Кляті Андруховичі
Нещодавно Ганна Герман, заступник голови адміністрації президента України, коментуючи інтерв'ю відомого українського письменника Юрія Андруховича німецькому виданню Frankfurter Rundschau, сказала, що зі значно більшим задоволенням читала нові романи пана Юрія, ніж слухала політичні заяви.
Відверто кажучи, далеко не завжди згідний із тими думками, що час від часу висловлює для закордонної преси патріарх "Бу-Ба-Бу", у тому числі й роздуми про "сексапільність" і "елегантність" Путіна.
Проте не погодитись з тим, що Україна під покровительством "Донецького братства" стає все ближчою до статусу "failed state", що президент та його команда послідовно "мавпують" методи Путіна по роботі з опозицією та вибудовуванню вертикалі влади – доволі складно.
Милостива пані Герман таки заявила, що "кожен має право говорити все, що йому спаде на думку. У нас демократична держава – усі мають право вибору". То чом би самій Ганні Миколаївні не звертати уваги на думку якогось-там Андруховича?
Напевно, причина в тому, що заступниці голови АП ім'я Андруховича добре відоме, з-поміж такої мізерної кількості інших. Адже пані Герман щиро вважає, що "в Україні дуже мало добрих прозаїків. Вони зроблять більшу користь державі, якщо будуть добре писати й просувати свої твори, зокрема, на Заході".
Цікаво, що потрібно розуміти під категорією "добрий"? Як полярне до категорії "злий"? Якщо так, то за якими критеріями пані Ганна вирішує, хто добрий письменник, а хто – злий? По забарвленню піднебіння? За рівнем прихильності до гаранта?
Якщо ж під добрим варто розуміти того, хто пише якісні тексти, то, як на мене, регіоналка Герман дуже сильно помиляється. Напевно, робота в АП забирає багато сил, і зовсім не залишає часу для прочитання хорошої української літератури.
В іншому випадку, пані Герман знала б, що в нас доволі хороших письменників: Тарас Прохасько, Андрій Курков, Юрій Винничук, Кость Москалець, Олег Лишега, Василь Ґабор, Галина Пагутяк, Олександр Денисенко, Євген Пашковський, Василь Шевчук, Микола Рябчук, Олег Говда, Петро Яценко, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Тимофій Гаврилів, Емма Андієвська, Марія Матіос, Ніна Бічуя, Андрій Содомора й ще багато інших.
Звісно, добра частина з них не лише прозаїки, а й есеїсти, поети, публіцисти, музиканти, літературознавці, драматурги, журналісти...
Словом, як порядні інтелектуали, люди багатогранні та всебічно обдаровані.
Коли ж ці імена нічогісінько не скажуть пані Герман, то цілком зрозуміло, чому Чехов став українським поетом.
Хоча ні, справа, очевидно в тім, що міністр Табачник розпорядився вилучити всіх сучасних живих письменників зі шкільної програми, тому про них і не варто говорити, поки вони живі. Потрібно зовсім трохи почекати й значної частини з них таки не стане. Як-от Олеся Ульяненка... А потім – і після їхньої смерті почекати ще 10 років, за які можна вигадати нову причину, котра чітко пояснюватиме, чому їх не можна включати до підручників з української літератури.
Напевне, варто було б взяти приклад із соратниці Ганни Миколаївни, Олени Бондаренко, котра у своєму блозі на УП склала перелік рекомендованої літератури Мустафі Наєму, який, на її думку, "к сожалению, себя ограничивает в чтении" – і ретельно підібрати для шановної пані Герман хорошу українську прозу.
Схоже на те, що не лише в уряді працюють професіонали своєї справи, а й у президентській канцелярії.
Усі на своїх місцях і країна йде правильним шляхом, міжнародний імідж України – пречудовий, розвиток культури – захмарний, поступ в економіці – небачений, рівень добробуту населення – високий, як ніколи, усе реформується, реорганізується, модернізується, і лише кляті Андруховичі сунуть свої 5 копійок куди не треба, намагаючись розхитати стабільний човен української демократії.
Ну, майже по Піддерев'янському.
Але, як зазначає пані Ганна: "Президент має обов'язок здійснити свої реформи й діяти чітко, жорстко і цілеспрямовано. Незважаючи на будь-які оцінки його опонентів, до яких відносить себе від самого початку й Андрухович".
Те, що вина за всі негаразди в країні, за спробу її розколоти – цілком і повністю лежить на плечах цих всюдисущих, малограмотних диверсантів Андруховичів і їм подібних, ще у вересні цього року повідомив міністр тоді лише освіти й науки, а тепер ще й молоді та спорту ДмитроТабачник: "Розколоти країну Андруховичу і компанії буде вкрай складно".
Так-так, це все кляті Андруховичі зробили все можливе, щоб президент забув привітати тернополян із Днем міста, греко-католиків з Різдвом, це вони дозволяють гарантові відвідувати літургії в храмах лише "правильної" конфесії.
Зрозуміло, що жителям Тернополя й греко-католикам України ані тепло, ані холодно від того, що Янукович не привітав їх. Просто якось вони можуть забути, що в країні є влада, і що її розпорядження варто виконувати.
У регіоналів можуть виникнути серйозні проблеми з легітимацією влади. Адже число незадоволених діями президента та його свити кожного дня зростає.
Як і число клятих Андруховичів, що мають свою думку, і не збираються прогинатися під чиновниками типу Герман-Табачників.
У випадку, якщо влада продовжуватиме спроби заткнути рота письменникам чи вичавити останні соки із простих громадян, замість того щоб зайнятися реальними реформами – то почнуть з'являтися й ті, хто почне опонувати владі більш радикальними методами, ніж українські письменники. Або – влада сама виховає таких, котрі займатимуться провокаціями й видаватимуть себе за опозиціонерів, щоб можна було розпочати репресії по-масштабніше.
Пали Рейхстаг, я плачý!
Тільки не варто забувати, що з такими вихованцями завжди існує загроза прорахунку, як колись в американців трапилося з "Алькаїдою".
Назарій Заноз, спеціально для УП
