Операція "оптимізація"
Очевидно, перший етап перезавантаження влади завершено. Адмінреформа, яку президент поспіхом провів минулого тижня у ніч з четверга на п’ятницю, стала останнім штрихом до "малюнку" моноліту особистої влади Віктора Януковича.
Після відновлення Конституції 1996 року і місцевих виборів перестановки в Кабміні остаточно закріпили повний вплив глави держави на вертикаль влади в країні.
Тепер на порядку денному стоїть єдине питання: що робити з цією вертикаллю? Які її функції і чи здатна вона досягнути соціально значимих цілей?
Власне, поки що експерти, журналісти і політики воліють оцінювати адмінреформу із двох суто арифметичних і утилітарних позицій. Перше – це кількісне скорочення чиновників та центральних органів виконавчої влади.
Друге – це питання перерозподілу впливу в уряді та інших виконавчих відомствах. Проте це лише зовнішня складова змін, які відбулися у державній системі.
Сутнісних наслідків адмінреформи можна виділити три. По-перше, це "абсолютизація" особистої влади президента. По-друге, це спроба оптимізувати розподіл і виконання функцій у владній вертикалі.
І, по-третє, це спроба сформувати лояльну суспільну думку напередодні проведення непопулярних пенсійної та трудової реформи.
Зміни у Кабміні та центральних органах виконавчої влади аж ніяк не можна назвати перестановками. Це дійсно сутнісні зміни, адже вони змінюють сам характер відносин у владній вертикалі.
Якщо раніше ієрархія керівників будувалася від державних органів, продовжувалася міністрами на чолі із прем’єром і закінчувалася президентом, то тепер для кожного чиновника у вертикалі, по суті, залишається один "найголовніший" керівник – президент.
Власне, така ситуація де-факто існувала одразу після призначення уряду на чолі із Миколою Азаровим. Проте адмінреформа формалізує статус президента як голови виконавчої влади.
Причому тут є цікавий чисто психологічний аспект. Янукович продемонстрував передусім власному оточенню, що він може змінювати систему влади особистими рішеннями, не надто зважаючи на альтернативні погляди.
Це свого роду "демонстрація сили" – показовий жест, покликаний нагадати, хто формує владу і інституціонально, і персонально.
Але варто відзначити, що, приймаючи рішення про адмінреформу, Янукович збільшив не лише особисту владу. Цілком закономірно має зрости його особиста відповідальність за ситуацію в країні.
Президент має розуміти, що відтепер саме на нього мають ображатися десятки тисяч звільнених чиновників, на нього мають нарікати відсторонені від влади міністри і керівники центральних виконавчих органів.
Зрештою, саме на ньому лежить відповідальність за ефективність і дієвість новоутвореної вертикалі.
Якщо Янукович все це розуміє і свідомо пішов на адмінреформу, непопулярну передусім серед чиновництва – оплоту влади – це достатньо мужній крок.
Якщо ж розуміння підвищеної відповідальності немає, то затіяну реформу очікуватиме фіаско. Адже без політичної волі сам акт чисельного скорочення держслужбовців може затягуватися і саботуватися "на місцях".
Що ж до оптимізації розподілу і виконання функцій у владній вертикалі, то тут, напевно, можна покладатися на експертів McKinsey, які, власне, і розробляли нову адміністративну модель.
Очевидно, систематизація центральних органів за схемою "міністерство – служба – агентство – інспекція" має упорядкувати бюрократичні відносини. У оптимальному варіанті це потягне за собою зменшення часу на узгодження, підписи і таке інше, пришвидшивши прийняття управлінських рішень.
Більш чітка ієрархія виконавчих органів від інспекції до міністерства також теоретично сприятиме підвищенню відповідальності вищої бюрократії. Проте як це працюватиме на практиці покаже час.
Не варто забувати і про іміджеву складову адмінреформи. Видається невипадковим, що її було розпочато напередодні ухвалення бюджету, Трудового і Житлового кодексів. Тобто влада таким чином спробувала продемонструвати суспільству, що, проводячи так звані "непопулярні реформи", вона починає із себе.
Що буде сильнішим – громадянське задоволення від скорочення держслужбовців чи невдоволення зростанням цін – знов таки покаже час.
Зрештою, сам факт початку адмінреформи вже є достатньо значним позитивом. Не можна не визнати, що реформи органів влади країна потребувала ще щонайменше 10 років тому.
Найважливіше тут – не зупинятися у адмінреформі на центральному рівні, а продовжувати її на місцях. Інакше задум радикальної перебудови державного будинку може перетворитися на косметичний ремонт.
Олексій Краснопьоров, політолог, для УП
