Самодіагноз "консиліуму"
Тут вже треба не політологів, а політпатологів!.. Прохіндеї генерують ідеї.
Ліна Костенко, "Записки українського самашедшего"
Не є секретом те, що працівники сфери послуг недолюблюють своїх клієнтів.
Офіціанти, наприклад, потайки кепкують з відвідувачів ресторацій, і розмір чайових тут ні до чого. Продавці терпіти ненавидять, і гламурних дамочок, які манірно перебирають шмаття престижних брендів у бутіках, і домогосподарок, які скуповуються у продмагах райцентрів. Про справжнє ставлення таксистів до своїх пасажирів знають усі, а повій – до своїх, не так, щоб усі, але дехто здогадується.
Позаторік в одному маленькому готелі працівники рецепції показали мені список-характеристику пожильців, який вони передавали по зміні, аби колеги знали чого чекати від поведінки клієнтів.
Це виглядало так: "клієнт-лох"; "клієнт-хам"; "озабочений"; … і, як вища ступінь негативної оцінки – "клієнт-моск.". Останнє дешифрується: "клієнт-москвич". Ну, не подобається готельній обслузі побутова поведінка мешканців Білокам’яної, і то не лише у готелях України.
Не знаю, як ставляться до своїх пацієнтів, наприклад, психоаналітики, але гадаю, що цей фах неодмінно передбачає щире бажання допомогти людині з її психологічними проблемами, за її ж грошики.
Здавалося б, що політтехнологи, допомагаючи політиканам здобути та втримати владу, також мають, коли не любити своїх клієнтів, то принаймні щиро бажати їм успіху, і за їхні ж грошики сприяти у досягненні мети.
Так само, як і лікарі-психоаналітики, політтехнологи мали б свято берегти "лікарську таємницю" та не демонструвати публічно свого зневажливого ставлення до середовища, себто – контингенту, своїх пацієнтів.
Перша українська конференція політтехнологів, що відбулася минулої суботи, радше нагадувала консиліум патологоанатомів.
Публічний консиліум, з оприлюдненням висновків. На відміну від інших медиків, патологоанатоми, встановивши діагноз, ніколи не мусять виписувати рецептів.
Діагноз суботнього "консиліуму" був очікуваним і загальновідомим: політики є користолюбними, обмеженими, мало інтелектуальними, зрадливими й, зрозуміло, жадібними… Тому вони, також вже не потребують фахової схеми лікування.
Колективний клієнт – український політикум є безнадійно аморальним, а також, що гірше – він є фундаментально вторинним стосовно сучасних цивілізаційних процесів, і навіть не здогадується про це.
Такі висновки тягнуть за собою і наступний – той, хто допомагає цьому клієнту нічим не кращий за нього, хіба що трохи меткіший в умінні обдурити виборця. Остання сентенція – то у порядку самокритики.
Конференція несподівано, навіть для її організаторів, викликала великий інтерес у широких колах орачів збіднілої ниви політтехнологій – 147 учасників!
І це незважаючи на те, що участь у ній була платною, а право на виступ оплачувалося додатково. До речі, усе "по-білому" з можливістю безготівкового платежу – унікальне явище для суцільно тіньового політтехнологічного ринку України.
Вочевидь, що в умовах "закінчення політики" через монополізацію політичного простору, відчуваючи загрозу колапсу ринку, закляті друзі вирішили зробити спробу колективної рефлексії українського сьогодення.
Як на мене, спроба вдалася, бо навіть набір банальних тверджень в устах "топів-віпів", "грандів-донів" політтехнологій набув нової виразності. Концентрований зміст діагнозів конференції виглядає так:
Вичерпною мотивацією до участі у політиці для усіх, за унікальними винятками, українських політиків є особисте збагачення та задоволення марнославства. Водночас вим’я влади, як постачальника статків, майже видоєно. Конкуренція за рештки "молока" загострюється вже у середині владних кланів. На цьому ще можна трохи поживитися.
Громадяни виборці добре знають ціну виборчим технологіям і дедалі гірше ведуться на традиційну політтехнолггічну м’якину, а нових ідей у політтехнологів катма.
Усе ті самі: підкуп виборців гречкою, "машини для голосування", чорний піар, але головне – домовленості з чинною владою аби пустила у депутатське чи чиновницьке крісло, не дуже заважала робити гроші у бізнесі, а краще дала шматочок бюджетного пиріжка.
Замовники-політики усе так само цікавляться лише способами імітації політичної діяльності, вважаючи, що придурюватися політичними діячами у телевізорі дешевше, ніж бути ними насправді.
Виразно розділяються типи контрафактної "політики" залежно від позиції політичного суб’єкта.
Влада, використовуючи свій ресурс, організовує прямі телеспілкування з народом, утворює Конституційну асамблею, забалакує суспільні проблеми цін, тарифів, корупції у ток-шоу.
Ті, кому дозволено бути "конструктивною опозицією" створюють смішні інформаційні приводи, оголошуючи про чергове об’єднання своїх курдупликових партій або реєструють безперспективні законопроекти, щось на зразок " про заборону комунізму".
Радикали знову борюкаються за мову, пам’ятники, дозовано критикують владу та зневажають "конструктивістів", але, при тому, дуже поверхового та обережно торкаються соціальних проблем – безробіття, злочинності, печерного рівня медицини та освіта.
Ті, кого не пустили, ані у радикали, ані у конструктивісти, перед загрозою кримінальної відповідальності за свої справи, коли були вони при владі, являють собою справжню опозицію. До того часу, поки не домовляться про умови капітуляції, або не будуть остаточно переможеними. У судах.
Цих останніх проф. В. Янукович мав нам увазі, застосовуючи до них новий, влучний та вичерпно ємний, політологічний термін "шлепери". Даремно борзописці кинулися шукати лінгвістичні витоки цього смачного слівця у блатному жаргоні, мовляв так звали злодіїв, які крали у потягах.
Його корені глибші та шляхетніші, і виникло воно задовго до будівництва перших залізниць. Це, панове, з ідиш, означає неакуратну людину, яка до того ж не шанує традиції. Позаяк, усі політики, що називається "одним миром мазані", то це блискуча самоназва для нашого політикуму, який являє собою клієнтську базу політтехнологів.
Тим часом інформаційне суспільство генерує, як нові способи комунікації, так і нові спільноти. Виникають нові – мережеві суб’єкти суспільної активності, які складно контролювати. Ще складніше ними маніпулювати.
У цьому середовищі не спрацьовують, навіть звичайні рекламні технології стимулювання продажів, не кажучи вже про політичний маркетинг.
Виникають і починають розвиватися паралельні суспільні відносини, у яких немає місця державам, функціонування яких базується на архаїчних формах взаємодії із суспільством.
Інформаційні технології дають змогу запровадити нові форми здійснення представницької демократії – інтернетголосування, виконання бюджетів он-лайн, публічність засідань усіх колегіальних органів влади, що забезпечується скайпом, прямий доступ до баз даних органів влади та спрощення процедури звернень громадян.
Політики, більшість політологів та політтехнологів уникають обговорення нових технологічних обставин людського буття та проектування, враховуючи їх, сучасних напрямків суспільного розвитку.
Вони просто не готові до плавання в інформаційному океані. У цьому їхня фундаментальна та непереборна вторинність. І це добре, бо в українського суспільства з’являється черговий шанс, лишивши їх на березі, рушити у майбутнє без них.
Звісно, що хапатимуть за поли, плутатимуться під ногами, "зайцями" проскакуватимуть на облавок, але для цього існує принцип громадської люстрації – не брати із собою колишніх у майбутнє.
Костянтин Матвієнко
