Коронація в річницю інавгурації?

Здається, вже настав той час, коли Віктора Федоровича варто оголосити справжнім монархом, себто "царьом-батюшкой". Адже все і так йде до того, залишилося тільки дозволити передавати владу у спадок й додати силу-силенну дуже важливих титулів, як от: "Отець Донецький і всія Териконня, гетьман Лівобережжя та Правобережжя" чи, принаймні, щось на кшталт цього.

Всі ми чудово пам’ятаємо усмішку на обличчі новоспеченого гаранта, що засіяла на нім після отримання булави та інших символів влади – ось воно, відоме радянське "кто бил нікєм – тот станєт всєм", відчуття власної значимості.

Така людина не зупиниться на півшляху, піде до кінця, щоби укріпити і втримати владу в своїх руках, а потім, по можливості, передати її у спадок. Тим більше, що сам всенародно обраний уже про це заїкнувся. Олександр I та Віктор II вже напоготові?

Складається враження, що найбільші зусилля для коронації ВФЯ готові докласти саме ті, хто мали б цьому противитися – так звана опозиція і, власне, сам народ.

Антагоністи влади досі не зрозуміли, з ким мають справу й, певне, досі очікують, що президент і К° будуть вести із ними таку ж боротьбу, яку колись сповідували вони: заблокували трибуну – блокуйте на здоров’я, підтасував результати виборів не в нашу користь – ось тобі орден від гаранта, називав "Подлимі трусамі, каториє мєшают нам жить" – ось свіженький Універсал і крісло прем’єрське.

А от і ні – не того польоту птахи, тепер за блокування президії ВР можна й кріслом отримати, літаючим.

Не менше бентежить й пасивність народних мас – всі швидко розбіглися з Майдану після кількох правок до податкового, а ще ж на носі житловий, а пенсійна реформа яка чудова!

Скаже "цар-батюшка", що так має бути – і одобрямс забезпечений, а хто не згоден – отримає кілька стусанів, наїзд на бізнес чи судовий позов, пошушукається із собі подібними на кухні й на тому все закінчиться.

А що вже говорити про однопартійців діючого глави держави? Вони для нього не те, що зірочку з неба дістануть – найкращу корону підженуть, викуплять, в кращому випадку, в якогось музею або в своїх приватних колекціях знайдуть.

Президент для регіоналів – найважливіша людина в житті, вони постійно цитують його у своїх виступах, особливо в радах усіх рівнів (підозрюю, в ПР є якась гнучка тарифна сітка – чим більше разів зробиш посилання на перл, пробачте, вислів президента, тим більше за це отримаєш), мавпують його манери, дикцію, бо він – їхнє все.

Ось ця сакралізація просто зобов’язана позначитися на внутрішньому світі нашого гаранта, на його почутті власної важливості, адже саме він та його сірі кардинали вирішують фактично усе в цій державі.

Система стримання-противаг не працює, роль парламенту знівельована: голосування носить фактично формальний характер – чи буде прийнятим те, або інше рішення – залежить лише від однієї руки та кількох "хлопчиків на побігеньках".

Найцікавіші персонажі ще й вважають, що це абсолютно нормально, коли депутат не на своєму робочому місці – в них купа справ і без дурних законів. "Соррі, Майкл, бізнес". Так-так, саме заради лобіювання власних чи чужих інтересів більшість з них прийшла до парламенту.

Це ж не на всіх поширюється пункт 4-ий статті 40 КЗпП, що дозволяє розірвати трудовий договір з найманим працівником, в разі: "прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин".

Третя влада повністю виконує всі забаганки адміністрації президента, навіть Конституційний Суд перетворився на глашатая волі майже монарха. Все, що залишилося зробити – зодягнути йому на голову корону й кричати: "Хай живе Король!".

Так ми принаймні будемо чесними з собою, не тішитимемося, що у нас демократія, на відміну від російської тандемократії, а щиро й відверто признаємося усьому цивілізованому світу – ми затяті монархісти. Ми прихильники не якихось там блюзнірських конституційного чи парламентського, а чистого абсолютизму з повнотою влади в одних руках.

Може, хоч в цьому будемо ближчими до Європи, правда, Європи століття так XII-XV.

Вже зараз можна провести паралелі з кількома персонажами тогочасної політичної арени. Ну чим не Британський Ричард II, котрий, перебуваючи під регентством Іоанна Ланкастерського, дослухався до думки парламенту і провів реформу, обклавши однаковим податком багатих і бідних?

І таких прикладів в історії можна знайти ще силу-силенну, проте спогади ці не з часів освіченого Просвітництва чи прогресивного Авангарду, а темного Середньовіччя.

За бажанням, можна знайти в родинному дереві глави держави якесь давнє королівське/князівське/царське/султанське коріння, адже хто його зна, чи не було з-поміж великої родини яких наслідників польського/білоруського чи ще якого престолу?

Та й Донецьк, вотчина регіоналів, схоже, вже готовий побачити на чолі країни монарха.

Невже саме до цього ми йдемо? Здається, що так. Залишилося тільки призначити день коронації. Чом би це не зробити в першу річницю інавгурації, віддячити, так би мовити, "за наше щаслівоє дєтство"?!

Назарій Заноз, для УП