Бій за Україну мусимо виграти!
Іноземним інвесторам в Україні знову розповідали про реформи – на саміті, організованому в Києві впливовим британським тижневиком "The Economist". Двадцятий рік незалежності, і ледь не двадцята спроба переконати інвесторів: гроші в Україну вкладати не страшно…
Мені неодноразово доводилося брати участь в економічних форумах. Можу сказати наступне: зацікавленість іноземних інвесторів в українських ринках зменшується. Я багато років прожив за кордоном і можу порівняти життя людей в Європі, Сполучених Штатах і у себе на Батьківщині.
Я знаю, чого саме бракує нам, українцям. Хтось вважає, що європейських законів. А я скажу – європейських підходів! Бо правила гри в Україні треба наблизити до європейських не за формою, а за змістом.
Спортивний досвід навчив мене – кожен крок, а тим більше удар, має бути підготовленим та вивіреним. Хаотичні, непродумані дії не приносять результатів, вони лише виснажують тебе та дають суперникові шанс на перемогу.
У політиці так само. Аби виграти, треба йти до людей з готовими, чітко вивіреними пропозиціями. Тож на чому треба зосередити свої зусилля? Реформи також потребують чіткого бізнес-план. Будь-який план починається з об'єктивного аналізу поточної ситуації.
Головна проблема сучасної України – це монополізація економіки, а останнім часом і політики. Вийти на ринок маленькому підприємству, яке може продавати свою продукцію дешевше, у нас неможливо.
Майже всі ринки в Україні монополізовані, тому монополісти встановлюють ціни на власний розсуд. В результаті мільйони українців змушені миритися із непомірними цінами на товари та послуги при вкрай низькій заробітній платні. Антимонопольний комітет запобігти цьому не може, або не хоче.
Тож держава, покриваючи усі ці оборудки, насправді сама є головним монополістом.
Вітчизняним підприємцям чиновники активно заважають. Держава намагається більше контролювати, збирати більше податків, втручається у ведення бізнесу. Надмірний контроль і втручання у всі сфери життя породжують корупцію та свавілля. Замість того, щоб берегти і плекати підприємництво, держава вбиває "курку, що несе золоті яйця".
Український підприємницький потенціал абсолютно не реалізується, а, між іншим, це – один з головних ресурсів будь-якої нації.
Без головного двигуна ринкової економіки – підприємництва – нічого не варті ані 9 місце у світі за кількістю випускників вузів, ані 37 місце за готовністю до впровадження інновацій (за оцінкою Світового Економічного Форуму).
Без підприємця навіть найбільш обдарований інженер нічого не заробить. Україна швидко втрачає усі свої переваги: талановиті люди і просто добросовісні працівники не можуть реалізувати свої здібності, а співвітчизники, що здатні заробляти "на себе й на того хлопця", масово від'їжджають за кордон.
До відверто здирницького ставлення держави до підприємців додається ще одна складна проблема – в Україні відверто погані закони.
Приміром, за рейтингом легкості ведення бізнесу, оприлюдненого Світовим Банком, Україна посідає третє місце з кінця зі сплати податків, п'яте (знову ж таки з кінця) – з отримання дозволів. Це – лише верхівка айсбергу, бо і в Європі буває, що підприємці скаржаться на недосконалість законодавства.
Але у нас закони просто тотально не працюють і не поважаються. У нас навіть є сумний жарт про те, що закони "пишуться для дурнів". З таким підходом нам і не судилося стати повноцінною європейською державою.
Часто правила написані таким чином, що дотримуватись їх просто не реально, вони наче з іншого життя.
Це як на вулиці з одностороннім рухом ставлять дорожній знак "в'їзд заборонено", а якщо жителям цього району неможливо іншим шляхом потрапити додому, що вони роблять? Правильно, все одно їдуть, натрапляють на "даїшника" за кущами, дають хабаря або сплачують штраф та їдуть собі далі. Поступово вулицею з одностороннім рухом їдуть в обидва боки…
Це я до того, що закони, котрі не працюють, застосовують вибірково, на розсуд чиновника. І тоді "начальник" отримує владу над підприємцем.
Ще за радянських часів так повелося – чиновник, держслужбовець чи співробітник правоохоронних органів мають себе за "начальників". Вони використовують свою владу задля здирництва, створюють нестерпні умови для всіх, окрім "своїх".
Найгірше те, що такий "начальник" кровно зацікавлений у нежиттєздатності наших законів, аби мати змогу "карати або милувати". А ще він може сам для себе писати правила, прикладом чого є новий Податковий кодекс.
Так, в законі написано, що підприємство мусить сплачувати 25% податку від чистого прибутку. А на практиці податковий інспектор має свій власний план – скільки зібрати податків, а до того – ще й план по стягненню штрафів.
Це цифри, не прописані в жодному законі. Залежать вони лише від того, скільки державі на цей момент потрібно грошей, і які в неї плани щодо цього конкретного підприємця.
І підприємець змушений "домовлятися". Як бачите, за формою наші закони скільки завгодно можуть бути європейськими та сучасними, а реально вони подібні до середньовічних тортур.
Саме тому наш шлях в Європу має початися із наближення правил гри до європейських – не так за формою, як за змістом. Європейські норми запрацюють в Україні лише тоді, коли держава забезпечуватиме для всіх рівні можливості, реально захищатиме свободу підприємництва та чесно нажиту власність.
Нам потрібно запровадити принцип "стримування й противаг", на якому тримається нині європейська влада. Потрібен чесний, дієвий і незаполітизований суд. Потрібна кардинально нова система правоохоронних органів, які у нас вже давно перетворилися на "правопорушні".
Досвід інших країн (наприклад, Грузії) вчить нас тому, що не потрібно боятися нових підходів, якщо старі себе не виправдали.
Та передусім нам треба позбавитися того славнозвісного "начальника". Замість нього виховати чиновника, держслужбовця, готового за гідну зарплатню працювати на користь суспільства, і, зокрема, підприємців.
Як це зробити? Відібрати знаряддя здирництва – зменшити роль держави, спростити усе, що можна і нав'язати виняткову прозорість усіх процедур. Тоді, коли до підприємця прийде податковий інспектор, у нього не буде предмету для дискусій – скільки грошей треба сплатити державі.
Надзвичайно важливо, аби всі – і прості громадяни, і чиновники, – звикли жити так, як записано в законі. Правила мають бути такими, щоб люди їх поважали і дотримувалися, як у більшості європейських країн.
Скажімо, якщо кожен охочий отримає можливість без зайвих перешкод створити "з нуля" власний бізнес і "вирости" настільки, наскільки дозволить ринок, без заступництва, без сумнозвісної "криші", це стане справжнім проривом для нашої країни.
Конкурентоздатними будуть не лише вітчизняні метал і зерно, але й багато інших товарів і послуг. Сподіваюся, що запрацює на ринкових засадах інноваційний сектор. За прозорими, зрозумілими та рівними для усіх учасників правилами гри охоче прийдуть до нас й іноземні інвестори.
Я вірю в те, що для простого українця відкриється безліч нових можливостей. Конкуруючи між собою за якісних виконавців, підприємці без жодного примусу підніматимуть зарплати. Талановиті люди, новатори перестануть виїжджати з країни. Навпаки, багато хто з радістю повернеться. Зміцніє середній клас.
Корупція перестане бути проблемою. Навіть нинішні олігархи, якщо погодяться грати за правилами, лише виграють від підвищення капіталізації своїх активів. Ось таку Україну будуть раді бачити в Європі.
Громадянам тих держав, що належали колись до соцтабору, не подобалося таке життя – так само, як і нам сьогодні. Щоправда, там абсолютна більшість точно знала чого хоче – жити у правовій державі з ринковою економікою. А у нас цього хочуть не більше 30% громадян. Решта або невпевнені, або непослідовні у своїх поглядах. Але навіть при цьому усі хочуть мати більше можливостей.
Поки що люди просто не вірять у те, що бізнес буває чесним, а жити можна за правилами. Не вірять навіть ті, хто бував у Європі та бачив тамтешнє життя на власні очі. І перших, і других можна і треба переконувати – знаходити аргументи, показувати на прикладах. А за підтримки людей можна не те, що провести реформи – можна гори зрушити.
В Європі перед тим, як ухвалювати будь-яке важливе рішення на рівні держави, обов'язково проводять дослідження. Їх доручають саме незалежним недержавним організаціям.
Обговорюють у парламенті, не закриваючи при цьому рота опозиційним силам, а прислуховуються до кожної цінної поради, та йдуть на компроміси, аби заручитися підтримкою суспільства.
Я розумію, що сьогодні це суперамбітна мета – розвернути державу на сто вісімдесят градусів, від монополізації до підтримки конкуренції. Вкрай важко викорінити вікові звичаї корупції та неповаги до закону, але це вдалося вже десяткам країн, які ми сьогодні називаємо розвиненими.
Буквально нещодавно на наших очах таке "диво" сталося в Грузії. Впевнений, що ми теж здатні зробити це. Я вірю, що ми виграємо цей бій, навіть, якщо потрібно буде більше, ніж 12 раундів.
Віталій Кличко
