Час "бабла", або Чим хворіє регіональна влада
Дикий капіталізм приніс у владні кабінети ракову пухлину швидкого збагачення. Усе почали вимірювати грошима, навіть на державній службі. Чиновники нині відкрито змагаються, у кого шикарніший будинок чи автомобіль, кабінет чи рушниця.
За вікном непманська свобода, якої слуги народу не мали навіть під час загнивання соціалізму в епоху Льоні Брежнєва.
Можна в чомусь погодитись із Сільвіо Берлусконі, що корупція для економіки все одне що мастило для коліщати. Не підмажеш – не поїдеш.
Але це для економіки, де роблять щось конкретне й заробляють гроші.
А що робити з державною машиною, витрати "мастила" на яку починають переходити здорові межі? Поливаєш, а вони витікають як у безодню. Така машина стає небезпечною для суспільства.
Уявіть собі львівського чиновника в мундирі генерала міліції. Виходить такий, не поспішаючи, з головного управління МВС на вулиці Григоренка у Львові. Подивився на свій годинник за 18 тисяч доларів США, і вмостився в джип вартістю 80 тисяч доларів США.
Про що думають бідні міліціонери, коли бачать такий витвір дикого капіталізму?
Не про розкриття злочинів, і не про середньостатистичного львів'янина, якого щодня грабують і обкладають даниною та поборами. Вони беруть приклад зі свого шефа. І намагаються жити не гірше.
Над позитивним образом не бідного генерала працює з півдесятка офіцерів із відділу зв'язків із громадськістю. Не жаліючи фарб, малюють портрет борця. Міліція, замість того щоб боротися зі злочинністю, продукує телевізійну та газетну продукцію. Центри громадських зв'язків перетворилися в телестудії, забирають хліб у ЗМІ. Усе це – за гроші платників податків.
Схожу картину можна спостерігати біля будь-якої серйозної регіональної контори.
Митниці, прокуратури, податкової, управління юстиції, управління захисту навколишнього середовища…До будь-якого керівника важко достукатися навіть журналістам. Ховаються за ширмою прес-центрів. Бо нічого народу сказати.
Поки що лише єдиний львівський чиновник-суддя має шанси загудіти на повну котушку. Ідеться про Ігоря Зварича, чию справу другий рік не може довести до логічного кінця українська Феміда, усе, вислуховуючи байки на тему колядування.
Дивно, чому досі спецслужби не організували витоку інформації та не показали, що робилося в кабінеті голови Львівського адміністративного апеляційного суду Ігоря Зварича. Чому не виведуть на світло політиків, які заходили до Зварича протягом 8 місяців, коли цілодобово таємно велася зйомка в кабінеті голови суду. Що вони просили?
Чому б не продемонструвати пакети із грошима, на яких прізвища київських чиновників, про що не раз писала преса?
Що й чому приховують?
Адже оперативні заходи проти судді велися за бюджетні гроші. І народ має право знати про рівень корупції та хабарництва, що буйним цвітом розквітає в найвищих кабінетах.
Справа Зварича – класика жанру! Потрібно розкрити всі корупційні зв'язки. Це буде ефект бомби. Але вона має вибухнути, щоб очистилося суспільство.
Костюми за тисячі доларів, дорогі автомобілі, шикарні кабінети, обіди в найдорожчих ресторанах – незмінні атрибути чиновників-керівників із невеликою зарплатою держслужбовця. Це своєрідна каста, яка навіть не приховує своїх доходів.
Вони на владному Олімпі – їм усе можна.
Навіть губернатор області безсилий боротися із цією раковою пухлиною. Бо керівників регіональних управлінь призначають у Києві. Досить часто без погодження з головою ОДА.
Бува, що з Києва до регіону присилають своїх чиновників. Вони не знають місцевої "специфіки" і швидко опиняються на нарах. Так трапилося з керівниками управління захисту прав споживача та ветеринарної служби на кордоні. У Львові своїх "митарів" вистачає.
Деколи призначення на посади не піддаються жодній логіці.
Начальник податкової інспекції Львова стає керівником управління охорони навколишнього середовища. Ректор університету правового профілю посідає крісло заступника начальника управління земельних ресурсів. Юрист стає будівельником. Діти торгаша – суддями… Потім вони такі рішення приймають, що юристи беруться за голову.
Міліціонери податкової міліції після виходу на пенсії відлітають у вирій на митницю. Водій прокурора стає заступником начальника ДАІ області. Посада керівника району давно перетворилася на медаль "за партійні заслуги".
Освіта, досвід професіоналізм – усе це дуже далеко.
Недавно телеканал ЗІК продемонстрував рейтинг заможності львівських чиновників. Показали галичанам по телебаченню керівників та їхні вілли, автомобілі, інші предмети розкоші. Виявилося, що керівники правоохоронних структур багатші за бізнесменів.
Влада в регіонах нині нагадує старе, трухляве дерево. Здалеку подивишся – вражає: ніби міцний стовбур, густа крона. Глянеш зблизька – занепокоїшся: кора порепана, деревина в дуплах. Подує добрий вітер – і зламається на корені.
Теперішня владна вертикаль з першого погляду здається монолітною та стрункою. Жодної задиринки. Це – якщо дивитися зверху вниз.
А коли навпаки – знизу вверх?
Знизу постає зовсім інша картина. Губернатор у регіоні далеко не князь і не перша особа, такий собі шеф клубу за інтересами. Є спільні інтереси – є одна команда. Нема зацікавленості представників різних відомств – нема команди.
Регіональна влада перерозподілена між двома групами впливу. Перша – це столичні відомства, які призначають своїх керівників обласних управлінь. Друга – бізнесові групи, піраміди яких опираються на центр.
Губернатор – громовідвід, на який можна списати всі промахи.
Пригадую, як В'ячеслав Чорновіл після обрання Леоніда Кравчука президентом відмовився від крісла губернатора Львівської області. Перебрався до Києва, де очолив РУХ. Через кілька місяців повернувся до Львова, зустрівся з колегами в облдержадміністрації. На запитання, чи щось можна вирішити у "білому домі"(облдержадміністрації), відповів лаконічно: "Ні!"
З тих часів відбулася лише одна суттєва зміна.
Якщо за часів Чорновола в Києві на львівських чиновників дивилися з повагою й пересторогою – якого коника можуть викинути, то тепер з апетитом і викликом – чим ви нас можете здивувати?
І дивують!
У радянські часи в поїзд Львів-Київ на станції Злочів вантажили ковбаси та шинки для столичної владної еліти. Усе робили вночі, щоб, не дай Боже, народ не бачив. Тепер відкрито до Києва возять кейси із сотнями тисяч доларів.
Чиновники із презирством на такі кейси кажуть "бабло". Деякі з них уже не мають часу рахувати долари – вимірюють суми лінійками.
Невидима для звичайного обивателя Львівщина живе з контрабанди та поборів. Десятки тисяч автомобілів щодня долають чотири митні переходи. На підходах до кордону вишиковуються цілі бригади з даішників, працівників підрозділів боротьби з економічною злочинністю, податкової міліції та митниці. І кожний каже "дай!"
Шалені контрабандні гроші розбестили регіональну та столичну владу. Щомісячна "матеріальна допомога" зі Львова стала ледь не правилом. Платять за посади, за спокійне життя на теплих кріслах, за добре ставлення начальства.
Тому й не дивно, що більшість губернаторських планів та реформ не здійснюються. Керівник регіону практично не має на кого опертися. На словах – усі підтримують губернатора, а на ділі – підприємливі князьки "баблом" підгодовують свого царька в Києві. І стають недоторканими.
Зваживши на високий рівень корупції та хабарництва серед чиновників, можливо, варто надати особливі повноваження губернаторам проблемних областей, де традиційно при призначеннях гору беруть меркантильні інтереси? Щоб голови облдержадміністрацій самі виходили на центральні органи влади із пропозиціями, кого призначати на "теплі" посади.
Виграють усі.
По-перше, хабарів не будуть вивозити з регіону в Київ. По-друге, менше стануть розбещувати "баблом" столичних чиновників.
P.S. Перелік найбільш популярних в областях контор, за які серед чиновників йде справжня війна: ДАІ, ВВІР, УВС, митниця, прокуратура, податкова, суди, санепідемслужба, управління юстиції, земельних ресурсів, екології, захисту прав споживачів, служба автомобільних доріг, регіональний фонд держмайна, управління МНС, екологічна служба на кордоні, великі лікарні…
Більш детальний список читачі можуть самі продовжити в коментарях.
Богдан Кушнір, Львів, спеціально для УП
