Чи можна "викрасти" "Нашу Україну?
Днями з'явилась сенсаційна новина – з'їзд партії "Наша Україна" перенесено через конфлікт між Віктором Ющенком і Валентином Наливайченком. Крім того, повідомляється, що Ющенко звинуватив Наливайченка в спробі "викрасти партію".
Спробуємо відкинути емоції й об'єктивно розібратись в тому, що відбувається.
Партія "Наша Україна" зароджувалась в період жорсткого протистояння "східного" і "західного" векторів української політики. Ющенко в той час уособлював сили, які підтримували прозахідний розвиток українського суспільства. Ідеологія "Нашої України" формувалась на основі демократичних цінностей, до цієї партії йшли люди, які підтримували "західний" вектор української політики.
Слід зазначити, що саме через підтримку цих людей Віктор Ющенко й став президентом. За час перебування на цій посаді він послідовно проводив політику євроінтеграції. Одним із тих, хто надавав йому суттєву допомогу в реалізації такої політики був, на той час голова СБУ Валентин Наливайченко.
З єдиним лише застереженням – Наливайченко формально не був членом "Нашої України", оскільки закон забороняє голові СБУ перебувати в рядах будь-якої партії. Однак про послідовне втілювання в життя політики президента свідчить те, що СБУ порушила кримінальну справу по голодомору 1932-33 років, незважаючи на жорсткий опір політичних опонентів Ющенка.
Також загальновідомими є й операції СБУ проти спецслужб північного сусіда із затриманням його співробітників на території України. Проводились необхідні контр-розвідувальні заходи і проти проросійських громадських організацій і рухів, які проводили в Україні відверту антиукраїнську політику.
У зв'язку із цим стає цілком зрозуміло, чому Валентин Наливайченко після відставки з посади голови СБУ пішов саме в "Нашу Україну". Ця партія йому є ідейно близькою.
Саме через це можна зробити висновок: якщо й виникло якесь непорозуміння між Віктором Ющенком і Валентином Наливайченком, то відбулося воно не через ідеологічні розбіжності.
Це перше.
Друге. Будь-яку партію, у тому числі й "Нашу Україну", "викрасти" неможливо в принципі.
Політична партія – це не комерційна організація, де долі в статутному фонді поділені між її засновниками, які є власниками цієї юридичної особи. Різниця між комерційною структурою й партією полягає в тому, що комерційна організація створюється для ведення підприємницької діяльності й отримання прибутку її засновниками, а політична партія має на меті вироблення й реалізацію державної політики.
Саме тому на політичну партію мають однакові права як керівники партії, так і її рядові члени.
Аксіомою є те, що будь-який член партії може бути обраний на керівну посаду, і так само може бути усунутий із цієї посади за рішенням вищого керівного органу, яким є з'їзд членів партії.
У зв'язку із цим можна стверджувати, що ані Наливайченко, ані будь-хто інший не може "викрасти" У Віктора Ющенка партію. Адже останній не є її одноособовим власником.
Не можна в когось вкрасти щось, якщо хтось не є власником чогось.
У зв'язку із цим можна зробити висновок: юридичних підстав для виникнення конфлікту між Наливайченком і Ющенком – не існує.
Але, як кажуть, "де не горить, там ся не курить".
Мабуть, що все-таки якийсь конфлікт є, але цей конфлікт не на рівні особистостей. Конфлікт – між консервативною й прогресивною частинами партії.
Очевидно, що Віктора Ющенка підтримують консерватори, а Наливайченка – прогресивно налаштовані члени партії. Слід зазначити, що такий стан речей є цілком природним для будь-якої партії.
Після нищівної поразки на президентських і на місцевих виборах довіра до Віктора Ющенка впала – і в суспільстві, і в партії. Але стара партійна еліта, у тому числі й сам Віктор Андрійович, не хочуть цього визнавати.
Вони ще мріють про своє повернення у велику політику й у владу.
Крім того, дехто намагається перекласти свою вину із хворої голови на здорову, звинувачуючи Валентина Наливайченка в програші "Нашої України" на місцевих виборах.
Однак тут слід звернути увагу, що в період останньої виборчої компанії практично ніхто з виборців не уособлював НУ з Валентином Наливайченком. Абсолютна більшість виборців сприймала цю партію як політичну силу, лідером якої є екс-президент Віктор Ющенко. І тому саме він має нести відповідальність за провальну виборчу компанію в місцеві органи влади.
Із приходом у "Нашу Україну" Валентина Наливайченка в оптимістично налаштованих членів партії з'явилась надія.
Молодий, освічений, орієнтований на європейські цінності політик вселив їм віру в те, що він може вдихнути в цю партію нове життя. Люди з ентузіазмом взялись за розбудову партії.
Очевидно, що деякі представники старої "гвардії" побачили в цьому особисту загрозу. Вони зрозуміли, що їм важко буде конкурувати з молодими політиками – і тому організували дрібну інтригу.
Причина проста й зрозуміла. Стара партійна номенклатура хоче й надалі зберегти свій вплив на формування партійних списків та на розподіл посад в органах влади.
Можливо, саме із цією метою й було спровоковано конфлікт між Наливайченком і Ющенком, про який повідомляли ЗМІ.
Які наслідки матимете це протистояння? Швидше за все, ніяких.
Партія "Наша Україна" створювалась на демократичній основі, і тому слід сподіватись, що з'їзд партії поставить усі крапки над "і". У цій партії може бути лідер – але ніколи не буде вождя. Теза про те, що "Ми говоримо Ленін, а маємо на увазі партія, ми говоримо партія, а маємо на увазі Ленін" – підходить лише до авторитарної партії. Якою аж ніяк не може бути "Наша Україна".
Слід сподіватись, що деструктивні дії окремих осіб отримають належну оцінку з боку членів партії. Адже від цього буде залежати, залишиться НУ впливовою політичної силою, чи припинить своє існування та відійде в історію як невдалий політичний проект.
Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства, спеціально для УП
