Чому мовчать герої?
Розмовляє наш високопоставлений урядовець зі своїм європейським колегою й каже: "У вас політики все-таки більш-менш нормальні, у нас же дурень на дурневі. Як ви відбираєте розумних?"
– "Ми, – відповідає європеєць, – запровадили систему тестів. Задаємо кандидатам різні питання, а вже за відповідями знаємо, хто чого вартий".
– "Наприклад?" – "Наприклад: син мого батька, але не я. Хто це?". – "Ох ти! Розумно. Обов'язково запроваджу це в нас".
Згодом урядовець викликає до кабінету Гриценюка й питає: "Ти грамотний, учився за кордоном, відповідай: син мого батька, але не я. Хто це?" – "Як хто? – здивувався Гриценюк. – Мій брат". – "Молодець, ти на місці".
Пізніше зве Тютюнного: "Ти вчений, доктор усіляких наук, відповідай: син мого батька, але не я. Хто це?" Той думає, думає, а відтак: "А чорт його знає". – "Дурак ти, Тютюнний, це брат Гриценюка".
Хтось може вважати, що це перебільшення? На жаль, ні.
Останній викид "інтелекту" нашого політикуму – донос якогось там Цибенка на письменницю. Гондурас відпочиває. Можна би тільки посміятись, але ж воно, оте Цибенко, стоїть на вищому щаблі української влади! Воно, оте нещастячко, впливає на вирішенні доленосних питань держави!
І це воно винне, що Україну руйнівні процеси заливають, як повінь. А скільки таких у Верховній Раді, в уряді, судах, прокуратурі?!
І тут уже не до жартів.
Економіка нашої держави, культура, духовність, мораль – тримаються винятково на енергії народу. Політики ж перебувають поза цими процесами й категоріями. Вони відсторонили себе від них.
Та найгірше – політики звільнили себе від честі й моралі. Бо інакше як можна пояснити, що вони займаються тільки тим, що перманентно віднімають у людей гроші й торгують національними ресурсами лише задля власного збагачення?
Але тут претензії не до політиків – з ними все зрозуміло. Питання інше.
У нашій державі багато Героїв України. Живих уже понад двісті. Той колись глибоко дихав Леніним. Той партію любив більше за матір і батька за те, що вона йому все дала – що правда, то правда. Той працював "на стройках соціаліма" – у таборах, правда. Той у космос злітав, той морди суперникам добре б'є, ті співають, ті танцюють, ті скачуть... Перелік може бути дуже великим.
Але ж треба розуміти, що звання "Герой" накладає на людину певні обов'язки. Ну, не тільки підспівувати владі.
Герой повинен би стати на захист справедливості, честі, людської гідності, він мав би підказати владі, чому саме вона повинна розкріпачити продуктивні сили нації, організувати функціонування всіх державних інституцій так, щоб вони дозволили громадянину реалізувати себе. Чому саме вона має забезпечити права й свободи людини. Підказати владі, що саме це і є її прямим обов'язком.
Ні. Мовчать Герої. За рідким винятком – Віталій Кличко.
Чому вони мовчать?!
Та зібралося б Героїв двадцять, домовилися б про тему розмови, і поставили питання руба: треба зробити те-то й те-то. Сказали б Януковичу, що вони розуміють, що в нього є зобов'язання перед його північними колегами – фірма вимагає суворого дотримання внутрішнього розпорядку. Але в нього також є зобов'язання перед народом, у якого він, завдяки трагічним збігом обставин, організованим тією ж фірмою, став президентом. Тому не можна цей народ кидати на глум ситих їхніх суддів та інших шакалів.
Потрібно йому нагадати, що у свій час російська аристократія, замість того аби організувати в державі економічний та культурний розвиток, у вільний від пиятики час теревенила про свободу. Відтак їй показали, що таке свобода – таке їм кровопускання зробили, що відкашлюють уже майже століття й кінця тому не видно.
Наші теревенять про реформи. Як Чаушеску. Потім він був дуже здивований, чому його так не люблять.
Розумію, що наші Герої серйозної розмови вести не будуть. Та, оскільки серед них, здається, є ті, хто нібито зацікавлений, аби в Україні була українська книжка, то вони могли б запропонувати законопроект, який зумів би розв'язати проблему із цією книжкою.
Усе просто. І грошей бюджетних не треба.
Потрібно прийняти закон, згідно якого на певну кількість населення – скажімо, на 20 тисяч – має бути книгарня й бібліотека. І виконання закону треба покласти на місцеву владу. Ясно, що в місцевої влади теж грошей нема. Пам'ятаєте? – Біля кожного адміністратора радянського готелю стояла табличка "Мест нет". Навіть, якщо в готелі не було поселенців.
Але в містах ростуть будівлі, часто не з дешевих, довкола міст – розкішні особняки, розширяється діяльність різних фірм, корпорацій, багачі видумують і здійснюють свої найрізноманітніші забаганки. Згідно закону, корпорація, чи великий багач, при забудові повинні виділяти площу для книгарні.
Звісно, "відкат" владі тоді буде менший. Але й страху буде менше, що за "відкат" рано чи пізно, а відповідати доведеться.
Нагадаю: в одному Кракові книгарень більше ніж по всій Україні. І ще. Нашу книжку обкладено податками, а з-за кордону вони приходять не оподатковані.
Зрозуміло, що Цибенко й культура – речі не дотичні. Але Герої могли б нагадати йому, для чого він у Верховній Раді. Також вони могли б посприяти владі у вирішенні хоча б малюсінького-малюсінького питання.
Питання української книжки.
Колись Бертольд Брехт сказав, що нещасна та країна, яка потребує героїв. Можна погоджуватись із класиком, можна не погоджуватись, але безсумнівне одне: якщо нема грошей на книжку, доведеться їх шукати на тюрми.
І ще – раз мовчать наші Герої, заговорить майдан.
Тільки є сумнів, чи піде це комусь на користь…
Ярослав Трінчук, літератор, спеціально для УП
