9 березня

Відомий правозахисник, дисидент, поет і письменник Ігор Померанцев на радіо "Свобода" нещодавно сказав: українські поети писали своєю рідною мовою, тому що без їх віршів, без їх поезії українська мова просто розчинилася б, зтліла, випустила дух. Вона б померла...

І справді, це дуже вірно помічено. Наші поети берегли цю мову, як давні друїди кельтську міфологію. Зберігали її красу та чуйність, як священний Грааль української нації. Леся Українка, Іван Франко, Ольга Кобилянська... І на самій вершині – він, великий Тарас Шевченко, перший номер української літератури, нашої культури, нашого народного духу, перший в Україні.

Кобзар Шевченка – це полум'я духу нації, заховане в три сотні сторінок Тарасової поезії.

Це Біблія Української Душі. Це – код нації. Це нагадування нам, що ми можемо, коли захочемо.

Це зображення всього контрапункту української ментальності, від "хрущів над вишнею" до тотального народного повстання, від тихої лірики "тієї калини" до "Гайдамаків", до "Заповіту"...

І коли читаєш його сьогодні максимально зосереджено, то – мурашки по спині, і хочеться встати і йти, боротися і долати перешкоди.

Кажуть, що Моцарт дуже вдало написав "Реквієм", бо знав, що пише його собі. Тараса Шевченко писав свій "Заповіт" для всієї України, і не для України тоді, а для України - назавжди. Для боротьби, а не для смутку, для дії, а не для поминок. Заповіт – це антиреквієм української культури...

Я абсолютно переконана, що якби не було Тараса Шевченка, то і українська мова і українська історія були б не такі, були б інші. Та й чи були б взагалі.

Поет живе в своєму часі, в своєму середовищі, він пише про те, що відчуває його серце, про що болить у нього душа. Але Великий поет на цьому не закінчується. І після своєї смерті, він - ЩЕ ПОЕТ, він впливає на історію своєї нації, на перебіг подій, які віддалені від нього на десятиліття й на віки.

Бо хто, як не Шевченко, надихав учасників визвольних змагань України на початку 20 століття?

Саме на Шевченку виростали і гартувалися борці за незалежність – Чорновіл, Лук'яненко і Горині.

Саме Шевченко був найактуальнішим поміж усіх "зірок", що мотивували людей на Майдані 2004 у Києві...

Шевченко прожив 47 років і 1 день, але він і зараз продовжує впливати на нас, а його Заповіт настільки актуальний, що здається, ніби він написаний сьогодні вранці.

Я їхала сьогодні по Київщині і Черкащині, їхала по нашій рідній землі, дивилася на поля, які скоро-скоро проснуться після зими, дивилася на дерева, що скоро знову зазеленіють... Я їхала й думала: а що змінилося після Шевченка?

Чи так вже сильно змінилася Україна за ці 150 років?

"Чорніше чорної землі блукають люди, повсихали сади зелені, погнили..." Хіба це не про сучасне українське село? Хай немає злобних тогочасних поміщиків, але є сучасні латифундисти, що приїздять і зганяють людей з їх власних земель. Немає кріпосного права, але людина залишається такою ж безправною, як і за часів Тараса.

І так само сьогодні українська мова й література утискаються, як і за тих часів. "Заборона писати і малювати" – колись такий вирок винесли Тарасові, а сьогодні всілякі "табачники" намагаються винести цей вирок усій Україні.

Ми повинні покласти цьому край і захистити націю від орди.

Шевченко актуальний завжди, тому його не любили ні цар, ні радянська влада, ні Янукович. Він чужий і незрозумілий для них. Він небезпечний.

Якби сьогодні Тарас був живий, я абсолютно переконана, що проти нього було б порушено десяток кримінальних справ і кожного дня його тягали б до прокуратури. Бо він ніколи б не змирився з тією Україною, яку сьогодні орда хоче нам накинути.

І тому, коли ви запитаєте у мене, який твір Тараса Шевченка сьогодні найактуальніший, я не замислюючись відповім: ЗАПОВІТ. Бо ми ще й досі не реалізували його, не виконали останню волю Шевченка, а мусимо... Бо це не просто вірш, це наказ нації, що і як треба робити, щоб зберегти Україну.

Ми повинні виконати його волю і здолати тих, для кого Україна чужа. Бо не для них Шевченко писав, жив, страждав. Для них Шевченко - це всього лиш портрет якогось дядька на 100-гривневій купюрі. Він не потрібен їм, але потрібен всім нам, всій Україні...

За кілька днів Микола Азаров буде вручати Шевченківську премію. І це ще один сором перед світлою пам'яттю Тараса. Бо такі, як Азаров, і пальцем не мають торкнутися до святого і величного. Людина, що так ненавидить все українське і яка за 60 років не спромоглася вивчити десяток українських слів, не має права чіпати українське. В тому числі й для власного самозбереження.

Вони просто не підозрюють, що для них Шевченко - це високовольтний провід, який не можна чіпати навіть в резинових рукавицях...

Ведмедя можна за рік навчити кататися на велосипеді, грати на баяні і їздити на ковзанах. Але за ціле життя неможливо навчити Азарова української чи Януковича – стати українцем.

Віктор Ющенко колись мав таку мрію – зробити Януковича українцем, але закінчилося все це тим, що він сам майже перестав ним бути.

Я приїхала в Моринці Черкаської області сьогодні не для того, щоб виголосити промову та поставити галочку в робочому графіку. Для мене це не просто село, де народився Шевченко. Для мене це ключова точка української історії, української культури, духу нації.

Для мене це святе місце в Україні, де не плачуть та не сумують за безповоротно втраченим. Це – місце, з якого все починається, з якого розгорається полум'я боротьби за чесну, вільну, красиву Україну...

Ви знаєте, що за однією з версій, географічно центр Європи знаходиться в Україні, неподалік від Рахова. Але центр України, її серце знаходиться тут, на місці народження Тараса Шевченка.

Фізики говорять, що ніколи нічого не зникає. В тому числі й звукові хвилі. Про це навіть колись показували науково-документальний фільм по ТВ. Йдеться про те, що теоретично можливо за кілька десятиліть придумати такий пристрій, який би зібрав докупи, скажімо, розкидані по космосу слова Гомера, і ми зможемо почути "Іліаду" в оригіналі...

Але у нас є своя Іліада і свій Гомер. Ми чуємо його без всіляких пристроїв та наукових чудес. І якщо на мить сконцентруватися, завмерти і прислухатися, то можна почути, як там - десь дуже далеко, але і зовсім близько - лунає: "Поховайте та вставайте".

Ми чуємо тебе, Тарасе, ми зробимо...