Громадські ради – чергова гра в демократію?

Начебто потрібна справа – мати ще один механізм для висловлення думки громадськості владним органам. Такий собі ще один вартовий на сторожі демократії. Бо ж, очевидно, що самих лише "демократичних" виборів для справедливої та повної репрезентативності думок людей замало.

Стара нова ініціатива

Громадські ради – не нове для України явище. Їхнє завдання – доводити до центральних органів виконавчої влади та місцевих адміністрацій думку громадськості та впливати на них задля суспільної користі.

Будь-яка цивілізована країна повинна забезпечувати громадянам право на участь у роботі державних органів поза виборами. Можливо, саме із цією метою нещодавно була прийнята постанова кабміну №996 від 3 листопада 2010 року.

Цією постановою заплановане створення протягом трьох місяців із дати її прийняття, при кожному міністерстві, центральному органі виконавчої влади та при кожній облдержадміністрації – громадської ради. Саме тому, усі ці органи зараз активно формуються.

Може скластися уявлення, що при сучасному рівні розвитку суспільних свобод це могло би бути ковтком свіжого повітря. Нагадаємо, згідно із щорічним рейтингом демократичних прав та громадянських свобод американської неурядової організації "Freedom House", Україну виключили з категорії вільних країн.

У країні, де цілеспрямовано будується жорстка вертикаль влади, громадськість, відповідно із цією постановою, теоретично могла би мати важелі впливу на владу з метою захисту своїх інтересів.

Але…

Громадські ради, насправді, уже давно існують. І ніхто із громадськості цього не помічає. Існування на папері не має сенсу.

Чи може постанова КМУ перевести формування громадських рад із площини "паперової" і теоретичної – до практичної та дієвої? Чи, насправді, це потрібне існуючій владі?

Владу всім і одразу нікому

Майже кожного дня сьогодні в Україні з'являється нова рада при якомусь органі, яка покликана захищати громадські інтереси всіх загалом і нікого конкретно. При цьому термін роботи такої ради буде два роки з моменту обрання.

Отже, саме зараз у громадськості є шанс відрядити до рад своїх найактивніших представників.

Аналіз Типового положення про громадські ради, які формуються, призводить до певних висновків.

1. Ради мають право вимагати від держорганів інформацію, необхідну для забезпечення діяльності ради, але обов'язок таку інформацію надавати в цих органів відсутній.Тому, як і раніше, вимоги таких рад до органу, при якому вона створюється, можуть бути повністю проігноровані.

2. Як самих членів рад, так і чиновників потрібно вчити, як взаємодіяти між собою задля забезпечення інтересів громадськості. Будь-яка ініціатива, як і раніше, буде дратувати чиновника, який не бажає, щоб хтось заважав йому працювати по зрозумілій йому схемі.

Доки обидві сторони не навчаться допомагати один одному й бути корисними, їхня співпраця неможлива.

3. Робота ради здійснюється через такі форми, як публічне громадське обговорення та вивчення громадської думки. Рішення громадської ради мають рекомендаційний характер і є обов'язковими для розгляду органом. Тобто орган виконавчої влади на власний розсуд може й не приймати рекомендаційну думку громадськості.

Із цього випливає, що в значенні вказаної постанови КМУ, громадськість важлива, але не серйозна, і тому її можна й не брати до уваги.

4. Найголовніше, що очевидно для того, щоб ради працювали, треба мати фінансування на їхній секретаріат. а коли фінансування відсутнє, ради вмирають, бо не мають жодних можливостей незалежно працювати на постійній основі, проводити інформування, публікувати матеріали.

Передостаннім пунктом положення про громадські ради визначено, що забезпечення секретаріату громадської ради приміщенням, засобами зв'язку, створення умов для роботи ради та проведення її засідань здійснює орган, тобто саме орган виконавчої влади, при якому вона створюється.

Про яку незалежність громадської ради йтиме мова, коли ця рада прямо залежить від органу, де вона повинна представляти громадськість?

Враховуючи це, її робота може залежати винятково від особистих якостей та ініціативи членів та голови цієї ради, а в органу виконавчої влади існує вагомий інструмент для блокування її роботи.

Сьогодні сотні людей беруть участь у створенні громадських рад в Україні, витрачають на це свій час та власні ресурси. А результат цієї роботи, виходячи із законодавства, досить примарний.

У країні із чіткою вертикаллю влади є примарна опозиція, є примарне покращення життя.

Залишається ще "створити" примарну громадськість, яка буде всім задоволена.

Можливо, це і є примарною демократією нашого майбутнього?

Сергій Жуков, спеціально для УП