Неочевидна очевидність абсурду або Кому це вигідно?

Це зовсім не дрібниця: урочисте державне святкування чергового Нового року від Різдва Христового – а отже, після чергового свята Різдва, якого не святкували.

А потім через тиждень відбувається так само державне святкування Різдва – після святкування Нового року, що настає після Різдва!?

Це не я вас заплутую, шановні читачі.

Це керівництво держави, організовують святкування Нового року за світовим (астрономічним) григоріанським календарем, а потім переходять на вимірювання двотижневого часу за архаїчним календарем юліанським, якого досі дотримується Православна церква всупереч очевидним фактам астрономії, кліматології й фізичної географії.

В Україні за традиційним абсурдним порядком не святкують Різдво з усім християнським світом 25 грудня, а натомість святкують 7 січня згідно з усталеннями Російської Православної церкви.

А потім, щоб остаточно довести цю плутанину до повного абсурду, святкують так званий Старий Новий рік (!).

Така двокалендарна організація-дезорганізація життя в нашій Україні, очільники й службовці якої називають її незалежною, не лише цілком переконливо підкреслює суттєву залежність України від Росії, а й щороку демонструє на весь світ дурість, що є суттєвим елементом способу мислення, тобто ментальності українців.

Отож у цій ситуації постає логічне запитання: чого більше в нинішньому визначенні незалежності – дурниць чи лукавства? Мабуть, вистачає того й іншого.

У кожному разі, активне струшування повітря, упродовж майже двадцяти років, закликами так званих націонал-демократів щодо створення Української Помісної церкви – було марним.

Марним, бо завжди закінчувалося в глухому кутку безвиході через небажання покінчити з абсурдним фактом життя за двома календарями водночас.

Мабуть, комусь вигідно, щоб українці не лише планували й організовували своє життя за двома календарями, а й звикли до подвійності та невизначеності принципових понять існування.

Бо завжди легше дурити тих, хто звик до невизначеності, а тому легковажно відноситься до необхідності чіткого розуміння таких понять, як правда, істина, суть, сенс і час життя.

Отже, вважаючи проблему розуміння правди, сенсу й часу життя другорядною, українці дружно й офіційно відсвяткують Новий 2011 рік після Різдва Христового, не святкуючи Різдва Христового, за світовим григоріанським календарем, а потім, через тиждень, так само офіційно, будуть святкувати Різдво Христове за стародавнім юліанським календарем.

Відповідно, ще через тиждень, за тим самим архаїчним юліанським календарем, неофіційно, але фактично майже офіційно – святкуватимуть так званий Старий Новий рік. "Нехай ялинка в нашій квартирі постоїть до Старого Нового року" – це також стало традиційним.

Декому так подобається ця календарна розвага, що вже починають гратися не лише у двокалендарне, а й у трикалендарне шоу, долучаючи ще й святкування нового року за так званим східним – китайським – календарем.

Весь цивілізований світ підпорядковується однозначному й чіткому розумінню часу, та відповідно організує різдвяно-новорічні свята в межах однієї декади.

Натомість в Україні ця святкувальна кампанія щороку розтягується мало не на місяць. Причому, найгіршим є те, що ця календарна подвійність підтримує подвійність мислення й подвійність суджень у свідомості людей.

Бо, з одного боку, Україна – це світська країна, у якій Церква є відділеною від держави, а отже, усі громадяни святкують державні свята за світовим календарем.

Але з другого, офіційно святкуючи релігійні свята за архаїчним юліанським календарем, та ще й вписаним у державний календар григоріанський (вписуючи грудень в січень!?), українська держава фактично підтримує у свідомості громадян тенденцію і звичку подвійності мислення, підсвідомо закликаючи українців до того, що ніколи не буде одного порядку і однієї правди в Україні.

У преамбулі до основного тексту Конституції зазначено: "…усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, …нинішнім та прийдешніми поколіннями"…

Проте фактично спостерігаємо повну безвідповідальність. Безвідповідальність перед Богом, перед власною совістю, і перед нинішнім та прийдешніми поколіннями.

Бо подвійність сприяє звільненню од відповідальності.

Тому хочу наголосити, що календарно-ментальна подвійність не робить нам честі в очах світового співтовариства, яке від подвійної України може чекати різних прикрих несподіванок. Адже ніхто не буде шанувати того, хто має свідомість із подвійним дном.

Пропоную читачам висловитись на цю актуальну тему. Зокрема, ієрархам Церкви також настав час уже висловитись із цього приводу.

Бо нині, якщо ми хочемо будувати справжнє громадянське суспільство, дуже важливо усунути з нашого шляху все те, що нас може роз'єднувати.

Віталій Корж, народний депутат України, спеціально для УП