Демократії "на потім" не буває
Після 16 грудня відповідально можна стверджувати одне: капіталізму в Україні більше немає.
Капітали в таких умовах не живуть. Інвестори отримали чіткий сигнал – тікати. Тому що, як сьогодні з посмішкою розказують, що "у парламенті просто навели порядок", так і завтра з посмішкою прийдуть "наводити порядок" на вашому підприємстві.
У співвідношенні супероснов "капітали – капіталісти – споживачі" встановлюється розгардіяш.
Капітали в умовах сваволі не живуть, у сучасних реаліях вони емігруватимуть. Інституційний спосіб їхнього існування отримує радикальних змін. Тепер капітали будуть не реєструватись, а "дозволятись". Це визначить їх новий сенс.
Головна функція капіталу в умовах капіталізму – це гарантія відповідальності їх власника в трансакціях.
Новий, дозвільний, характер капіталів гарантуватиме вже не відповідальність власника, а "добру волю" влади. Це знищить смисл капіталів у їх капіталістичному розумінні.
Ринок капіталів стане замкненим, відтак, вичерпним. Власне, він перестане існувати і як "ринок", і як "капітали". Інвестори на такі "ринки" не йдуть, вони їх обминають десятою дорогою. І, найгірше, що довго про це пам'ятають. Навіть, коли обставини змінюються.
Капіталісти, за відсутності демократії, природно схиляються до вертикалі, але їхнє існування стає надзвичайно затратним. Адже в нових умовах, на перше місце висувається не завдання розвитку капіталів, а завдання втримання вертикалі.
Капіталісти вже не можуть відповідально прогнозувати ризики. Тому вони покривають цю обставину за рахунок пригнічення трудових ресурсів, утримуючи їх у стані дешевої робочої сили. Тільки це буде залишатися їхнім джерелом прибутків, єдиною конкурентною перевагою. Бо прибуток від будь-яких інновацій поглинатиме вертикаль на всіх етапах впровадження модернізації.
Тому сумнівною стає й сама модернізація.
Споживачі опиняються в найгіршому стані. У них тепер фіксований соціальний статус: дешева робоча сила. А з історії добре відомо, що всі: революції й заворушення – це намагання трудових ресурсів саме змінити ненависний соціальний статус, розкріпачити його.
Партії в таких умовах виконують декоративну функцію, вони виступають у кордебалеті вертикалі. І найпалкіші їхні суперечки зводитимуться до того, що танцюємо: швидкий, чи повільний танець.
Громадські організації, якщо й існуватимуть, то, за змістом своїх функцій, не виконуватимуть головного завдання – контролю та зворотного зв'язку. Це визначатиме дозвільний, а не реєстраційний характер цих ГО. Дозволені вертикаллю, забезпечені нею, громадські організації можуть забезпечити лише "дозволений зворотний зв'язок" і "дозволений контроль".
Відтак капіталісти й суспільство (споживачі) втрачають не ангажовані майданчики діалогу із владою.
Доля ЗМІ, нажаль, виявиться прогнозованою: зі "сторожових псів" суспільства вони перетворяться на "сторожових псів" влади. Безумовно, окремі з них, являтимуть взірці громадянського подвигу. Але деградоване суспільство сприйматиме вже їх як подразник свого конформізму, а не як мотивацію до дії.
Така форма псевдодержавного капіталізму індукуватиме в суспільстві патронатні настрої. Ініціатива, завзяття та новаторство будуть вилучені з переліку уявлень суспільства про успіх. Натомість, їхнє місце посяде настанова тотальної лояльності в обмін на фізіологічне забезпечення.
Але навіть така вульгарна схема суспільного діалогу із часом виявиться недосконалою. Тому що статус дешевої робочої сили з мізерними зарплатами зробить проблемним навіть фізіологічне забезпечення. За таких обставин, у вертикалі, для виконання умов лояльності споживачів, залишиться єдиний вихід – здійснювати виконання цих зобов'язань за рахунок капіталістів.
За таких обставин капіталісти зрозуміють, що залишились без союзників. Громадянське суспільство, яке вони не розвивали, кволе. А трудові ресурси – це не тільки зарплата, а й освіта, здоров'я, професійні навички, правова захищеність – ними ж, капіталістами, люмпенізовані.
В умовах, що сформувалися, відбувається знакова трансформація в співвідношенні супероснов. Замість "капітали – капіталісти – споживачі", установлюється нова конструкція: "вертикаль – капіталісти – споживачі". А це вже не капіталізм.
Парадокс цього співвідношення полягає в тому, що в ньому зникає персоніфікований вигодонабувач, а на його місце впроваджується вертикаль. І якщо зараз видається, що це не так, то це лише справа часу.
Розпад Радянського Союзу був ні чим іншим як намаганням учасників вертикалі змінити свій фіксований соціальний статус. Вони вирішили лише персоніфікувати вигодонабувача замість вертикалі. Так було й так знову буде.
То чи варто повторювати вже пройдений етап?
Капіталісти повинні зрозуміти, що 16 грудня в парламенті України вдарили по голові не просто окремого депутата, а нанесли потужний удар по Капіталу.
Утримання суспільного діалогу в демократичному руслі, зміцнення громадянського суспільства, розвиток через модернізацію всіх складових вартості трудових ресурсів – ось їх найважливіша задача сьогодення.
Валентин Ткач, Чернівці, спеціально для УП
