Партія Регіонів. Крах Антибіотика

У передчутті відставки Азарова

Не варто ототожнювати президента і Партію регіонів.

Їхні відносини почасти є втіленням принципу: "Спочатку їстимемо твоє, а потім – кожен своє". Як революція першими їсть своїх дітей, так "регіоналізація" парламенту проковтнула повноваження своїх адептів. Не подавилась й витерла вуста хустинкою Zilly.

Зрозуміло, що Януковичу ПР уже не дуже треба. Може, невдовзі ми будемо свідками реставрації моделі кількох партій влади, яка так була до смаку Леонідові Кучмі. Більше того, повернення до змішаної виборчої системи суттєво зменшує роль політичних партій у цілому.

Згадаймо місцеву кампанію: холодна осінь, коли разом із пожовклим листям на землю падали партквитки. Вони знайшли сили бути разом, підтримуючи Януковича під час президентських виборів – але це вже минуле. Кабмін не латексний. Посад на всіх на вистачить. То одного доведеться образити, то іншого.

У ПР надто багато людей величезного впливу й статків, щоб усі вони могли повсякчас знаходити компромісні рішення. Незадоволеність тієї чи іншої групи може вже найближчим часом досягти критичної точки. Вочевидь, найжорсткіша опозиція до нинішньої влади, якщо й не буде народжена всередині Партії регіонів, то, принаймні, щедро фінансуватиметься котримсь зі членів фракції ПР.

Такі розклади особливо шкодять Миколі Азарову, голові Партії регіонів. Ця посада є радше ніжкою крісла прем'єра. Зламаєш ніжку – крісло не впаде, однак сидіти буде незручно. Та й можливостей повернутися в різні сторони буде менше.

Спершу в лідери ПР сватали Сергія Тігіпка, якому на той час виголошували особистий рейтинг від 11 до 13 відсотків. Але очолив партію, все-таки, Азаров.

Давня китайська мудрість говорить нам: яку партію влади не будуй – усе одне вийде КПРС. Хоч-не-хоч, а партія – це не "женщина, которая поет", і втратити шанувальника їй простіше.

У зафіксованого останнім часом падінні рейтингу ПР чимало чинників. Проте винним так чи інакше буде саме Азаров. Бо ж його свитка на прем'єрському кріслі висіла.

Відставка Миколи Яновича з поста голови уряду була б логічним продовженням лінії віддалення президента від ПР. До того ж, її можна було б вдало використати в інформаційному просторі: усе, що вам, шановні виборці, не подобається, зробив Азаров, от ми його й відправили на пенсію.

У нинішніх реаліях Азаров виглядає комічним персонажем, який неначе зійшов зі сторінок гоголівського "Ревізора". Осудовиськом людським стало знущання над унікальним авторським діалектом Миколи Яновича. І це – замість того щоб досліджувати цей феномен, писати дисертації на здобуття степеня доктора філологічних наук! Якби балканський віртуоз слова Мілорад Павич був живий, то, напевне, написав продовження свого "Хозарського словника" під назвою "Азарський словник".

Яскравим свідченням наближення відставки Азарова є звільнення з високих посад його близьких соратників. А нових "азаровців" у складі кабміну та інших органах влади так і не з'явились.

Спершу йде політичний мастодонт кучмівської епохи Володимир Семиноженко. Між іншим, колишній голова ПР. Нещодавно відсторонили Зиновія Митника. Екс-міністрові охорони здоров'я, якого підлеглі позаочі ніжно й лагідно називали "Зіна Таможня", давно прогнозували відставку. Але він довго тримався, що виглядало начебто як демонстрація сильних позицій Азарова.

Сам Микола Янович розумів неминучість "нехорошого" розвитку подій, відтак хотів, щоб Митника звільнили з міністерського посту елегантно – перевівши на іншу роботу. Та похід Зиновія Миколайовича в голови Івано-Франківської облради закінчився фіаско.

Нині ж, Микола Янович, за інформацією джерел в Івано-Франківській ОДА, намагається працевлаштувати Митника в губернатори Прикарпаття. Щоб довести, що є ще порох у порохівницях, гроші в бюджеті й "азаровці" у владі.

Незамінних людей не існує. Хто ж стане головою уряду в разі відставки Азарова?

Враховуючи останні тенденції, я не здивуюсь, якщо посаду прем'єра взагалі ліквідують.

А якщо – ні, то варіантів багато.

У ЗМІ та кулуарах владних коридорів лунають прізвища Андрія Клюєва, Бориса Колеснікова та Юрія Бойка. Віддати пост №2 в державі будь-кому з них – означає надати чіткі преференції одній із груп впливу. Тобто порушити баланс.

Найсильніша сторона Азарова, яка, можливо, і донині тримає його в прем'єрському кріслі – рівновіддаленість від різних груп. Себто новим главою кабміну може стати досить несподівана фігура. Той, хто не входить до жодної групи. Той, кому особисто довіряє президент.

Не виключено, що новим головою уряду стане людина з орбіти всесильного депутата Юрія Іванющенко. Чи не міністр аграрної політики Юрій Присяжнюк?

Цікаво, а хто тоді за таких обставин очолить Партію регіонів?..

Андрій Лозовий, спеціально для УП