Перший залп "містобудівної революції". Є жертви...

Недавно проголосований парламентом закон "Про регулювання містобудівної діяльності" – спільне дітище будівельників, в авторстві Української Будівельної Асоціації, та уряду – умістився на 35 аркушах. Натомість ще 18 сторінок – це текст змін до двох десятків законів.

Найуживаніше слово – "вилучити".

Усе, що заважає будівництву – вилучається. Регіональні/місцеві правила забудови, експертиза – екологічна, пожежна, санітарна тощо, участь у прийнятті в експлуатацію... Пожежні, санітари, екологи та інші чиновники – усі: ті, хто так довго пив кров нещасним будівельникам – "ідуть під ніж", розчищаючи дорогу будівельному бульдозеру. 

Їхня "Історія успіху"

Що й казати – ідея прибрати з дороги більшість контролюючих, погоджувальних, наглядових та інших органів, що активно втручаються в процес будівництва, народилась не сьогодні.

Наприклад, відібрання в місцевого самоврядування функцій безпосереднього контролю за будівництвом розпочалось в 2008 році, коли архітектурно-будівельний контроль був виведений з-під впливу місцевої влади й об'єднаний у єдину вертикаль Держархбудінспекції.

На той момент такий крок був абсолютно виправданий. Адже інспекції архбудконтролю в складі місцевих виконкомів виконували суто декоративну функцію як кишенькові органи мерів міст.

За таких умов видати дозвіл на будівельні роботи "своєму" забудовнику, накласти стягнення на "чужого" забудовника або прийняти в експлуатацію об'єкт, який насправді непридатний до експлуатації – цілком було у владі мерів, не зважаючи на закон.

Об'єднання всіх інспекторів архбудконтролю під дахом Мінрегіонбуду встановило єдині правила гри на всій території України, і більш-менш повернуло будівельні процеси у правове поле, що неабияк розізлило представників місцевого самоврядування.

Це був перший суттєвий удар по впливу місцевого самоврядування, читай "мерів міст", на будівельний бізнес.

Другого серйозного удару було завдано в 2009 році. Тоді органи місцевого самоврядування було позбавлено права на вирішальне слово при прийнятті об'єктів в експлуатацію.

Ні для кого не секрет, що отримати земельну ділянку, розробити та погодити проект, отримати дозвіл на будівельні роботи та побудувати об'єкт, витративши при цьому чималі кошти – півсправи. Фінальним акордом є його прийняття в експлуатацію та оформлення права власності.

І зрозуміло, що забудовник піде на все, аби його "дітище", будучи збудованим, нарешті зафункціонувало. А отже, той, від кого залежить фінальна крапка в цьому процесі – орган місцевої влади – має неабиякі переваги.

З 1 січня 2009 року, документом, що свідчив про прийняття об'єкта в експлуатацію. став не документ місцевої влади, а Свідоцтво, яке видає інспекція архбудконтролю. Нагадаю, інспекція вже не підпорядковується місцевій владі.

І спільнота місцевих градоначальників завирувала.

На мінрегіонбуд почав чинитися тиск із боку міських голів з метою повернути втрачені повноваження. У 2010-му, після перемоги Януковича та приходу ПР до влади, був короткий період, коли наступ "місцевих" був особливо потужним.

Мабуть, представники місцевого самоврядування наївно вирішили, що оскільки партія має назву Партії регіонів, то вона справді зацікавлена в розвитку місцевого рівня влади й децентралізація неминуча. Ходили навіть чутки, що архітектурно-будівельну вертикаль знову розформують, а її уламки у вигляді територіальних інспекцій повернуть назад місцевим органам.

Та перші кроки нової влади засвідчили, а вибори 31 жовтня підтвердили – так, місцеву владу Партія Регіонів дійсно любить. Але тільки ту, яка жорстко централізована й керується зверху, а не обрана якоюсь там територіальною громадою з, не дай, Боже, незалежним від центральної влади мером.

Приклад мерів Кременчука та Запоріжжя – яскраве тому підтвердження...

Тому так звана містобудівна "революційна" реформа, що увінчалась прийняттям 13 січня закону "Про регулювання містобудівної діяльності" – не що інше, як логічне продовження концентрації центральною владою "в одних руках" впливу на будівельний бізнес.

Окрім того, ні для кого не є секретом, що будівельні організації, котрі зацікавлені у "вирішенні своїх питань", активно делегували у місцеву владу своїх представників і в 2002-му, і в 2006-му роках, рясно поливаючи грошима місцеві виборчі кампанії й, опосередковано зміцнюючи вплив і авторитет місцевої влади.

На сьогодні, якщо закон набуде чинності та запрацює, ступінь впливу місцевого самоврядування на будівельні процеси суттєво знизиться, що потягне за собою послаблення інтересу будівельників до місцевих рад. 

"Мовчання мерів"

Загалом виникає питання: чому не чутно обуреного голосу міських голів, як у 2009-2010-му? Де гнівні петиції й вимоги до президента накласти вето на закон?

Відповідь на поверхні: за новим законом значна частина повноважень щодо забудови територій переходить до підконтрольних мерам виконкомів.

Який орган затверджує план зонування? – Виконком.

Який орган затверджує детальний план території? – Виконком.

Кому підпорядковується орган архітектури, який набуває за законом неабияких прав? – Знову ж таки, виконкому, а отже, меру.

Таким чином, з'являється прекрасна можливість фактично в ручному режимі, без обговорення в раді або на громадських слуханнях, "клепати" плани територій, за якими в подальшому буде здійснюватися забудова.

Ідеологи закону вміло зіграли на суперечностях, що нерідко виникають у взаємодії міських голів і рад, особливо, коли в мера в раді більшість не дуже стійка й ситуативна.

Одразу вирішується два питання. По-перше, повноваження в питаннях будівництва перерозподіляються на користь обмеженого кола осіб – мер плюс виконком. По-друге, знімається питання невдоволення міських голів новим законом.

А от у випадку з розпорядженням землею складніше.

Здавалося б, мерам міст, сіл і селищ мало б бути вигідно розпоряджатися землями через підконтрольні їм виконкоми. Але, з іншого боку, ризиковано – з'являється фактично персональна відповідальність за виділення тої чи іншої ділянки, що не завжди безпечно. А так при нагоді можна сховатись за колективну відповідальність місцевої ради. Точніше – за безвідповідальність.

Можливо, саме тому спроба позбавити рад права відведення земельних ділянок, що теж передбачалось проектом даного закону, поки що не увінчалась успіхом.

Наслідки від нового закону

 1. Посилення владної вертикалі й послаблення місцевого самоврядування.

При прийнятті закону збіглись інтереси центральної влади та будівельного бізнесу. І одним, і іншим заважає місцеве самоврядування. Одним – безконтрольно керувати країною "зверху", іншим – реалізовувати свої будівельні проекти.

Наприклад, результати останніх місцевих виборів у трьох західноукраїнських областях стали свого роду "дзвіночком" для партії влади – ситуація на якомусь етапі може стати неконтрольованою.

2. Поглиблення протистояння між забудовниками та громадськістю.

Закон фактично ліквідовує таке поняття, як громадські слухання стосовно проектів будівництва. Єдине, що можуть обговорювати громадяни – це генеральні плани населених пунктів.

Але наївно сподіватися, що громадяни спокійно змиряться з такою роллю. На відміну від чиновників, громадськості "заткнути рота" неймовірно важко.

І хоча влада все ще кайфує від того, що активний спротив її діям із боку громадянського суспільства відсутній, усунення громадськості від впливу на забудову – стратегічна помилка розробників закону.

Механізм громадських слухань можна було б змінювати, удосконалювати – але аж ніяк не скасовувати! Численні ініціативні групи мешканців готові ледь не зі зброєю в руках захищати територію, яку вони вважають своєю.

Тому, поставивши їх "поза законом", влада спровокувала їхню мобілізацію.

Андрій Странніков, директор Інституту політичної освіти, депутат Київської міської ради, блок Кличка, спеціально для УП