2010 рік — початок кінця

 

Підсумовувати 2010 рік, з одного боку, складно, бо він є дуже насиченим на події. А з іншого боку, – легко, бо події разять своєю однозначністю.

Провал внутрішніх економічних реформ

Формування слухняної коаліції "тушок" у вищому законодавчому органі влади і дисциплінованої вертикалі у виконавчій гілці влади мало сенс лише при одній умові і для однієї мети — здійснення реальних економічних реформ, яких ніхто не спромігся реалізувати за всі роки Незалежності.

І вже у 2010 році ця сконцентрована влада Партії регіонів мала три чудові інструменти для проведення реформ: Бюджет-2010, Бюджетний Кодекс і Податковий Кодекс. Але, на жаль, ці інструменти були використані не для реформ, а для консервації безперспективного сировинно-транзитного напрямку економічної деградації України.

Так, Бюджет-2010, який, до речі, базувався на розробці попереднього уряду, став не антикризовим, а почав новий виток кризи, заклавши: надмірний дефіцит бюджету, нереалістичні статті доходів (від приватизації, від експорту, від прибутку українських підприємств, від зростання зарплати...) і без жодного урізання бюджетних витрат, що є обов'язковим для виходу з кризи.

Потім, прийнятий Бюджетний Кодекс замість вирішити дві найбільші проблеми бюджетної системи України — надмірна бюджетна централізація і тотальна бюджетна корупція – лише поглибив їх.

Адже за цим кодексом місцеві органи влади навіть мізерні власні бюджетні надходження не можуть тримати на власних казначейських рахунках, а зобов'язані все перераховувати на єдиний центральний казначейський рахунок (!).

А замість чіткого систематизування бюджетних витрат для мінімізації корупційного поля, кодекс встановлює головним бюджетним розпорядником "Постанови Кабінету Міністрів". Тобто, визначає головним чиновника, а не Закон — ідеальне поле для корупції.

Довгоочікуваний Податковий Кодекс після фіктивного його "громадського обговорення" став справжнім шоком для всіх категорій платників податків, окрім великого бізнесу.

Адже він підірвав основні принципи оподаткування: рівність платників податків, справедливість податкового навантаження за видами діяльності, первинність інтересів місцевого самоврядування перед централізованими інтересами.

Галопуюче накопичення державного боргу (у 2010 — понад 100 мільярдів гривень) стало разючою інфекцією діючого уряду, якою він заразився від попереднього уряду і, судячи з Бюджету-2011 (91,5 мільярдів гривень нового держборгу і 10 мільярдів боргів під державні гарантії), збирається хворіти борговою інфекцією аж до конвульсій.

Тому 2010 рік можна віднести до категорії провалу внутрішніх економічних реформ з очевидним продовженням у 2011 році.

Поглиблення зовнішньої економічної залежності

Із самого початку своєї діяльності і впродовж всього року український уряд діяв не своїми власними ініціативами, ідеями, програмами, а за вимогами або МВФ, або РФ, тобто був не ведучим, а тим, кого ведуть в економічній політиці у власній країні.

Початок цієї зовнішньої залежності український уряд заклав сам у Бюджеті-2010, зробивши його надто дефіцитним, нереалістичним і розбалансованим за доходами-витратами.

І вже для покриття цієї розбалансованості уряд змушений був "повзати на колінах" спочатку перед РФ, пропонуючи взамін за фіктивні економічні пільги і "знижки" здачу реальних військово-політичних інтересів, а потім і перед МФВ, виконуючи всі їхні "вимоги": Податковий Кодекс в інтересах великого капіталу, підвищення внутрішніх цін на газ, підвищення пенсійного віку...

Таким чином, українська зовнішня так звана "багатовекторність" перетворилась у 2010 на багатовекторну залежність.

Реваншизм замість розвитку

Внутрішня політика влади цілий рік взагалі була "унікальною": послідовне цензурування свободи слова, українофобський табачніковізм в освітньо-гуманітарній сфері, кулачний метод голосування у вищому законодавчому органі, родинний (аналог кумівського) підхід у кадровій політиці, повна відсутність реального діалогу із суспільством, і, нарешті, кримінальне переслідування виключно політичних конкурентів.

Все це стало очевидними ознаками того, що діюча влада пішла не шляхом розвитку громадянського суспільства і держави, а повернула на шлях реваншизму на поталу власним стереотипам, комплексам і страхам. А шлях реваншизму — це вже історично закономірний шлях до взаємознищення опонентів.

Провокування революції "очищення"

Реакція суспільства на підписання "харківських угод", акції протесту всеукраїнського масштабу з приводу Податкового Кодексу, несприйняття освітянами табачнізації тощо – все це говорить про те, що українське суспільство поступово але однозначно починає оцінювати багаторічну діяльність наявної політичної "еліти" вже не за обіцянками, не за спекулятивними регіональними, релігійними, мовними, політичними кольорами, а за реально зробленими чи не зробленими справами на благо чи на шкоду національному розвитку.

Ймовірно, вже скоро настане суспільний біль силою Х, який спровокує природну реакцію самозахисту від роз'їдаючої Україну інфекції під назвою "політики кольору". Тоді включаться останні, але найефективніші сили суспільного імунітету, які очистять державний організм від гниючих паразитів...

Будь-хто із диктаторів у світовій історії міг би підказати нині правлячій українській владі те, чим закінчуються завжди війна проти власного народу...

Очевидно, повільно, але впевнено приходить початок кінця правлячих першу 20-річку українських політиків...

Андрій Новак, кандидат економічних наук, голова Комітету економістів України, www.keu.org.ua, для УП