"Свобода слова" у конвертах

Партія регіонів добре засвоїла широковідомий жарт про три конверта. В англомовній версії цього жарту головним персонажем є новообраний прем'єр-міністр (ПМ), який у кабінеті свого попередника знаходить три конверти з написом: відкрий у разі першої, другої і третьої криз.

Під час першої кризи, ПМ відкриває конверт, а там пише: "У всьому звинувачуй попередній уряд" – через деякий час криза забулася і закінчилася. Незабаром вибухнула нова криза. ПМ відкрив другий конверт, де писалося: "Звинувачуй пресу за некомпетентність і у поданні невірної інформації" – і знов криза закінчилася.

Раптом відбулася третя криза, і ПМ відкрив останній конверт. А в листі написано: "Готуй три конверти".

Перший конверт

Практично усі свої виступи представники ПР починають зі звинувачень у бік теперішніх різних опозиційних сил, які колись були об'єднані помаранчевою революцією.

Регіонали люблять повторювати, що попередній уряд нічого не зробив, що довів державу до крайності та бідності. А коли ці представники не можуть дати відповідь по факту, наприклад, в прямому ефірі, або йдеться про викриття їхніх власнихнедоліків – вони просто починають все спирати на Ющенка, Тимошенко, Яценюка тощо.

Особливо такий підхід подобається політикам на кшталт Інни Богословської – сильному критику помаранчевих, але слабкому лідеру з невеликими політичними принципами, яка продовжує перебігати від Віче до ПР і навпаки.

Критика уряду є невід'ємною частиною демократії і додає подих нового життя в устрій демократії. Але ця роль більше пасує опозиції ніж представникам уряду чи провладним фракціям. Їм треба керувати державою і показати позитивний провід.

Для уряду критика попередніх керівників – це не тільки жарт, але ще й ознака того, що теперішні керманичі забули одну крилату аксіому, популяризовану президентом Америки Гаррі Труманом: "Тhe buck stops here". Перекласти цю аксіому дослівно важко, але її можна інтерпретувати так: "Я тепер керую та роблю всі рішення, і понесу відповідальність за те, що я зробив, замість того щоб спирати вину на когось іншого".

Іншими словами – останнє слово тепер за ПР, а не за помаранчевими чи опозицією.

"Медовий місяць" Партії регіонів вже закінчився, і продовжувати критикувати опозицію немає сенсу. Сьогодні керує ПР, і саме її історія судитиме за те, що вона зробить з Україною за термін своєї влади, а не за той стан України, який регіонали отримали від помаранчевих.

На цьому етапі критика ПР мусила б вже перейти у державотворчу площину, але сама критика регіоналів продовжує розколювати суспільство.

Час прийшов працювати на себе, слідкувати за своїм "рекордом" та "кредитом" – а не "проти опозиції". Адже протести, пов'язані з податковою реформою, говорять негативно – і про "рекорд", і про "кредит" ПР.

Критика попереднього уряду та утиски його членів так скоро не закінчаться, тому що "поганий" попередній уряд є зручним прикриттям для своїх власних помилок в час обіцяних реформ.

Звичайно, за помилки в реформах, які будуть, бо вони є новели в українській політиці, де самі реформатори не знають, що і як краще реформувати, можна легко звинуватити попередній уряд. Мовляв: "Реформи не працюють, тому що попередній уряд не достатньо підготувався, і тепер ми робимо те, що повинно було бути зробленим 5 років тому".

Таке прикриття за помилки попереднього уряду може перешкодити виборчій програмі ПР. Але програма, врешті-решт, є вторинним по відношенню до утримання влади.

Головне – втримати владу будь-якими способами.

Одним із стародавних спосібів втримання влади є неповне знищення ворога. Про такі хитрощі писав Макіавеллі у трактаті "Державець": "Володар ... робить ворогів і змушує себе вести війни проти них – так, щоб мати причину перемогти їх, і таким чином піднятися на щабель вище від своїх ворогів. Є багато тих, які думають, що мудрий володар повинен, коли він має можливість, хитро розпалювати деякі ворожнечі, щоб, придушуючи їх, він міг збільшувати свою велич".

Зауважте, що у сталінські часи "враг народа" ніколи не зникав із сталінського лексикону. Тому чистки і репресії відбувалися постійно, збільшуючи славу Сталіна.

Отже, опозиціонери для Партії регіонів будуть "кониками" у 2011 році, на яких регіонали виїжджатимуть на парад.

Другий конверт

Критика преси в Україні виявляється через цензуру журналістів, видань і каналів, як "5 Канал" чи "TVi", тому що розіграти пресу в очах людей, як в тому жарті, нашим політикам ще не вдається.

Згідно слів Валіда Арфуша, заступника голови "Першого Національного", мета національного телебачення є висвітлювати позитиви, а не негативи про уряд, адже опозиційні канали можуть показувати негатив.

Пан Арфуш не запитує себе: "А що національне телебачення показуватиме, коли не буде опозиційних каналів?", або "Що опозиційні канали показуватимуть, коли не буде національного каналу?".

Якщо б не існували опозиційні канали, то хіба Перший Національний не мав би обов'язку показувати всі події так, як вони відбуваються?

А якщо це є обов'язок, то чому його не виконувати? Невже опозиційні канали заважають?

Відповідь на ці питання є така – незалежно від того, чи існують опозиційні канали, чи ні, журналіст повинен показувати факти і висвітлювати правду такою, як вона є, та ділитися з громадянами інформацією – для того, щоб вони були обізнані та вирішували справи за допомогою демократичних засобів.

За радянських часів не було опозиційних каналів. І три існуючих канали хіба показували негативну інформацію про уряд? Невже Україна тоді була демократична?

Дотримання спеціальних урядових стандартів і критеріїв при висвітленні інформації та новин є не демократичним. Такого висновку дійшов Найвищий суд Канади ще у 1938-му році.

У 1937 році уряд провінції Альберти провів через провінційний парламент закон про акуратність новин та інформації, який вимагав від ЗМІ, щоб вся подача інформації та новин про політику і діяльність уряду відповідала урядовим критеріям точності та акуратності.

Тоді Найвищий суд одноголосно проголосував, що такий закон є не демократичним, і протиречить Конституції Канади з двох причин.

По-перше, усі закони, що обмежують свободу слова в Канаді, є традиційно частиною федерального Кримінального кодексу. Тому, аналогічно, провінційний закон про акуратність новин та інформації є поза своєї юрисдикції (ultravires).

Зауважте, обмеження свободи слова в Канаді є кримінальною справою.

По-друге, такий закон впливає на право громадян вільно вести дискусії та розмови про політику, що є істотним і суттєвим для загально-канадської демократії та парламентерської системи врядування. Тобто, свобода слова є настільки важливою для всіх канадців і невід'ємною складовою канадської демократії, що провінційний уряд є поза своєї юрисдикції, і не мaє права обмежувати жителів провінції Альберти у такий спосіб.

В аргументуванні цього інтерпретування, Суддя Дафф зауважив, що "навіть серед її легальних обмежень, [свобода слова] є схильна зловживанню…, але само собою зрозуміло, що практика свободи слова, незважаючи на її випадкову шкоду, є подихом життя для парламентерських інститутів", – тобто демократії. Пізніше він також зазначив, що "парламент Канади має владу видавати закони для оборони цього права. Ця влада походить з тих самих принципів, які є необхідні для оборони самої конституції".

Регулювання преси до якоїсь міри є можливим, визнав Суддя Дафф, але кінець цьому приходить там, де наслідки закону про обмежування свободи слова у публічних розмовах істотно починають заважати роботі парламентських (демократичних) інститутів.

Адже парламент працює під впливом народної думки, публічної дискусії, він отримує свою ефективність від вільного народного обговорення політики, критики та контр-критики, від нападів на програми, адміністрацію, і контр-нападів, від найвільнішого до повного аналізу з кожної точки зору політичних пропозицій.

Найвищий Суд Канади визнав, що закон про акуратність новин та інформації є неправомірним законом.

Канадці у 1937-38 роках мали ту саму дискусію про свободу слова, що Україна має її зараз у 2010-2011-му. Канада вирішила цю дискусію на стороні демократії, та відкинула аргументи про доцільність контролювання преси заради політичних цілей.

Канада визнала, що свобода слова є невід'ємною частиною демократії, яка настільки ж важлива, наскільки сама Конституція, або склад і стан держави.

Підготовка до третього конверту

Критика, яка маскує власні помилки, війна з пресою та журналістами, цензура ЗМІ – скоро приведуть Партію регіонів до виготовлення власних трьох конвертів.

Проте свобода слова може це змінити.

В демократії свобода слова є настільки важливою, наскільки й сама державна конституція, яка формує державний устрій. Оборона свободи слова" захищає конституцію, але окрім цього свобода слова являється ще й необхідною для обізнаності та освіченості громадян.

А згідно слів самого Макіавеллі: "Без освіти навіть наймудріші закони є даремними".

Володимир Паславський, президент консалтингової фірми "Providence Group", Торонто, Канада,спеціально для УП