Сторіччю святкування 8 березня – присвячується
До цієї дати – різне ставлення в суспільстві.
Ті, хто любить будь-які свята, полюбляє й цей день. Багато хто справедливо нарікає на удаваність свята в тому вигляді, у якому воно дійшло до нас із радянських часів, і іронічно посміхається над спробами чоловіків один раз на рік взяти на себе ті зобов'язання, до яких причепилася ознака "жіночі". Хтось просто вітає коханих і знайомих.
При цьому мало хто знає, що день "поцілунків та квіточок" започатковано рівно сто років тому європейськими соціал-демократами як день захисту прав жінок.
Сто років тому питання дискримінації, нерівного доступу до роботи, політичного життя, рівної оплати за рівний труд, соціального захисту, пенсійного забезпечення – були предметом гострої політичної боротьби, що й спонукало до запровадження цього дня.
Що маємо?
Протягом двадцятого століття жінки майже по всьому світу добилися багатьох із тих прав, про які мріяли їх посестри сто років тому. Не виключенням тому й Україна.
Однак і на початку століття ХХІ-го проблеми дискримінації за ознакою статі залишаються гострими в нашому суспільстві.
Різниця в оплаті праці чоловіків та жінок за рівну працю, домашнє насильство, яке має виражене гендерне підґрунтя, відсутність доступу до процесу прийняття рішень, поширеність гендерних стереотипів у засобах масової інформації та громадській свідомості тощо.
Без сумніву, вияви дискримінації є різними в різні часи та в різних країнах. Але це не змінює суті явища – існування такого розрізнення або обмеження за ознакою статі, яке спрямоване на ослаблення, чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками прав та основних свобод людини в усіх галузях суспільного життя.
Тож напередодні 8 березня назвемо вісім суттєвих виявів порушень прав жінок, з якими українці зіштовхнулися в 2010 році – "році стабільності та демократичних змін".
8 березню – 8 порушень прав жінок
1. Відкриті дискримінаційні висловлювання вищих керівників держави.
Відомий вислів Азарова: "Одні кажуть, що наш уряд великий, другі, що в уряді немає жінок, ні на кого подивитися під час засідання. Самі нудні особи. За всієї моєї пошани до жінок – не жіноча справа проводити реформи. <…> В новий уряд підібрані люди, які можуть працювати по 16 годин на добу, "без вихідних і прохідних", можуть брати відповідальність і не бояться говорити "ні" начальству".
Звідси логічно висновувати, що жінки не можуть працювати багато й ставитися відповідально до справи.
Трохи раніше, ще будучи кандидатом в, президенти, Янукович відправив усіх нас на кухню, визначивши місце та призначення в житті. А рік потому, виступаючи в Давосі, запросив своїх колег до України, де повесні роздягаються жінки. Просто державна реклама секс-туризму!
2. Відсутність жінок в уряді, недоступність процесу прийняття рішень.
В Україні піраміда є символом представленості жінок в органах влади та процесах прийняття рішень – чим вище рівень, тим менше жінок. За кількістю жінок у парламенті Україна займає 110 місце серед 188 країн.
При попередніх урядах жінок також не було багато. Але відверте ігнорування принципів представницької демократії сучасною владою змусило експертів говорити про появу та укріплення гендерного протистояння правлячої еліти та суспільства. І причина відсутності жінок – у глибинній патріархальності, авторитарності та недемократичності сучасної владної системи, у якій названі ознаки з кожним місяцем лише укріплюються.
3. Заборона жінкам навчатися у вищих навчальних закладах МВС України.
Із прийняттям 29 грудня 2010 року розпорядженням уряду №2355-р "Про проведення експерименту з підготовки фахівців для МВС", дискримінація за ознакою статі з латентного явища перетворилося на відкрите, закріплене в документах. Фактично, заборонено прийняття до вищих навчальних закладів МВС України громадян жіночої стати.
І це тоді, коли в ОВС уже близько 20% працівників – жінки, і ще декілька років тому серед атестованих працівників було близько 11 відсотків жінок.
Висновок про заборону, або, м'яко кажучи, обмеження навчання жінок у вищих навчальних закладах МВС, витікає з положень закону "Про військовий обов'язок і військову службу", де в 15-й статті зазначається: "На строкову військову службу в мирний час призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років".
А саме до внутрішніх військ, як передбачається експериментом, покинувши аудиторії, мають іти курсанти.
4. Руйнування інституційного механізму забезпечення прав жінок та просування гендерної рівності.
У пориві адміністративного реформування, розпочатого указом президента 10 грудня 2010 року, втрачені важливі галузі управління. Перш за все – сім'я, діти, права жінок. Саме в ході реформи ліквідовано міністерство в справах сім'ї, молоді та спорту, функції якого в частині проведення гендерної та сімейного політики нікому досі не передані.
Не буду писати про їхню важливість. Бо за ними стоїть і подолання насильства в сім'ї, і допомога соціальним сиротам, і соціальна робота із сім'ями, які опинилися в складних життєвих обставинах.
Чи може, "ціна питання" – будинок за адресою Десятинна, 14, у якому розміщувалося це міністерство? Подейкують, будинок уже приватизований особами, близькими до уряду та АП. Тож права жінок оцінюються вартістю одного, хоча й старовинного, будинку.
5. Поширення сексизму та дискримінації в інформаційному просторі.
"Вмієте поводитися з двома дамами?", "Роздвинь палички", "Дружині – кухню, коханій – відпочинок", "Кожен третій – безкоштовно" , "Дівчина в подарунок", "Даю в розстрочку до п'ятнадцяти разів". Перелічений ряд – це рекламні надписи, що розміщені по всій державі.
Тож жіночий образ, жіноча постать, жіноче тіло стають важливими символами світу споживання, виражаючи привабливість, необхідність його – але не як людини, а як товару.
Той факт, що гендерно-дискримінаційні образи поширюються в сучасній рекламі, не можна вважати прямими діями державної влади. Але абсолютно однозначно, їхнє поширення є виявом прямої бездіяльності й не реагування влади в цій сфері.
6. Пенсійна реформа, яка погіршує права працюючих жінок.
Вагомою проблемою та порушенням права на гендерну рівність є розрив у доходах жінок та чоловіків, які в жінок, зайнятих у державному секторі економіки, на 30% нижче доходів чоловіків. Мова йде за працю однакової вартості. Ця проблема тягне за собою й гірше пенсійне забезпечення жінок порівняно із чоловіками.
Запропонована Пенсійна реформа в тому вигляді, як вона буде здійснюватися, не призведе до вирівнювання ситуації, а може розглядатися як продовження подвійної дискримінації жінок, неоплачувана праця яких у домашньому господарстві ніде не враховується. А відтепер – і не приймається до уваги.
При відсутності кваліфікованого наукового та інформаційного супроводження, зміни системи нарахування пенсій, ліквідації системи пільгових пенсій, ці дії можуть оцінюватися лише негативно. Як, власне, їх і сприйняло суспільство.
7. Ігнорування з боку держави необхідності створення системи надання допомоги потерпілим від домашнього насильства.
На початку грудня 2010 року кабмін затвердив план заходів з проведення Національної кампанії "Стоп насильству!" на період до 2015 року. У рамках проведення кампанії мають бути впроваджені заходи для запобігання та боротьби з насильством із залученням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування: "Держава – основний суб'єкт протидії насильству, тому органи державної влади повинні формувати в суспільстві неприйняття насильства, вживати необхідних заходів для його запобігання та створювати систему захисту жертв і подолання наслідків насильства".
Сказано красиво, але що далі?
Основне міністерство, яке відповідає за цей план – мінсім'ї, молоді та спорту – ліквідовано. Тож хто втілюватиме план – невідомо.
Але найцікавіше полягає в тому, що уряд і не планував виконувати свій основний обов'язок – забезпечувати та захищати права громадян, і для цього надавати допомогу потерпілим від насильства в сім'ї. Словосполучення "надавати допомогу" не зустрічається серед заходів кампанії "Стоп – насильству"! При цьому держава буде інформувати через ЗМІ про види допомоги особам, які потерпають від насильства.
За аналогією – голодному розповідати про рецепти смачних страв, а хворому – про чудодійні ліки, які він/вона ніколи не зможуть придбати. Виглядає дуже цинічно. Хоча не сильно відрізняється від того, що робиться в інших сферах "командою професіоналів".
8. Втручання в приватне життя.
30 вересня 2010 року уряд ославився ще одним дурнуватим документом – наказом №155 "Про затвердження рекомендацій щодо зовнішнього вигляду (дрес-коду) працівників секретаріату уряду". Наказ має яскраве гендерно-дискримінаційне забарвлення, причому, як по відношенню до чоловіків, так і жінок.
У статті 5 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, зазначається, що держави-сторони вживають усіх відповідних заходів із метою "змінити соціальні та культурні моделі поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок.
Водночас стереотипність і забобони – у кожній стрічці цього наказу. Навіть якщо б правила ділового етикету були прописані в звичайній газеті в якості статті, вони б виглядали невдало. А в тексті розпорядчого документу кабміну зовсім ні до чого.
Ось тут наведено декілька вербальних картинок "урядового дрес-коду".
Перли державників можна продовжувати. Так само, як і приклади порушення прав жінок у сучасному українському суспільстві.
Майже кожна жінка зустрічається у своєму житті з виявами дискримінації. Тож у продовження цих прикладів, додайте свою історію.
Знайомство з ними допоможе не просто створити картину сьогоденного стану з дотриманням прав жінок та недотриманням гендерної рівності, але й шукати шляхи вирішення існуючих проблем.
Катерина Левченко, Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда – Україна", спеціально для УП
