Небезпечні зручності або Не давайте нашим політикам гранату

"... Замечательная новость для жителей Сибири. Раньше они на путешествие от Иркутска до Читы целый месяц тратили, а теперь всего сутки. Это же им целый месяц подарили! Распоряжайся им как хочешь. Вот, говорит, в чем истинный смысл прогресса – экономия времени и ненужной траты сил.

А японец ему: не подарили месяц жизни, а отобрали... Теперь начнут раскатывать по лику земли. Добро б еще вдумчиво, меряя землю шагами, карабкаясь на горы и переплывая реки. А то сядут на мягкое сиденье, носом засопят, вот и все путешествие.

Раньше, когда человек путешествовал, он понимал, что жизнь – это Путь, а теперь будет думать, что жизнь – мягкое сиденье в вагоне. Жир – вот что такое этот ваш прогресс".

Борис Акунін "Любовник Смерті"

Технічний прогрес – то річ дуже корисна для тіла та доволі небезпечна для душі. Костур із двома кінцями.

Його стрімкість перебудовує навіть ментальність народу, не кажучи вже про аспекти побутового життя.

Розум наш від нього набуває. А от душа, на жаль, втрачає.

Обов'язковість цих втрат неминуча. Але соломку, у вигляді розуміння того що з нами відбувається, підстелити не завадило б.

І хоча, у світлі викликів, для сучасного українця пріоритети матеріального світу переважають пріоритети духовного, це лише підкреслює, що стратегічно мислити ми так і не навчилися. Живемо й надалі за принципом: як тривога – так до Бога!

Але для кожного свій півень смажиться. Я ж – про спільне.

Ми вже не уявляємо собі, як можна жити без стільникового телефону. Мобільний зв'язок зробив наше життя більш насиченим на події, інформацію, безпеку. Навіть подіями, про які б ми воліли не знати, обсягом інформації, яку ми не в змозі перетравити, і безпекою золотої клітки.

Проте стільниковий зробив наше життя прозорим для оточуючих, позбавивши його камерності й інтимності. Кожен наш крок контролюється близькими людьми. Вони завжди знають, де ти, чим займаєшся в конкретний момент, які проблеми вирішуєш, що тебе наразі хвилює.

Раніше, коли чоловік повертався додому, він із дружиною за вечерею ділився новинами, враженнями, думками, що спіткали його на протязі часу, доки вони були окремо. Зараз такої потреби немає: вона вже в курсі, онлайн відслідковувала. Вона тебе теж не здивує чимось на кшталт: "Вава, ти зараз упадеш, Якін покинув свою кікімору, і ми зараз із ним улітаємо в Гагри".

Тобто патріархальна в класичному вигляді сімейна вечеря пірнула в Лету. Як один з елементів того цементу, що скріплює й робить доцільним подружнє життя.

Раніше, коли ми мали лише стаціонарний телефон, по якому довго не побазікаєш, ми частіше зустрічалися із друзями, бо: "Стільки накопичилося! Треба обов'язково зустрітися!" І летіли через усе місто, викроївши годинку. Тепер і такої духовної потреби немає: ти поінформований, як вони себе почувають, чим займаються й що їх хвилює – по саме горло.

І після культових слів "до зв'язку!", ти інформаційне спустошений, як гаманець автора після відвідин книгарні.

Але ж усе-таки душі не вистачає можливості бачити очі друзів, відчувати їхній стан на рівні флюїдів, перетинатися емоціями на рівні підсвідомості й натяками на рівні поглядів.

Неочікуваний гість, який не завжди гірший за татарина, зараз майже неможливий. Бо після падіння ножа чи виделки завжди дзеленчить телефонний дзвінок.

Слово "сюрприз" дедалі витискується з нашого життя чеснотою "передбачуваність і розпланованість".

Ми, врешті-решт, майже не лазимо у вікна до коханих жінок. Бо всі ніжні слова чудово ретранслює GSM з CDMA.

Запах коханої жінки тільки не передає, але це – справа часу.

Далі більше: винайшли скайп.

Чудова річ для бізнесу й для спілкування. Долає картинкою будь-які відстані. Відпадає потреба регулярно їздити до старих у село. Можна показувати їм онуків щовечора.

Тепер твоя дружина бачить, що ти працюєш у офісі, а не бавишся з дівчатами в лазні, а ти бачиш, що вона вдома прасує одяг, а не розважає подруг за келихом чаю.

Повна прозорість загрозлива не для тих, хто хоче щось приховати, а для тих, кому приховувати нічого. Бо голий король – завжди кумедний!

Найсильніше відчуваєш одинокість саме під скляним ковпаком. Не кажучи вже про стреси, які спіткають пересічну людину, коли її приватне життя фактично стає публічним.

Але, як означено вище, це ціна, яку ми змушені платити за зручності.

Що ж далі запропонує технічний прогрес? В який бік посуне нас у гонитві за комфортом у спілкуванні й передачі інформації?

Завжди був згідний із тим мудрецем, який сказав, що людство, замість того щоби навчитися ходити, винаходить усе більш і більш досконалі милиці.

Але оскільки я більше вірю в честолюбство, аніж в інстинкт самозбереження людства, то пропоную свою версію наступного кроку й тих цікавих наслідків, які він спровокує для українців.

Отже:

Через те що ми вже маємо постійну присутність людини в інформаційному полі й в аудіо, і у відео форматі, то наступним щаблем комунікації може бути лише телепатія!

Те саме бажання навчитися ходити без милиць.

Мене не цікавить, чи простимулюють людям певні ділянки головного мозку, чи вставлятимуть якісь чіпи, скільки і як на цьому певні люди зароблять грошей, скільки коштуватиме блокада певних голів, чи буде цей захист заборонений законодавчо, щоби все було чесно й демократично...

Така собі біологічна інтернет-мережа для всього людства.

Мене не цікавить, що хлопці більше не зможуть дурити голови дівчатам, коли освідчуються їм у коханні, бо ті матимуть змогу читати/чути/бачити їхні реальні наміри.

Мене не цікавить важка доля полігамних, які не зможуть приховати свої зв'язки на стороні, або зручність для тих, хто одружується з розрахунку: подивилися одне одному в очі, співвіднесли всі "за" і "проти" – і домовилися. Або розійшлися.

У таку епоху відвертості мене цікавлять виключно майбутні негаразди українських політиків. А головне – ставлення до них українського народу, озброєного телепатією.

Уявіть, якийсь політичний лідер на всю країну обіцяє людям покращення життя вже сьогодні. А вони чують його думки: "Дістали, дармоїди, лузери! Особливо нероби-пенсіонери! Швидше відтарабанити – і на полювання!"

Або інший, наприклад, відомий провідник шароварщини, плямкаючи, розповідає про високу місію українства. А в голові у нього, неначе бджоли, рояться такі думки: "Тільки б у мене за таку сміливість заміську резиденцію не відібрали, бо, насамперед, я, як справжній українець, маю про власних діточок дбати!"

Чи такий текст у голові гнаного та голодного політика: "Якщо стану президентом, на інавгурацію у Віттона краще замовити одежину, стилізовану під січового стрільця, чи одразу під Салтичиху?"

Або такий (мовою оригінала) назовній текст: "Мазепа – предатель, потому что он предал своего хазяина Петра! А Бандера с Шухевичем – пособники фашистов и предали Сталина! Их не должно быть в истории горячо любимого мной украинского народа!". А на фоні справжні думки: "Какие же вы тупые – хохлы! Я в открытую гажу вам в душу, а вы меня в очередной раз депутатом выбираете! И вы хотите, чтобы я вас уважал?!"

А тепер про реакцію на цей майбутній паноптикум українських виборців.

Думаєте поженуть таких політиків поганою мітлою?

З'ясувавши їхні справжні наміри до перебування в політиці?

Я думаю, вони знову виберуть їх.

Українські виборці й зараз чудово розуміють їхні справжні наміри, і знають ціну їх внутрішній сутності.

Біда в тому, що саме такі політики українським виборцям і подобаються.

Більшість виборців мріє опинитися на їхньому місці, і мати можливість знущатися так само над народом. Тому й консервує заведену ситуацію, обираючи таких рідних і таких зрозумілих пройдисвітів.

Технічний прогрес не зробить нас кращими. Він зробить нашу в'язницю трохи комфортнішою.

У нас воли не ревуть навіть при порожніх духовних яслах.

Насамперед треба перестати бути мобільними волами та вебтягловою силою.

Озирайтеся в минуле, думайте, аналізуйте, робіть висновки й, головне, вірте, що чесними бути вигідніше.

Саме вигідніше.

Сергій Левитаненко, спеціально для УП