Повний, словом, ататуй, панахида з танцями...
Пожежа в борделі. Усі волають: "Води! Води!" Раптом цей галас і зойки перекриває голос п'яного гусара: "А в шістнадцятий – ще шампанського!"
Анекдот
Байдужістю до того, що відбувається в країні, інфіковане все суспільство.
Хизуватися палацами-оселями, діамантами та ексклюзивними машинами є правилом гарного тону в країнах, де різниця між статками найбагатших і найбідніших, намаганнями та зусиллями можновладців, зменшується за рахунок збільшення статків найбідніших.
В Україні, де ця різниця невимірно перевищує навіть різницю в зрості між Голіафом та Давидом, Циклопом та Синдбадом, це робити недоречно. Як, наприклад, гладунові хизуватися зайвими кілограмами на пустельному незалюдненому острові перед товаришами-відлюдьками на третій місяць по корабельній аварії.
На відміну від своїх знайомих, я ніколи не дивлюсь передачі про життя нашої так званої "еліти", про життя заможних і знаменитих, чи то усілякі там "розкішні та світські життя".
Не тому, що вони мене дратують, або огидні, як огидний "бенкет під час чуми". Врешті-решт, такий "бенкет" може відбуватися на всіх рівнях соціальної драбини. А попоїсти та добряче випити на поминках знайомих, навіть цілої країни, у нас ще ніхто ніколи не відмовлявся.
Принцип "коли ще вдасться" – увійшов у нашу кров, плоть і свідомість не тільки з вітрами перемін, а й із молоком матері.
Гидую цими сюжетами навіть не тому, що вважаю для себе неприпустимим зазирати до чужих кишень. Адже які ж вони чужі? Більшість статків цих нуворишів витягнуті саме з нашої кишені.
Бо українська казка про хлопчика, який учора чистив кишені перехожих, а сьогодні, завдяки наполегливій праці протягом декількох місяців, став мільярдером – сприймається не як казка, а як знущання. Як над здоровим глуздом, так і над будь-якими економічними та математичними законами.
Просто я розумію, що це – не телевізійні передачі. Це – досьє.
Досьє, які надмірна пиха власників "заводів-шахт-пароплавів" сама складає на їхні тілесні оболонки.
Усунені останнім часом від влади народними революціями арабські правителі можуть це підтвердити.
А я, як інтелігентна й вихована людина, чужих досьє не читаю.
Вивчатиму їх краще, як фольклорні елементи чергової Коліївщини.
Наприклад, у якості версії, навмання:
Хату в Лондоні купив.
Також прокурорчика.
Та втекти ти не зумів –
Злапали ми Льончика.
Сергій Левитаненко, спеціально для УП
