Парадокс реформ

Чомусь вважається, що централізована владна вертикаль, яка останній рік послідовно будується в Україні, стане надійним засобом для забезпечення довгострокового соціально-економічного зростання.

Сучасні теорії та міжнародна практика свідчать про зворотне: західні країни намагаються максимально децентралізувати державне управління.

Централізоване керування виявляється неконкурентоздатним у динамічних умовах сучасного світу.

Якщо ж до цього додається обмеження свободи преси, така вертикаль стає надто дорогою, вимагаючи значних ресурсів на отримання "зворотного зв'язку" . А саме – значне збільшення фінансування секретних служб для збору інформації; посилене відстеження суспільних тенденцій; проведення "закритих" соцопитувань. Подеколи – впровадження інституту "регіональних представників" президента, як у Росії тощо.

Згортання парламентаризму та свободи слова руйнує "природні" механізми моніторингу державного управління. Це веде до зменшення ефективності, обмеження інструментів завчасного виявлення проблем, а також до хибних кроків при прийнятті державних рішень, звуження "коридору" альтернатив.

У короткостроковій перспективі централізація може дати ефект зростання, але довгостроково така система є менш конкурентоздатною.

Досвід латиноамериканських країн показує, що автократії дійсно можуть демонструвати порівняно більше зростання. Але водночас вони приречені на значно більші, у порівнянні з демократіями, спади й кризи, через невиваженість політики й накопичення інституційних перешкод. У підсумку автократії дають країнам менше соціально-економічне зростання, ніж демократії.

Контури сьогоднішнього світу визначає боротьба за капітали та інвестиції. Конкурентоздатність національної економіки на міжнародних ринках – просто неможлива без ефективних державних інститутів, це насамперед проблема збалансованої політики. Тут існує пряма залежність від розвиненості та ефективності суспільних інституцій.

На заміну традиційній структурованій державній бюрократії у всьому світі приходить динамічна горизонтальна мережева система державного управління.

Головне завдання державного управління США в третьому тисячолітті – це адаптація. Тобто – трансформація традиційних вертикальних систем для стрімких умов сучасного світу, та інтеграція нових горизонтальних мережевих структур до традиційних вертикалей влади.

Нова мережева модель держуправління передбачає, що державні органи реалізують більшу частину своєї місії через мережу партнерів. Її сутність полягає в партнерських відносинах із бізнесом для реалізації регуляторної ролі, та активному залученні неурядових організацій для підвищення громадської користі.

Отже, ефективна діяльність суспільних інститутів, яка забезпечує: регуляцію, що стимулює розвиток бізнесу; низький рівень корупції; незалежну судову систему та захист прав власності – обумовлює економічне зростання і є, насправді, основним завданням держави.

Що ж в Україні?

Прогрес у регуляторній реформі – ключовому моменті для економічного клімату – залишається декларативним. Не будемо вже згадувати Податковий кодекс. Останній приклад – закон "Про саморегулюючі організації", який спрямований на дерегуляцію бізнесу, за рішенням більшості розглядатись на цій парламентській сесії не буде.

Поки нема й реальних дій проти корупції. Елементарні кроки – законодавче закріплення декларування витрат чиновників та конфлікту інтересів, були також нещодавно відхилені ВР.

Країни з високим рівнем корупції є бідними та продовжують біднішати. Існує ще одна залежність: чим вище в країні рівень корупції та можливості використовувати державні ресурси в приватних цілях – тим гостріша й жорсткіша боротьба за владу.

Фактично, пануюча сьогодні соціальна група не зацікавлена в зростанні відкритості.

Через проведення сьогоднішніх змін, вони забезпечують подальше посилення перерозподілу багатства на свою користь. У теорії, цей процес може відбуватись необмежено довго. А в підсумку – концентрація капіталу, обмеження конкуренції й соціальна нерівність будуть настільки суттєвими, що дозволять утримувати режим вічно.

Політики, котрі отримали владу й безоглядно використовують її для розширення власної економічної могутності, після закріплення свого панівного статусу за допомогою так званих реформ – стають головною перепоною на шляху реального реформування.

Наступними кроками можуть бути введення політичних та економічних обмежень, що мають на меті закріплення у владі й послаблення політичної конкуренції.

Але централізація влади, демонтаж демократії та скорочення можливостей розвитку підприємництва є згубним для самої системи.

По-перше, погіршення економічних свобод буде зменшувати темпи економічного зростання та залучення іноземного капіталу. В умовах уповільнення економічного зростання, провладні групи будуть намагатися зберегти прибутки, збільшуючи фінансове навантаження на населення. У результаті таке зниження рівня життя буде збільшуватись ефективність дій опозиції.

По-друге, сам принцип високої концентрації влади приводить до дестабілізації. Згортання парламентаризму обумовлює дискримінацію інтересів частини фінансово-промислових груп і зменшення їх впливу. Це веде до конфліктів усередині еліт.

Розкол всередині еліт та накладення його на масове невдоволення зниженням рівня життя – класична передумова революції.

Революції часто є єдиним можливим, але болісним шляхом змін. Демократичні процедури забезпечують соціальні зміни краще.

Для України, як держави, що прагне рухатись вперед у глобальному середовищі та досягати високих економічних результатів – децентралізація державного управління сьогодні є такою ж необхідністю, як інновації в національному бізнесі.

Андрій Прокопенко, спеціально для УП