Розлучіть нас, Ваша честь

Іде судовий процес. Розлучення. Заяву подала жінка. Мотивація: "Чоловік дурний, як пень". Суддя був не в гуморі, тож прикрикнув: "А якого чорта ти виходила за нього?! Ти що не знала?!" – "Не знала, Ваша честь. Чесне слово, не знала". А чоловік із зали: "Бреше, знала".

Абсолютний аналог зв'язку нашого суспільства й влади. Суспільство, як жінка. І розлучення бажає, і дасть чесне слово, що не знало. І влада, зберігаючи почуття гідності, може дати чесну відповідь: "Бреше, знало".

Така схожість нав'язує нам зовсім не просте питання.

Легітимність влади

Щодо формальних ознак. Навіть той факт, що дві третини населення не голосувало за Януковича, що вибори були таки фальсифікації – братва без цього не мислить собі, – не може розглядатись як незаконний.

Вибори були варварські. Але визнавати їх не легітимними ми не маємо морального права: яке суспільство, такі й вибори.

Формально допустимо їх розглядати як легітимні – до того часу, коли Конституційний суд, проігнорувавши законодавчий орган, якому ми надали такі повноваження, презентував Януковичу додаткові права.

Після рішення про скасування конституційної поправки 2004 року, хоч вона й була таки абсолютно безглуздою, КС не може розглядатися як орган, що здатний захищати право.

Та коли Верховна Рада дозволяє КС відняти в себе функції, які належать винятково їй – то навіщо державі такий законодавчий орган?! Своїм рішенням КС дав світові зрозуміти, що країна, яка вважає себе європейською, діє на рівні Кот-д'Івуара.

А що суспільство, наша творча, наукова еліта? Проковтнули мовчки.

Та навіть у цьому випадку можна би примиритися із цим безпардонним порушенням Конституції, коли б влада виконувала хоча б дещицю з того, що на неї покладено.

Найперше, легітимна влада є виразником інтересів нації, спільноти; захищає національні вигоди держави; організовує функціонування інституцій, які боронять громадянина, дозволяють кожному реалізувати себе; забезпечує здійснення прав і свобод людини; разом із політичними силами розробляє концепції розвитку держави, методику їх реалізації; накреслює перспективи; відстоює гідність держави серед спільнот світу, поводиться гідно в колі світових лідерів, має авторитет. Ну й так далі.

Хтось назве хоч одну із цих функцій, яку можна підставити до дії нашої влади? Не напружуйте мізки – жодної.

Тож, виходячи зі сказаного, ми з повним правом можемо заявити: те, що відбулося в 2010 році, – це наслідки технологічних маніпуляцій, але аж ніяк не вільні вибори.

Влада це розуміє краще за нас, через це боїться всіх.

І саме тому, що влада боїться людей, вона діє зарозуміло, нахабно, не рахуючись ні із чим, навіть із зауваженнями зарубіжних авторитетних інституцій.

"Почую всіх"

Гасло Януковича реалізовується буквально, по кагебістськи – органи безцеремонно втручаються в життя громадян, підслуховують розмови, силові структури вважають, що мають право діяти на свій розсуд. Катування й убивство людей міліцією стає робочою практикою.

Поступово "Почую всіх" перетворюється на "підслуховую за всіма".

Підсумок – влада чує все, крім голосу суспільства, діє винятково задля захисту своїх приватних інтересів та інтересів корпорацій, які вона обслуговує, і поводиться як васал сусідньої держави.

"Будемо жити краще вже завтра"

Також реалізоване по-їхньому – вони й стали жити краще.

Навіть кримінальні злочини, що коять "мажори", не розкриваються. А якщо під тиском суспільства силові структури й порушують справи, то покарання для тих злочинців призначаються чисто символічні.

По всьому світу шукають грошей, і десятками мільярдів переганяють їх в офшорні зони. Схема проста до банальності. "Інвестиції, кредити – ресурси, у тому числі й трудові – валюта в закордонні банки на приватні рахунки".

Усе.

"Реформи"

Вони скрізь про них кричать. Але їхні так звані "реформи" – це перманентне вдосконалення механізму вилучення грошей із суспільства. Вони, безцеремонно забираючи гроші в громадян, не заїкнуться навіть, куди їх дівають, заради чого ті "реформи" і коли їм настане кінець.

Результат – люди ледве зводять кінці з кінцями; недоїдають, хворіють. Діти не можуть отримати добру освіту й роботу. Молодь не має ніякої можливості не те що придбати житло, молодь взагалі не бачить перспективи для себе.

Як наслідок – суспільство деградує. І фізично, і морально. А найактивніші шукають долі по світах.

Плюс до всього, кредити доведеться повертати рядовим громадянам.

Найдивніше, що влада не тямить, що вона коїть, і робить вигляд, ніби керує державою. А Янукович поводить себе так, наче абсолютно не розуміє, що відбувається в країні, у якій він вважає себе президентом.

Вони прагнуть показати, що в них усе в порядку. Але ж суспільство розуміє, що всередині їхньої групи взаємовідношення регулюються зовсім іншими принципами. Там діє закон братви. Крапка.

А такі категорії як ідея, честь, гідність, ідеал викликають у них хіба що посмішку.

Добре, із цією владою все було зрозуміло ще й раніше. Але що мала б робити опозиція?

Опозиція

По перше, вона повинна впливати на владу й брати на себе відповідальність за її дії. Цебто, контролювати, не давати можливості чинити протизаконно, пропонувати владі свої програми розвитку. А коли влада поводить себе, як той чоловік при розлученні, то опозиція зобов'язана (!) примусити її призначити дострокові вибори й скинути таку владу.

Усе просто.

Саме опозиція повинна б нині зорганізувати громадські організації, виробити з ними спільну платформу й поставити владі ультиматум. Або вона виконує владні функції, або по доброму йде собі.

Та чи є в нас опозиція? Нема.

У нас є люди в політиці, для яких опозиційність – це такий собі стиль життя, засіб самовиразитись, засвітитись, покрасуватись, попіаритись, поцвірінькати перед телекамерою, покукурікати на мітингу. І все. "Біомаса … повєріт".

Де державотворчі програми опозиції? Де механізми, як зробити Україну конкурентоздатною? Де економічні, гуманітарні концепції, реалізація яких дозволила б людям гідно жити?

Нема. І не буде.

Не хоче цього наша "опозиція". Вона хоче влади, а коли взяла б її – з нашою допомогою, звісно, на що вона надіється, "біомаса повєріт" – то діяла б саме так, як діє нині ця.

Усі оті примітивні комсомольсько-більшовицькі рептильки прагнуть влади над людьми. Вони не здатні зрозуміти, що не можна мати влади над людиною, не здійснюючи над нею насилля.

А насиллю протидіє насилля. І людина епохи Інтернету його над собою вже не потерпить.

Потрібно міняти не тільки систему влади, а й погляди на природу влади. Чиновник повинен мати владу не над людиною, а щоб керувати – не командувати! – товарно-фінансовими потоками, організовувати захист держави й громадянина, здійснювати лояльну до людини гуманітарну політику, пропонувати суспільству концепції розвитку, програми, методики реалізації.

Чи годен чиновник більшовицького розливу таке зрозуміти? Та ніколи.

Його психологія/світогляд сформувалися так, що окрім як поїдати ближнього, суперника, конкурента, шкодити людині, зневажати її, брати хабарі за те, що він зобов'язаний робити згідно своєї посади, він не здатний ні нащо більше. Зрештою, це теж стиль.

Тому він повинен щезнути з політичної арени.

Надія, що політики, які заявляють про себе як про опозиціонерів, щось зможуть змінити, – це ілюзія наївних. Як може керувати державою група людей, які самі себе організувати в структуру не можуть?! Усі вони, як і ті, що при владі, мусять піти з політики.

Чому опозиція не запропонує, скажімо, законопроект, де б передбачалося повернення грошей з офшорів? Та лише один такий закон допоміг би реалізувати кілька національних проектів.

Відповідь проста – ще не відомо, чиїх грошей більше в закордонних банках, влади чи опозиції. Тому про офшори ніхто й не писне.

Або чому опозиція не запропонує законопроект про ресурси. Та грамотна експлуатація наших ресурсів дала б державі сотні мільярдів доларів і добрий заробіток мільйонам! Не зробить опозиція цього. Не для того вона так рветься до керма. Вона прагне оволодіти ресурсами й розпоряджатися ними безконтрольно, як це робить діюча влада.

Не може бути доброї влади без доброї опозиції. А в нас – "яке йшло, таке й здибало"

По телевізору можна цвірінькати про що завгодно. І як треба любити Україну, українців, і які реформи нам потрібні – але це гра для дурнів ("біомаси"). А "інтерес" свій вони робить не перед камерами.

Як вижити?

Тому хочемо чи ні, а мусимо зрозуміти: перед нацією стоїть зараз не проблема розвитку, а значно складніше – можливість вижити. Уже зрозуміло, що ці наперсточники не здатні нічого зробити, вони тільки загострюють справу й відтягують конфлікт.

Антиукраїнську, антинародну направленість своєї політики, як виконавча гілка влади, так і більшість депутатів – демонструють відкрито.

Якщо "опозиція" хоч намагається грати на почуттях народу, то ті навіть не приховують зневаги до цього народу. Долею держави вони граються, як діти в пісочниці й не підозрюють, що в суспільстві нарощується ненависть.

І не розуміють, чим така гра закінчується.

Тож цим недоумкам треба нагадати, що як накопичиться критична маса негативу, то вже тоді ніхто не зможе управляти повстанням. Приклади недалеко.

Також треба нагадати, що в народу ніхто не забирав привілей вибору. А на узурпацію влади народ має не тільки право, а й обов'язок висловити свою незгоду.

Надіємось, що серед нашого політикуму є порядні й розумні люди. Їх мало, але вони є. Більшість це ті, хто може чесно признатись: "Бреше, знала". І саме вони повинні мобілізувати громадські об'єднання, для організації широкомасштабного інформаційного забезпечення суспільства, у них є засоби ,– аби воно нарешті зрозуміло: тільки професіональна й патріотична влада зможе направити розвиток держави так, що можливість гідного життя буде запропонована кожному.

Найкращий варіант

Сьогодні проблема ще не загнана в кут. Вирішення є. І найкращий варіант – вільні вибори. Не комбінація спецтехнологій, зорганізована з-за кордону, як це було недавно, а вільні вибори.

Будь-що інше може мати непередбачувані наслідки. І воно не виключене.

Кажуть, коли Господь хоче покарати людину, то забирає в неї розум. У наших керівників і депутатів забирати нічого. Тож, за порушення присяги їх каратимуть люди.

Треба пам'ятати, що другий Майдан романтичним не буде.

P. S. Як красиво звучить фраза "Ваша честь"! Яка співзвучність! Які гармонійні вібрації, як сказав би брехун Глоба. Майже етико-естетична досконалість. Музична довершеність. Тут навіть соромно ставити собі питання: "Як? Обслуговування кланових інтересів – і честь?" Ну, тоді питання таке ставити не будемо.

Вважатимемо, що міністерство честі в нас уже є.

Тепер лишилося створити міністерство правди, міністерство любові та міністерство гармонії.

Ярослав Трінчук, літератор, спеціально для УП