Шоу чотирьох президентів і проблеми моралі

Не знаю, чи втратить після цього "шоу чотирьох президентів" голова партії "Наша Україна" ті 0,5% чи 0,9% виборців, які його досі підтримують, чи ні – зрештою, запеклі фанати третього президента будуть з ним до останку, на них жодні аргументи не діють, як і на будь-яких фанатів.

Проблема в тому, як тепер повинні почуватися ми, тобто всі ті, хто був переконаний – попри всі політичні ідіотизми Віктор Ющенко все ж у моральному плані істотно відрізняється від інших представників політбомонду, бо в ньому не згасла традиційна етнічна моральність, і керується він християнською етикою.

Виявляється, ми глибоко помилялися. І це слід визнати прямо і чесно, не шукаючи собі пом’якшуючих обставин. Віктор Ющенко виявився людиною без морального стрижня, без внутрішнього самостояння, і це, боюся, ще не раз дасться взнаки, не раз буде використано маніпуляторами певного штибу.

Добре, всі ті "Бандитам – тюрми!", "Фальсифікаторів – до відповіді!" та "На зрадь Майдан!" були не більше, ніж виборчими технологіями. Добре, у політиці немає постійних друзів, є лише постійні інтереси. Але ж бодай мінімальна моральна складова повинна бути присутньою якщо не в політиці, то в душі самого політика, якщо він, звісно, не Путін і не Каддафі.

Для нормальної країни така зустріч чотирьох президентів була б цілком нормальною. І для України вона могла б стати прийнятною, якби не кілька обставин. Бо ж хіба Віктор Андрійович прийшов у гості не до того, хто фальсифікував вибори 2004 року, хто готовий був тоді кинути війська проти Майдану, наслідком чого неминуче стала б велика кров?

Не до того, хто намагався вчинити 2007 року державний переворот, зібравши конституційну більшість підкупом та залякуванням у Верховній Раді й усунувши з президентської посади Ющенка?

Не до того, хто зараз заявляє, що був 2004 року законно обраний на президентську посаду, отже, якийсь там Ющенко – не більше, ніж самозванець? Хіба цього нічого не було, і можна вільно ходити чаювати на Банкову?

Та головна із зазначених обставин інша, і це – наявність новітніх політв’язнів (чи, як делікатно висловлюється дехто, "жертв вибіркового правосуддя" – під останнє поняття, до речі, можна й жертв Голокосту підвести, була б охота...).

А серед цих новітніх політв’язнів – осіб, які тоді, в 2004 році, ризикували своїм життям, щоб захистити чесні вибори, а відтак здобути президентське крісло для Віктора Андрійовича...

Я не знаю подробиць біографій, але переконаний, що серед тих радикальних націоналістів, хто зараз перебуває за ґратами і тих, хто може в будь-який момент туди потрапити (за пам’ятник Сталіну чи ще за щось, реальне чи вигадане) є й активні учасники Помаранчевої революції. Тієї самої, що посіла своє місце "незавершених і недоконаних революцій" (Ґрамші) Європи.

І так само за ґратами – за вердиктами закритих засідань "реформованого" вітчизняного суду – перебуває й один із чільних "польових командирів" Майдану Юрій Луценко, котрого, якщо хтось ще не зрозумів, нинішня влада ніколи (ще раз: ні-ко-ли!) добровільно на волю не випустить.

Принагідно зауважу для певної категорії читачів, що автор цих рядків із грудня 2004 року з Юрієм Луценком, з котрим був тоді на "ти", жодного разу не бачився, не розмовляв по телефону й іменної зброї не одержував...

І от В.А.Ющенко йде і п’є чай на вулиці Банковій. І ми знаємо про це чаювання тільки те, що милостиво зволило дати нам знати офіційне Інтернет-представництво президента України: "Віктор Янукович обговорив зі своїми попередниками питання сьогодення і майбутнього Української держави".

Судячи з фотографій, з усміхнених облич, в тому числі і Ющенкового, обговорення відбулося в дружній атмосфері...

Ні, зрозуміло, в політиці завжди присутній цинізм, і, ймовірно, йти пити чай на Банкову таки треба було. Але чом би ПЕРЕД (обов’язково перед, а не після події, бо опісля можна що завгодно розповідати) цим походом не заявити – з обов’язковим оприлюдненням на партійному сайті – що от так і так, хлопці, любі друзі, я йду до Януковича не для того, щоб слухати його балачки, а щоб висунути жорсткі вимоги.

Якщо вони не будуть прийняті, ми здіймемо грюкіт по всій Європі, використовуючи для цього наше членство у Європейській Народній Партії.

А фактаж мені дав Андрій Парубій, наш заступник голови політради, котрий якраз 24 лютого з’їздив до Запоріжжя, щоб особисто перевірити ситуацію з політичними в’язнями у тамтешньому СІЗО, чи справді піддають їх тортурам Оце би було морально, це було би зроблено по-християнському.

А так виглядає, наче Віктор Андрійович прийшов подякувати Вікторові Федоровичу за те, що той дозволив пожити йому на державній дачі у Конча-Заспі до кінця літа.

Чи, можливо, домовлятися про якісь владні посади для себе чи однопартійців в обмін на підтримку ініціатив чинного глави держави?

Бо ж зараз головне – вчасно домовитися: ну, не буде голосувати на парламентських виборах за "Нашу Україну" більше, ніж один відсоток громадян – так два з гаком відсотки їй за гарну поведінку елементарно "намалюють", чи не так?

Отож постає банальне запитання: а як же цьому персонажеві вдалося так успішно надурити стількох нас, тих, хто завжди тверезо оцінював політичні здатності його особисто та його оточення, але мав ілюзії стосовно моральності третього президента?

Це дуже болісне питання, і головна проблема не в тому, щоб покаятися за нашу дурість, а в тому, щоб більше не допустити таких ляпсусів. Відсутність внутрішнього морального стрижня – це все ж таки надто загальна відповідь.

Можливо, Ющенко тримався у певних рамках, поки була жива його матір Варвара Тимофіївна, яка могла сказати: "Не ходи, Вітю, до тих людей"?

Можливо, важливу роль відіграє вплив старшого брата Петра, який здавна позиціонував себе як прихильник тісної співпраці з Партією регіонів і зараз цілком міг сказати: "Ти ж президент, а там збираються усі президенти!"?

Не знаю. Але відповідь має бути знайдена, інакше ми й далі ловитимемося на гачок – навіть не політичних технологій, а власних бажань бачити країну кращою.

P.S. Коли вже ця стаття була дописана, в Інтернеті з’явилася інформація: виявляється, на зустрічі чотирьох президентів Ющенко говорив із Януковичем про потребу затвердити великий герб України, внісши зміни до Конституції.

Ясна річ, великий герб – справа важлива. Куди важливіша, ніж здоров’я і життя тих людей, котрі мали дурість підсадити його у президентське крісло. І ніж рештки якщо не поваги, то бодай якогось співчуття з боку тих, хто вважав його одним із небагатьох бодай відносно моральних політиків.

Сергій Грабовський, для УП