Україна - не Білорусія?
В грудні 2000 року, в розпал акції "Україна без Кучми!" нам з колегами якимось дивом вдалося домовитися з тодішнім керівником каналу "Інтер" Олександром Зінченком, що останній випуск нашого політичного ток-шоу "Право вибору" буде присвячено акціям протесту.
В інтерівській студії зібралися відомі політологи, які намагалися спрогнозувати розвиток подій на 2001 рік та наслідки "касетного скандалу" для України, а з зимного Майдану, з наметового містечка включалися в ефір активісти акції протесту і захисники тодішнього президента (було на Майдані і кілька наметів, де мешкали представники табору "Україна за Кучму!").
Планувалося, що учасником ефіру буде один із співорганізаторів акції Володимир Чемерис, але в останню хвилину протестувальники делегували на програму Юрія Луценка (його представили як талановитого рівненського журналіста і помічника Олександра Мороза).
Це був перший виступ Юрія Віталійовича на центральному телеканалі, програма мала дуже високий рейтинг, адже то був чи не єдиний прямий ефір з протестувальниками, а опозиція отримала нового яскравого спікера.
Взимку 2000-2001-го Луценко, так само як і інші організатори "України без Кучми!", міг потрапити за грати як заколотник антипрезидентських акцій. Але тоді доля уберегла запального опозиціонера від буцегарні, а його експресивність, почуття гумору і щирий запал працювали на нього: журналісти симпатизували "своєму хлопцю", його шанували однопартійці і лідер СПУ.
В 2010-му для Луценка все складалось набагато серйозніше і драматичніше. Екс-міністр Луценко змушений був повернутися до журналістського цеху і влаштувався працювати у колись рідну Морозу газету "Сільські вісті ". А більшість колишніх соратників по "Самообороні", що потрапили до парламенту завдяки харизмі і рейтингу Юри-опозиціонера ґатунку 2007 року , ще влітку 2010 стали "тушками", об'єднавшись в парламентську групу "Право вибору".
За останні роки Луценко нажив впливових і мстивих ворогів, розсварився з учорашніми соратниками, розгубив рейтинг і прихильників та не мав жодних ілюзій відносно української Феміди епохи Януковича.
Юрій Віталійович якоюсь мірою став певним уособлення всіх чеснот і вад вчорашньої владної команди: він щиро боровся проти Кучми і за президентство Ющенка, як командир Майдану найбільше дбав про безпеку людей, для нього завжди були цінністю свобода слова і демократія, при цьому він не відразу відчув різницю між мітинговою риторикою і міністерським порядком, тому наробив чимало помилок, не завжди добре розбирався в людях, якими себе оточував, рідко "фільтрував текст", чим ображав багатьох, не відмовляв собі у задоволенні публічно зчепитися з опонентами, не приховував свого розчарування Ющенком і робив це голосно і нетактовно. Пригадують йому і інцидент у Франкфурті...
За два міністерські заходи Юрію Віталійовичу не вдалося побороти корупцію і реформувати правоохоронні органи. Але праві ті, хто говорить, що за часів Луценка міліцією перестали лякати дітей, значно зменшилась кількість скарг на тортури і мордування у відділках, а криміналітет заховався і не почував себе настільки привільно, як сьогодні.
І коли в своїх інтерв'ю агентству УНІАН і "Дзеркалу тижня" (які, згідно звинувачувальної промови прокурора і слідчого, стали підставою для затримання ЮВ під вартою), Луценко називає справу проти себе банальною помстою тих, хто боявся потрапити за грати і намаганням нинішньої влади посіяти суцільний страх, він говорить правду.
Бо ж ці показові посадки опонентів "команди професіоналів" мають дуже мало спільного з боротьбою з корупцією і наведенням порядку.
Зранку 27 грудня депутати від "Самооборони", що залишаються в опозиції, обдзвонювали колег, які б змогли швидко прибути до Печерського суду. Те, що Луценку можуть змінити запобіжний захід з підписки на невиїзд на утримання під вартою, його адвокату Ігорю Фоміну повідомили лише за півгодини до початку судового засідання.
Ніхто толком не знав, що саме інкримінуватимуть головному "самооборонівцю" : в неділю під час затримання йому навіть не надали протоколу, лише усно повідомили, що мова йде про справу отруєння Ющенка.
Приміщення суду було оточено спецпідрозділом СБУ. Кремезні чоловіки в чорних масках зайняли диспозицію на всіх підходах до будівлі, весь цей сюр різко контрастував з передноворічними вітринами яскраво вбраного Хрещатика .
Біля суду зібралися журналісти, яких не пускали всередину і близько 30 прихильників Луценка, які в розпачі повторювали: "Що ж це таке? Рудьковського відпустили, ворюгу Черновецького і Довгого ніхто не чіпає, а Юру на 12 років хочуть засадити за зарплату водія …"
Група підтримки з народних депутатів намагалися з'ясувати, де проходитиме засідання, їх ганяли з одного поверху на інший, ніхто нічого не знав. Стецьків, Ар'єв і Стець побігли до голови суду пані Отрош, та лише сказала, що слухання відбудуться десь на першому поверсі, де є зали, обладнані "клітками". Внизу стояло з десяток охоронців в масках і ми зрозуміли, що Луценко вже там, слухання почалися.
Побачити свого колегу за гратами – важке видовище… Поряд з кліткою сиділа дружина Луценка Ірина і тримала чоловіка за руку. Видно було, що ані в неї, ані в нього немає жодних ілюзій відносно цих слухань. Юра, як завжди, жартував, чим ще більше розпалював слідчого і прокурора.
Ці двоє виступали за закритий режим слухань і не дозволили себе фотографувати. Але суддя прийняла клопотання адвоката і допустила на засідання трьох операторів і двох журналістів.
Мабуть, це все, що змогли в той день зробити депутати для свого колеги – принаймні , сприяти, аби цей процес був публічним. Інше клопотання, яке склали в технічній перерві, доки пресу заводили у зал, суддя відхилила - ми просили взяти Луценка на поруки і відпустити його на підписку про невиїзд.
Першим виступав Луценко. Він сказав, що й досі не знає, чому його в неділю затримало 11 "альфівців" - по 5 на нього і на собаку, яку він вигулював.
- До мене не допустили мого адвоката, мені не дали протокол затримання, лише усно ось цей козел – він кивнув у бік слідчого Войтенка, - сказав, що це у справі отруєння Ющенка.
Екс-міністр розповідав судді, що чи не щодня ходить до Генпрокуратури, де знайомиться з матеріалами справи "по водію", вивчає приблизно по 150 сторінок в день, поскаржився, що йому не дозволили користуватися технічними засобами при ознайомленні, так і не показали всі 23 томи , давали тільки розрізненні папірці.
Далі прийшла черга прокурора і слідчого. Спочатку вони вразили присутніх заявою, що "сьогодні розглядається не та справа, за якою Луценка затримали вчора, тому не треба розповідати, що він не знає, за що його затримали вчора, бо до сьогоднішнього засідання це не має жодного відношення".
Потім почали монотонно перераховували гріхи Луценка, який здійснив злочин (так , так , слово "обвинувачується" не звучало, тільки злочинець, який здійснив злочин. Презумпція невинуватості у випадку політичних ворогів нинішньої влади не діє), що кваліфікується за ч.5 ст.191 та ч.3 ст.364 КК України.
Він, використовуючи своє становище, заволодів державним майном в особливо великих розмірах, сьогодні злочинно ухиляється від слідства, надто повільно знайомиться зі справою, самовільно виходить з приміщення Генпрокуратури.
- Брехня!- вигукнув Луценко, - ну як самовільно можна вийти з прокуратури? Може я й звідси можу зараз самовільно вийти? - потряс він гратами .
Слідчий продовжував свій спіч: "Крім того, Луценко роздає коментарі, зокрема, в інтерв'ю агентству ЮНІАН (так він прочитав назву популярного сайту) і "Дзеркалу тижня" звинувачений давав неправдиві і образливі характеристики свідкам, паплюжив органи слідства, тим самим подовжує впливати на розслідування. Ось і зараз він неодноразово назвав козлом слідчого…"
- Знову брешеш - перебив Войтенка Віталійович, - всі чули, що я тільки раз назвав тебе козлом, ти - козел одноразовий.
- Ваша честь!- звернувся він до судді . – Я не давав жодної підписки про нерозголошення щодо цієї справи, і ці інтерв'ю, моє спілкування з пресою – це моя позиція, частина мого захисту, на який я маю право, як будь-яка людина. Адже захист ніхто поки що не скасовував.
Суддя дивилася на все, що відбувається як людина, яка вже мала рішення. Але процедуру потрібно було дотримати до кінця. Адвокат апелював до судді, що він задіяний в інших кримінальних справах, які так само мають політичний підтекст і тому дійсно не завжди міг із своїм підзахисним приходити до ГП, про що завжди вчасно інформував слідчого.
Що вони з Луценком мають кілька повісток під розписку щодо ознайомлення з тими злощасними томами і 27 грудня мали прибути на чергове читання. Що немає жодного приводу змінювати його підзахисному підписку на невиїзд на затримання. Фомін перераховував всі недоречності і порушення, які допускалися при розслідуванні.
В цей момент до зали у зайшла колишня соратниця Юри Катерина Лук'янова, яка давно переметнулася під знамена "Права вибору" Жванії.
- А вона що тут робить? Навіщо це? - зашипів хтось із самооборонівців.
- Та ладно, перестань… Ну , он хоч шубу собі купила… - відповів другий "самбіст".
Катя крізь грати протиснула руку Луценку і вмостилася біля опозиціонерів.
Паралельно в будівлі парламенту НУНС скликала політраду, на яку вперше за довгий час зібралося керівництво фракції і всіх партій, що входять до неї. Прибули всі, навіть ті, хто вже давно не ходить на подібні зібрання: Кириленко, Яценюк, Гриценко, Катеринчук, Мартиненко, Третьяков, Тарасюк, Жебрівський, Куликов від ЄЦ. Фракція чи не вперше за останні місяці напрацювала спільну заяву, почала збір підписів за позачергове засідання Верховної Ради і звернулася до суду з проханням взяти свій "перший номер" виборчого списку на поруки.
В цей час суддя оголосила перерву на дві години і направилася в дорадчу кімнату. Луценка пристебнули до наручника і вивели із зали суду.
Рівно о другій Юра з конвоєм повернувся до свого місця заточення. Дружина і брат щось тихенько йому розповідали, підбадьорювали, до зали прибуло ще кілька народних депутатів: соратник по Майдану Філенко, колишні "самбісти" Куликов і Харовський, бютівці Власенко, Семирак, Шевченко, Павловський.
- Що там ваші? Ще на свободі? – жартували НУНСівці.
- Ну , коли їхали до вас, то якраз говорили з Юлею, вона сьогодні з прокуратури, слава Богу, вийшла. А Турчинов тільки на другу йшов, подивимось, - передавали ті "зведення з фронтів.
Користуючись моментом, Мустафа Найєм, що готував репортаж для УП, почав розпитувати Луценка про його затримання. Це бліц-інтерв'ю закінчилося рівно за 2 хвилини виведенням Віталійовича із зали суду.
- Зі свободою слова вас! - сумно пожартував Юра, якого в наручниках вів конвой.
Судді все не було.
- Отримує останні інструкції, - продовжували розважатися депутати. В крихітному залі була задуха і ми врешті допросилися охорону дозволити відкрити двері. О 15 годині знову з'явився конвой, за ним зайшла суддя.
Вердикт був прогнозованим: змінити запобіжний захід з підписки на невиїзд на затримання під вартою… Слідчий і прокурор дочекалися, поки вийдуть оператори, аби ненароком не потрапити в кадр, і з задоволеними посмішками вийшли із зали.
Цей суд мав настільки мало спільного із справедливим правосуддям, що навіть непристойно обговорювати всі недоречності обвинувачення, очевидні навіть для людей без юридичної освіти. Навіщо екс-міністра, який обвинувачується в використанні службового становища, затримувати посиленою бригадою "альфівців", як серійного вбивцю?
Навіщо мстиво кидати його до буцегарні на Різдвяні свята? Чому не можна використовувати технічні засоби при ознайомленні зі справою і яким законом забороняється спілкуватися з пресою, якщо папери про нерозголошення не підписувалися? Як може впливати на слідство екс-урядовець, який вже рік не обіймає свою посаду ?
Але навряд чи ці питання цікавили суд, який, напевно, мав не лише рішення щодо зміни запобіжного заходу, а й написаний і затверджений заздалегідь обвинувачувальний вирок у справі. Просто ще не час його зачитати…
Того ж вечора мене запросили на ТВі на ефір зі Скрипіним. Роман запитав, чому я була в суді, адже я не належу до найближчих соратників Луценка. Але в тому той справа, що в понеділок, 27 грудня судили не Луценка.
Українська Феміда в черговий раз показала, кому вона сьогодні прислужує, продемонструвала повну беззахисність будь-кого, хто не належить до "команди переможців", чи, ще гірше, має необережність бути опонентом нинішньої влади.
І мені здається, що мовчати в цій ситуації – просто аморально. Адже якщо екс-міністр, на суд до якого прийшли народні депутати, якого намагаються взяти на поруки дві фракції парламенту, не може добитися елементарного: шанувати права людини, право на захист, пам'ятати про презумпцію невинуватості, - то на що можуть розраховувати ті українці, які не мають у своєму записничку мобільних депутатів і грошей на хорошого адвоката?
Якщо нинішня влада оголосила боротьбу з корупцією (що можна було б тільки вітати і підтримувати), то, можливо, варто почати з себе? Наприклад, чому б Генеральній прокуратурі не санкціонувати відкриття кримінальних справ проти тих депутатів-сумісників, які вже півроку отримують подвійну міністерсько-депутатську зарплату, не гребують брати матеріальну допомогу і при цьому були у Раді лише 2 рази – коли молотили своїх колег по парламенту і трощили меблі в сесійній залі.
І якщо вже водій Луценка і сам міністр вступили в змову й заволоділи державним майном на суму 40 чи 240 тисяч гривень, то той водій хоч баранку крутив. А що робили ці добродії, які спокійно протягом шести місяців отримують зарплату в "особливо великих розмірах"?
Можна навести ще десятки прикладів діянь цієї влади, які аж ніяк не вписуються у схему реформ і боротьби з корупцією. І очевидно, що цей терор проти опозиції має далеко не економічне підґрунтя. Суспільству нав'язують атмосферу суцільного страху, в нас намагаються вбити останні паростки милосердя і шляхетності, привчити до думки, що українці мають жити за принципом "своя хата скраю" і мовчати, мовчати, мовчати…
Ну, витягли Юлю на допит від ліжка тяжкохворого чоловіка – так сама винна, допрацювалася. Ну, взяли з Луценка підписку про невиїзд в день його народження – добазікався.
Ну, заарештували Корнійчука в день народження його доньки і тримають в ізоляторі, коли його немовля в реанімації - хто знає, хто такий цей Корнійчук і що він накоїв.
А те, що нинішня влада краде, так а хто ж не краде, нас це не стосується.
Головне, аби до нас не прийшли і наші родини не чіпали. Ось що хочуть нам вбити в голову і як змусити думати. І, треба віддати належне, нинішня влада досягла успіху в цьому приборканні суспільства, яке поки що мовчки спостерігає за тим, як вовтузять опозицію.
Але якщо президент Янукович хоче все ж увійти в історію України як реформатор, що пішов на непопулярні, але важливі реформи, а не як диктатор, що повів Київ по білоруському шляху, то він повинен зрозуміти, які іміджеві наслідки матиме для нього і його команди ця розправа з опонентами.
Бо ж жодна розсудлива людина ані в Україні, ані за кордоном не вірить виключно в економічний підтекст цих справ… І усвідомлює, що жоден том жодної справи не фабрикувався без санкції і благословення зверху.
І тим більше дивує мовчання екс-президентів: Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми і Віктора Ющенка. Адже як би вони не ставилися до Луценка, Тимошенко, Турчинова, Корнійчука, Бондаря, Філіпчука, Данилишина, Макаренка, Діденка, мова сьогодні йде не про них. Вірніше, не зовсім про них, а про те, якою буде судова система в Україні, яким буде політичний режим в Україні, якою буде Україна.
Сьогодні Україна – все ще не Росія і поки що не Білорусія. Що буде завтра?
