробив не хто-небудь, а цілий Уповноважений уряду з питань співробітництва з Російською Федерацією, країнами СНД та ЄЕП.

Можливо я помиляюсь, але ключовими словами у цій пафосній чиновницькій візитівці є "уповноважений Кабінету Міністрів України", а отже, у мене кілька логічних запитань.

Чиї директиви виконував цей горе-дипломат, коли робив заяву, яка суперечить статті 11 закону України "Про засади внутрішньої та зовнішньої політики"?

Або, простіше кажучи, хто його уповноважував капітулювати у відповідь на заяву Володимира Путіна із ультимативною вимогою, визначитись, по який бік кордону Україна хоче бути – чи в "модернізованій сім’ї братських слов’янських народів", чи з "деградуючою" Європою?

Усвідомлюю, що мої запитання повиснуть у повітрі і, у випадку загострення суспільного резонансу, з Мунтіяна зроблять цапа-відбувайла.

Однак, проблема залишається і заява про те, що у липні Україна може приєднатися до протоколу про створення Митного союзу із Росією, Білоруссю й Казахстаном, висловлена уповноваженим представником Кабміну з питань співробітництва з Росією й державами-учасниками СНД, ЄЕП та інших регіональних об'єднань, є дуже серйозним приводом замислитися над євроінтеграційними перспективами України.

Пропоную стислий виклад аргументів стосовно того, чому Митний союз і ЄС є взаємовиключними напрямками інтеграції і які наслідки матиме для України відмова від зони вільної торгівлі з ЄС.

По-перше, Угода про зону вільної торгівлі з ЄС є передумовою та складовою ширшої Угоди про Асоціацію, що окрім економічної інтеграції, передбачає й поглиблення політичного взаємозв’язку з чіткою перспективою членства в ЄС. В той час, як Митний союз є продовженням ініціативи з інтеграції Росії, Білорусі, Казахстану та України.

Це так само передбачає, окрім узгодженої економічної політики, ще й створення керівних структур, що відповідно вказує на втрату частини політичного суверенітету України.

По-друге, попри достатньо складні переговори з ЄС, угода про ЗВТ цілком узгоджується зі статусом України, як члена СОТ. При успішному завершенні переговорів, співробітництво відкриває колосальні економічні перспективи.

В той час, як Митний союз – це проблеми у взаємовідносинах з країнами СОТ, що коштуватимуть Україні, за найоптимістичнішими оцінками, більше 2 мільярдів доларів та початок економічної війни з кожною зі 153-х країн учасниць СОТ. А це неминуче призведе до відповідних економічних санкцій.

По-третє, зона вільної торгівлі з ЄС – це покращення ділового клімату, запровадження європейських регуляторних стандартів та доступ до інноваційного та інвестиційно-потужного ринку.

В той час, як Митний Союз для України – це фактична відмова від членства в СОТ та звуження зовнішньоекономічних можливостей України рамками низькотехнологічного та інвестиційно-дефіцитного ринку країн СНД.

По-четверте, легітимізація приєднання України до Митного союзу – це не лише втрата економічного суверенітету держави (митний союз має власну Комісію, яка уповноважена проводити переговори щодо торговельної політики членів союзу з третіми країнами), але й закріплення політичної залежності від Росії.

Це пов’язане з тим, що Митний союз є етапом інтеграції до ЄЕП, яка передбачає створення наднаціональних органів, рішення яких будуть обов’язковими для України.

По-п’яте, задекларовані економічні зиски України від Митного союзу, у вигляді збільшення товарообігу, є нічим іншим, як намаганням втримати гарну міну при поганій грі.

Митний союз – це остаточне руйнування залишків конкурентоздатності української промисловості. Деклароване збільшення товарообороту в 1,6 разів відбудеться, в першу чергу, за рахунок зростання російського імпорту.

Взагалі, ми повинні припинити розмови з точки зору товарообігу та обговорювати обсяги і темпи експортних поставок. Негативне сальдо торгівлі з Росією і так зростає, і вже наближається до 2 мільярдів доларів.

По-шосте, вступаючи до Митного союзу, Україна одномоментно і остаточно втрачає свою геополітичну перевагу, пов’язану із стратегічно вигідним положенням – поряд із ринками ЄС та країн Чорноморського басейну.

Натомість Росія отримає геополітично і економічно послаблену, залежну Україну, ще й збільшення контрольованої Москвою митної території та відкритий шлях до експансії на український ринок. Особливо беручи до уваги, що для російських виробників ціни на енергоносії значно дешевші, ніж для українських.

До наведеного переліку аргументів можна додати неминучу шкоду міжнародному іміджу, (який і так покосився після презентації Гарнюні та Спритка) та закріплення за Україною репутації країни з непередбачуваною та, м’яко кажучи, суперечливою зовнішньою політикою.

Я припускаю, хоча й не вірю, що заяви Валерія Мунтіяна та постійні загравання влади з темою Митного союзу, можуть бути "філігранною" дипломатичною грою, з метою прозондувати Москву та натиснути на Євросоюз, на тлі чергового раунду переговорів щодо укладення Угоди про ЗВТ.

Це, скоріш за все, ексцес виконавця, який наслухався своїх начальників та вирішив пограти у вождя, сказавши вголос те, про що вони думають, але помовчують.

Але, прозвучало це настільки ж "граціозно" та "витончено", як реве білий ведмідь у спекотну погоду.

З одного боку, повна капітуляція у відповідь на погрози Володимира Путіна поставити кордон для українських товарів у разі побудови зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

З іншого, фактичне призупинення переговорів з ЄС, стосовно Угоди про асоціацію та перенесення підписання на грудень, а там далі видно буде. Догрались!

І марно, що заяву уповноваженого Кабміну одразу заперечив МЗС та представник президента у Верховній Раді, "осад" від таких викрутасів і карколомного "професіоналізму", як кажуть, залишився і свідченням тому є  заяви представників ЄС про кризу довіри по лінії Україна-ЄС.

На цьому тлі, дивує, як легко Банкова втрачає позиції, навіть в тих поодиноких сферах, де могла б похизуватись досягненнями – сфера зовнішньої політики вигідно відрізняла теперішню адміністрацію від попередників.

Президент і прем’єр говорили одним голосом.

А тепер ми бачимо, якою хиткою є розрекламована стабільність – виринає чиновник третього чи четвертого рівня і починає підкеровувати офіційний державний курс, закріплений в законах і заявах вищих посадових осіб.

Досі офіційний Київ заявляв та переконував, що нашою метою є ЄС. Однак урядовці усього кількома заявами спромоглись дезавуювати ці запевнення та втратити довіру в очах ЄС.

Пізніше заяви цих урядовців дезавуював офіційний Київ. Отже, виходить дещо кумедно – тепер вони дезавуйовані по черзі.

Але посмішка зникає, якщо пригадати, що поміж цим влада махом дезавуювала перспективу євроінтеграції України. А це вже не жарти, такі "помилки" можуть стати для країни не просто програшними, а фатальними.

Андрій Пишний, для УП