Шокуючі секрети WikiLeaks

Хтось назвав опубліковані сайтом WikiLeaks 251 тисячу документів Держдепартаменту США "політичним 11 вересня", коли внаслідок жахливого теракту зникли всесвітньо відомі архітектурні шедеври – башти-близнюки в центрі Манхеттену.

Минуло кілька років, а запопадливі ділки вже водять, як і раніше, туди екскурсії. Тоді, правда, піднімалися на двох швидкісних ліфтах на 102-й поверх, звідки Нью-Йорк нагадував величезний весільний торт.

Тепер туристам демонструють, як вдалося "окультурити" майданчик після того, як у красені-вежі були спрямовані літаки.

Хоча моральне ураження, не кажучи вже про зміну світогляду людства, які з’явилися після терактів 11 вересня, ніякою хімією не змиєш. Людство уперше мало замислитися: ніщо не вічне в нашому світі. На кожну Америку знайдеться своя Аль-Каїда.

Удруге масове потрясіння спіткало людство зовсім недавно, коли розверзлася фінансова прірва.

За кілька місяців масового безгрошів’я стало зрозумілим: фінансову кризу на Уолл-Стріт розв’язали не "бандити з Аль-Каїди", а вгодовані віп-бізнісмени в коштовних костюмах і смокінгах, які віддають перевагу "Ролс-Ройсам", публічно проповідуючи ідеї процвітання і ліберальні цінності.

Останні, як відомо, були чи не головним аргументом США в їхньому пропагандистському арсеналі. Коли ж "усе пропало", і туман розвіявся, виявилося, що джентльмени з Уолл-стріт мало чим відрізняються від примітивних бандитів з Бронксу, які з настанням сутінок виходять на Великий шлях, підперезані пістолетами.

І ось третє потрясіння.

Опублікована сайтом WikiLeaks 251 тисяча документів Держдепартаменту США, більшість з яких – таємні донесення з посольств всього світу, наочно демонструє, як США прагнуть закріпити свій вплив у світі. Якщо стисло – це, власне, крах усієї зовнішньої політики США.

Відвертість і безпардонна природа документів – безпрецедентні. Мабуть, це якось можна пояснити тим, що розсекретити документи за регламентом Держдепартаменту США можна не раніше, ніж через 25 років.

Тому їхні автори не переймалися муками сумління – до самого відходу в небуття їм нічого не загрожувало.

Результат: світ реально збагнув і конкретно пересвідчився, що сучасна дипломатія, котра зовні виглядає не менш привабливо, ніж бездоганні смокінги "джентльменів" з Уолл-Стріт, насправді є брудною і огидною, скидаючись на копання в чужих інтимних валізах.

І "високе" покликання посла і закордонних установ в країнах перебування – не що інше, ніж примітивна метушня під дахом резидентури спецслужб.

Мимоволі доходиш думки, що повна свобода інформації є не тільки благом, але й злом. Хоча б у тому сенсі, що невдовзі зовсім не буде закритих зон, тож людські віра й сподівання на самовдосконалення й гармонію із зовнішнім світом стануть недосяжними й далекими, як інші галактики.

Автор цих рядків, наприклад, переконаний, що у кожної держави – та що там – певно, кожного з нас – мають бути свої маленькі чи великі секрети, котрі не обов’язково виставляти на загал.

Уже не кажучи про військові чи фінансові нюанси, державні таємниці і таке інше, що певною мірою визначають політику тієї чи іншої країни. Хіба може бути по-іншому?

Чим більше аналізуєш те, що сталося, тим глибше замислюєшся над нюансами всієї історії з безпрецедентним викидом дипломатичної інформації, яка нагадує скоріше главу з творів Кафки, Беккета чи Йонеску. Щось на межі свідомості, така собі ідеологічна 3-D композиція.

Усю таємну комп’ютерну систему збереження таємної інформації, в надійності котрої США були так упевнені, зламав такий-собі 22-літній телепень, що був тоді на когось ображений.

І як не перешкоджали дорослі дяді з капітолійського пагорбу й не лише з нього, скільки телеграм відбили по своїх дипломатичних каналах, яких вправних хакерів не наймали, щоб знешкодити той розпроклятий WikiLeaks, інформаційно-комп’ютерне багаття спалахнуло одразу й по всьому світі.

Жодному письменникові-фантастові такий сюжет не привидівся б.

У світових ЗМІ тим часом мусується думка про те, що всього у розпорядження сайту – близько 1 мільйона таємних документів, і всі вони будуть оприлюднені найближчим часом.

Підпільний обком діє – навздогін керівники процесу пообіцяли наступний викид конфіденційної інформації присвятити святая святих – банківській таємниці.

"Банківське" досьє засновник сайту WikiLeaks Ассандж обіцяв оприлюднити на початку 2011. За його словами, в документах будуть відображені "грубі порушення" і "неетичні практики" керівництва фінансових компаній.

Назв банків у списку майбутнього викриття Ассандж не озвучив, зазначивши лише, що "секретні матеріали" про ці банки викличуть "хвилю розслідувань", і, можливо, потягнуть реформи у сфері фінансових установ.

Це одразу призвело до паніки на Уолл-Стріт й відчутного зниження котировок на світових біржах.

Крок у відповідь – Інтерпол видає ордер на арешт Ассанджа. Відтепер країни-члени міжнародної поліцейської організації повинні бути готовими його заарештувати.

Проте одразу знайшлися країни, які обіцяють політичний притулок засновникові сайту – наприклад, Еквадор. Немає сумнівів, знайдеться ще немало охочих надати дах Ассанджу.

І наостанок. Коли скандал вже набув розголосу, надійшло повідомлення про те, що вітчизняний МЗС має намір уважно вивчити матеріали сайту, котрі стосуються нашої держави.

Така "оперативність" нагадала мені відому пісеньку Олександра Галича про "украинских письменников", що пізніше за всіх прибули на поховання свого колеги в Москву. Невже з того часу так нічого для нас і не змінилося?

Володимир Кулеба, для УП