Ненароджене майбутнє
Вперше з 2005 року народжуваність в Україні почала падати, повідомив Держкомстат. Так, минулого року народилося майже на 15 тисяч дітей менше, ніж в позаминулому.
Загалом найбільших втрат населення зазнало за роки президентства Леоніда Кучми – українців стало менше на п’ять мільйонів. Від зростання населення у перші чотири роки незалежності нам залишилася недосяжна 52-мільйонна планка.
Коли Кучма прийшов до влади (1994), на одну матір в середньому припадало 1,5 дитини. Коли він пішов (2004), цей показник становив 1,2.
У 2005-2009 роках народжуваність стабільно зростала, і умовна середня кількість дітей в сім’ї знову піднялася до 1,5.
Попри це, останні п’ять років не виправили негативний баланс української демографії. Станом на 2009 рік смертність все ще в півтора рази перевищувала народжуваність, тоді як у 2004 році люди вимирали вдвічі швидше, ніж з’являлися на світ.
Тим часом влада поступово відмовляється від політики стимулювання народжуваності.
Один з аналітичних центрів минулого року виступив з доповіддю про те, що Україні стимулювання народжуваності не потрібне, а нестачу трудових ресурсів можна ліквідувати за рахунок мігрантів. Схоже, такий антинаціональний підхід знайшов підтримку на Банковій.
Цинізм "реформаторів" сягнув далеко – наприкінці грудня 2010 на розгляд парламенту було подано президентський законопроект (№ 7521) щодо зменшення розміру допомоги при народженні дитини.
У пояснювальній записці прямо зазначено, що президент має на меті скоротити бюджетні видатки на допомогу при народженні дитини на 1,451 мільярда гривень у 2011.
На сьогоднішній день при народженні першої дитини виплачується допомога в розмірі 905 гривень, а відповідно до законопроекту, вона складатиме 695 гривень.
При народженні другої дитини в даний час виплачується 1253 гривень, згідно зі змінами до закону, ця сума складатиме 870 гривень.
При народженні третьої дитини допомога буде виплачуватися в сумі 1275 гривень, хоча на даний момент така допомога становить 1880 гривень.
Крім того, допомога буде виплачуватися не так як зараз – протягом 1 року щомісяця, а буде розділена на 60 місяців протягом 5 років.
В результаті реалізації цього законопроекту, кожна родина втратить від 210 до 605 гривень щомісячно.
Схоже, "реформатори" не розуміють, що такі заходи призведуть до деморалізації населення та поглиблення демографічної кризи. Їм, може, здається, що після вступу в силу угоди про реадмісію дешевої робочої сили для промисловості вистачатиме, а про інше нема чого турбуватися.
Однак це – дуже слизький шлях. Соціально-політичні ризики масової міграції є більшими за економічну вигоду. Міграція поглибить прірву між багатими та бідними, посилить міжетнічне напруження. Рано чи пізно подібна політика відгукнеться масовими протестами.
Поки не пізно, владі слід, як мінімум, повернутися до політики 2004-2009 років із стимулювання народжуваності. Адже бюджетні гроші, виплачені на виховання дітей, – це інвестиції в майбутнє, без яких країні загрожує обезлюднення або катастрофічна люмпенізація.
Більше того, оскільки збільшення розміру допомоги при народженні дитини надто повільно вирішує демографічну кризу, владі слід вжити більш радикальних засобів для мотивування сімей мати двох і більше дітей.
Заслуговує на увагу ідея, висловлена деякими російськими експертами: треба при обрахуванні розміру пенсії враховувати кількість дорослих дітей у сім’ї.
Чим більше дітей виховав – тим більше пенсія.
Економічна доцільність пропозиції очевидна…
Така справедлива пенсійна реформа допомогла б вирішити проблему народжуваності. Адже більшість людей розуміє, що не можна жити сьогоднішнім днем.
Андрій Павловський, для УП
