Соціальні мережі та Північна Африка: по той бік добра та зла
У століття термоядерного колайдеру та довільних маніпуляцій зі стовбуровою клітиною дестабілізація модерних політичних режимів уже виглядає закономірністю.
Після краху СРСР, політичні системи майже всіх країн СНД мають проблеми зі стабільністю.
Совєти, як відомо, намагалися закрити свій соціалістичний табір від пропаганди країн капіталізму. Однак технологічні зміни унеможливлювали подібне "закриття", як англійські гармати та розвиток флоту унеможливлювали закриття китайського ринку від опіуму та інших першокласних англійських товарів першої половини ХІХ століття.
Якщо вірити Герберу Шиллеру, автору книги "Маніпулятори свідомістю", то сучасний мейнстрім формують американські ЗМІ, решта лише підхоплює. Утім, і їм стає дедалі важче.
Наприклад, є проблеми з утриманням інформаційної блокади зон бойових дій, де американські солдати, добра частина з яких чорношкірі, виконують "місію білої людини". Водночас, новопризначений американцями "терорист №1", Анвар аль-Авлакі – володіє англійською й час від часу спілкується із простими американцями завдяки благам інтернету, що вже викликає занепокоєння Національного контртерористичного центру. "Він розмовляє безпосередньо з тими, хто тут живе", – заявляв обурено голова Центру Майкл Лейтер.
Мабуть, саме це й стало причиною такого кар'єрного зростання єменського ісламіста.
Проте, постмодерністська "доларова демократія" ще тримається.
Чого не скажеш про другий та третій світи. Політичні еліти там мають менший досвід соціальної роботи/управління й тріщать по швам. І лише еміграція, старіння нації, чи слабкість суспільної самоорганізації, тобто відсутність соціального капіталу – рятує їх від негативного впливу фейсбуку та твітера.
Утім, неправда й те, що причиною виступів у Північній Африці стали віртуальні соціальні мережі.
На Близькому Сході та Північній Африці революційна ситуація вже давно: Іран – революція 1979, Лівія – революція 1969, Туніс – переворот 1987 року, Ємен – громадянська війна 1994 року, Ірак – революція 1958 року, війна з Іраном 1980-1988 років та з Кувейтом у 1990 році, Алжир – переворот 1992 року, громадянська війна 1993 року й так далі.
Зараз іде зміна поколінь. Але загалом арабський світ уже 50 років знаходиться в ситуації, що має непокоїти всю Європу, США та нас, як це непокоїть нині Муамара Кадафі.
Там занадто багато енергії, у прямому й переносному значенні.
Соціальні мережі лише засіб, але не причина. У Північній Африці багато молодих людей, котрі незадоволені правлячими режимами. І вже зовсім скоро може виникати питання: куди направиться ця незадоволеність?
У синергетиці такий стан назвали б "точка біфуркації". А тут нам усім передають привіт милі хлопці з "Мусульманського братства" і подібних організацій.
Ви ж, мабуть, знаєте, що революція може швидко переходити до революційної війни, від штурму Бастилії до походу на Москву, від Жовтневої революції до походу на Варшаву. І яке нещастя, що Наполеон не зареєструвався у фейсбуці, а Троцький не писав у твітер!
До чого це все.
Як сказав Семюел Гантінгтон: "Можна дуже спокійно слухати американський реп та конструювати пасок шахіда". Інтернет може цілком спокійно використовувати будь-хто. А тому віртуальні соціальні мережі знаходяться, як сказав би вусатий Ніцше, по той бік добра та зла.
Тому, не варто в блиманні монітору вашого ПК вбачати провісника світової свободи, рівності та братства. Як і могильщика.
Краще читайте Коран, а ще краще – Біблію.
Олександр Куриленко, спеціально для УП
