Сценарій для президента
Серед останніх багатьох відверто шокуючих ініціатив від кабміну – проект нового закону "від Табачника" про вищу освіту. Він включає, зокрема, скорочення обсягів державного замовлення на 42%, дискримінацію деяких вишів за критерієм кількості студентів, фактично знищення студентського самоврядування та багато чого іншого.
31 січня під стінами ВР відбулася акція протесту студентства проти ухвалення нового закону. Молодь прийшла висловити своє невдоволення черговими урядовими "сюрпризами"..
Ще свіжа в пам'яті ідея "комерціалізації" освітнього процесу, коли студентів хотіли змусити платити за пропущені лекції та семінари, а заразом і за використання університетських "вигод" у вигляді бібліотек чи комп'ютерних зал. Тоді, всупереч конституційному принципу безкоштовної вищої освіти, кабмін ухвалив постанову №796 від 27 серпня 2010 року, яка викликала обурення серед студентів. По багатьох містах України майже синхронно пройшли акції протесту під гаслами "За вільну освіту".
Того ж дня президент Янукович висловив своє невдоволення урядовою ініціативою.
Так само добре пам'ятаємо про так званий Майдан-2, коли азаровські новації торкалися вже не освітньої сфери, а фіскальної політики, основні принципи якої мали б бути закріплені в Податковому кодексі.
Політично символічне, але аполітичне за змістом, як про це наголошували самі підприємці, зібрання на Майдані Незалежності стало серйозним викликом для влади.
Цікаво, що на початковому етапі протестів проти ухвалення ПК Янукович займав достатньо жорстку та безкомпромісну позицію стосовно законопроекту. Президент, зокрема, наголошував на тому, що заклики організувати підприємницький майдан – це заклики тих, хто звик працювати поза законом. Щоправда, пізніше, коли для Банкової стала очевидною реальна життєздатність Майдану, він вирішив змінити свою безкомпромісну позицію, і в результаті вніс свої поправки до запропонованого Верховною Радою ПК.
Здавалося б: між цими подіями немає зв'язку, та торкаються вони достатньо віддалених між собою питань.
Проте політичні події навколо Майдану-2 та "освітніх новації" об'єднує спільний сценарій розвитку.
Адже як ідея комерціалізації освіти, так і ідея ухвалення кабмінівського ПК розгорталися схоже. Повторення схеми подій, очевидно, варто чекати й у справі закону "Про вищу освіту".
Суть сценарію полягає в тому, що спочатку уряд пропонує ідею, яка є стовідсотковим відображенням урядового інтересу, на кшталт платних послуг у вишах.
Це, у свою чергу, закономірно викликає масове збурення та спротив в оточенні певних кіл громадян, яких торкатиметься нова політика.
Після чого на кульмінаційному етапі громадських протестів та акцій у процес втручається президент, який, уособлюючи всенародну волю, прагне "почути кожного".
Президент, демонструючи солідарність із громадянами, що зазнали урядової дискримінації, дає зворотний хід урядовим ініціативам.
Так, Янукович колись жорстко розкритикував ідею комерціалізації освіти й своє невдоволення висловив безпосередньо під час зустрічі із прем'єром. Пізніше не менш пафосно виглядало його "ходіння в народ", коли разом з Азаровим президент зустрівся з підприємцями, пообіцявши переглянути положення Податкового кодексу.
В усіх цих ситуаціях найбільшого удару по репутації зазнає кабмін та безпосередньо прем'єр Азаров.
Останній опиняється фактично в ролі жорсткого технократа, для якого існує лише один пріоритет – оптимізація бюджетних видатків. Водночас президент, відхиляючи урядові ініціативи, здобуває лаври всенародного рятівника, який стає на захист інтересів народу від урядового свавілля.
На прикладі подій навколо ухвалення ПК та "комерціалізації" освіти можна побачити те, як кабмін зі своїми апріорі неприйнятними ініціативами грає на користь Банкової та, зокрема, на просування позицій президента Януковича.
Очевидно, що за бажання уряд Азарова міг би провести громадські слухання, залучити експертів та стейкхолдерів відповідних сфер задля вироблення адекватної політики в освітній галузі. Тим самим, уряд зберіг би свій імідж та продемонстрував зацікавленість у тому, щоб його політика не вступала в гострий конфлікт з інтересами громадськості та всіх тих, кого їхні ініціативи торкатимуться.
Натомість вони обрали первісно програшну для себе стратегію в драконівському дусі.
Невже Азарову та членами його кабінету, незважаючи на їхню, у першу чергу, адміністративно-управлінську роль, не хотілося б мати імідж демократичного уряду?
З позиції здорового глузду їхні дії виглядають як абсолютно ірраціональні. Адже насправді непотрібно бути великим експертом, аби не розуміти – як саме сприйматимуть студенти та освітяни їхнє "радикальне реформаторство" в сфері освіти з подачі профільного міністерства.
Єдиним логічним поясненням, чому кабмін діє в такий радикальний для себе спосіб, нехтуючи громадським спокоєм, може бути прагнення спрацювати на імідж президента.
Адже створення шокових приводів урядом і героїчне спасіння українського народу президентом виглядає як чудовий сюжет для політичного кіно, а заразом і як чудова профілактика антипрезидентських настроїв.
У той час як відомий екс-президент Кучма відбілював свій політичний імідж шляхом періодичних ротацій "нездатних" очільників Уряду, президент теперішній знайшов більш інноваційний підхід, аби завжди залишатись на топових позиціях у рейтингу народної підтримки.
Нещодавно Банкова вже артикулювала своє незадоволення законопроектом. І, як не дивно, це сталося саме в переддень запланованих протестів студентства.
Таким чином, український політичний істеблішмент продовжує грати свої чітко визначені ролі за старим сценарієм, у якому є лише один позитивний герой.
Руслан Кермач, НаУКМА, спеціально для УП
