Брехневідвід
Неможливо обійти увагою те, з якою постійністю та легкістю представники влади звинувачують своїх політичних опонентів у брехні. Така практика вже перетворилася на "загальне місце" політичних дискусій. І, незалежно від того, мають ці звинувачення підстави чи ні, спікери Партії регіонів явно передають куті меду.
Для прикладу, у невеличкому прес-релізі ПР, що його нещодавно у своєму блозі навела народний депутат Олена Бондаренко, слово "брехня" у різних варіантах вживається сім разів. З неменшою частотою цей закид на адресу опозиціонерів застосовується і під час телеефірів.
Відповідно, виникає думка, що ті, хто вкидає в інформаційний простір такі словесні обороти, переслідують зовсім інші цілі, ніж боротьба за "правду".
Не можна виключати, що все це відбувається через небажання і неготовність вести нормальний діалог, без навішування ярликів та "переведення стрілок". Що призводить до використання такого "дубового" аргументу, як звинувачення у брехні з будь-якого приводу.
Та й монополія на владу і на право розпоряджатися економічними ресурсами тягне за собою необхідність встановити монополію на тлумачення подій. Інакше вся ця конструкція й гроша ломаного не варта.
Проте для того, щоб детальніше розібратися у причинах нападу правдолюбства з боку нинішньої політичної верхівки, не зайвим буде звернутися до класиків пропаганди та психоаналізу.
Доктор Фрейд, можливо, просто сказав би, що представники ПР підсвідомо звинувачують своїх опонентів у тому, до чого самі причетні найбільше.
Не будемо згадувати той віз соціальних обіцянок, з яким Янукович йшов на вибори, як і зобов'язання, проголошені ним після обрання президентом. Виконання більшості з них провалено. Але є щось й значно важливіше для самоідентифікації "донецьких" як людей із певним набором принципів. Це дотримання слова, взятого під час особистої зустрічі.
Приїхавши до учасників податкового Майдану та пообіцявши вирішити їхні проблеми, Янукович, фактично, дав гарантії того, що підприємців не будуть переслідувати, оскільки визнав висунуті ними вимоги справедливими. На практиці ж, як відомо, сталося зовсім інше. Про що взагалі можна домовлятися з цією владою?
Доктор Гебельс зі свого боку, напевно, похвалив би пропагандистські зусилля "регіоналів".
Хоч епоха змінилася, і простого повторювання тез для того, щоб переконати людей у їхній достовірності вже недостатньо, залишається можливість переведення уваги суспільства на інші "об'єкти", штучного створення галасу, з метою вкотре дезорієнтувати виборців.
Є, щоправда, ключова відмінність між різними авторитарними та напівавторитарними режимами і Януковичем та його оточенням. Останні занадто жадібні. Минулий рік, зокрема, показав, наскільки непропорційно розподіляються гроші українського бюджету між найбагатшими та найбіднішими верствами.
З цієї точки зору такі PR-ходи мають сумнівні перспективи, оскільки ще трохи, і альтернатива владі народиться не в лавах опозиції, а на черговому вчительському, підприємницькому або якомусь іншому Майдані. Отже і цілі, по яких б'ють штатні спікери Партії регіонів, виявляться хибними.
Хоч заради дотримання вимог жанру вони й надалі можуть кричати "Тримай злодія!" та звинувачувати своїх критиків у брехні, і навіть деяких своїх однопартійців у саботажі. Все це лише зайвий раз скаже про їхню політичну короткозорість.
"Ми домагаємося не правди, а ефекту" — заявляв доктор Гебельс.
Така ж історія і з нашими правдошукачами.
Євген Булавка
