Про податки і зміну системи. Або: Для тих, чия хата скраю
Якось один депутат, поклавши руку на серце, заявив, що в країні розкрадається рівно половина бюджету (повірте – знає, що говорить, бо входить до комітету по боротьбі з оргзлочинністю).
Це значить, що, наприклад, в 2010 році з кишені кожного працездатного громадянина витягли по 5790 гривень! (Видатки бюджету 330 мільярдів ділимо на 2 і на 28,5 мільйонів працездатного віку громадян). І так щороку! Для вас це не трагедія?
Способів чи то схем украсти народні кошти, як ділиться нардеп, у влади і чиновників є більше двох десятків. Найпростіший спосіб – завищення кошторису будь-яких робіт. Наприклад, будівництво стадіону в Києві подорожчало рівно в два рази. Будівництво доріг (і то яких) у нас чи не найдорожче у світі (детальніше дивіться тут).
Видається, недарма наш президент так часто їздить до Москви, адже там ці схеми працюють ще більш відмінно. Ось так, наприклад, там будують дороги. А тут ось ролик про останню масштабну аферу російської влади.
Якщо ви його подивитесь, то вам стане зрозумілим, що насправді означає оголошення нашою владою брєдової ідеї про підготовку до Олімпіади 2020 і виділення для цих цілей 20 мільярдів гривень. Ви ж розумієте, куди підуть ці кошти?
Але якщо вас ще не зовсім зачепило те, що з вашої кишені тупо витягують гроші, то влада подбала про додатковий аргумент – Податковий кодекс, за яким вам же треба буде оплатити в казну те, що влада скромно називає "дефіцитом бюджету", або просто те, що вже вкрали.
Обійду зараз житейські питання а-ля "навіщо платити податки, якщо вони і так розкрадаються". Звернусь до більш поміркованого питання – якщо б цей кодекс був справедливим, чи викликав би він таку хвилю протестів? Звичайно ж ні.
По-перше, колосальний тягар за наповнення бюджету лягатиме тепер на малий і середній бізнес, а по-друге, зрозуміло, що великий бізнес не хоче і не буде платити більше.
Ось вам приклад – так званий "податок на багатих". Ще весною цього року урядом він був закладений в проекті Податкового кодексу, і містив, зокрема, такі норми, як податок з кожного квадратного метра площі нерухомості, що перевищує 300 квадратів (для квартир) і 500 квадратів (для особняків), а також податок з кожного кубічного сантиметра об’єму двигуна автомобілів вартістю 50-100 тисяч євро (в два рази), 100-150 тисяч євро (в три рази), понад 150 тисяч євро (у чотири рази), а крім того податок з яхт, літаків, вертольотів і іншої розкоші наших багатіїв.
Але що ви думаєте, коли проект ПК передали на розгляд Раді, ця норма – о диво! – кудись зникла. Це означає тільки одне, за "правильний" підхід до розподілу бюджету і використання запозичених коштів в МВФ доведеться розплачуватись простому громадянину.
Не знаю як вам, а мені це нагадує не що інше як Голодомор 32-33 років. Тоді перед Сталіним стояли дві "стратегічні" задачі – з однієї сторони, зібрати хліб і гроші для індустріалізації країни, з іншої, побороти вільнолюбивий український народ, зламати і змусити працювати на совєтську машину чи то в колгоспах, чи то в шахтах.
Сьогодні перед владою стоять подібні виклики. Бюджет з нечуваним дефіцитом в 150 мільярдів. А вже потрібно повертати перші кошти за транші МВФ. В пікові по виплатам 2012-13 роки країні потрібно буде виплатити більше 9,5 мільярдів доларів!
Тому, з однієї сторони, потрібно збирати якомога більше "хліба" для обслуговування боргів держави, а з іншої – знищити зародки середнього класу як опори демократії і вільнодумства в країні і загнати всіх на самі знаєте чиї заводи (читай – в "колгоспи"). Невесела перспектива, правда ж?
І найголовніше – це вже стосується кожного з нас. Тому я дивуюсь, коли на Майдан сказати цій владі "такий сценарій не пройде" виходить тільки кожен сотий українець. Там має бути кожен другий! Бо або ми встанемо, щоб врятувати себе, або отримаємо новий 33-тій.
Але це ще не все.
Припустимо, на вулиці вийде кілька мільйонів наших співвітчизників. Припустимо влада поступиться. А що тоді?
Очевидно, що треба починати з того, щоб поміняти систему.
Зараз з цього приводу найпоширенішою є думка про скликання так званих Національних зборів. Якраз ці збори до підвалин мали б виписали нові чіткі зрозумілі всім і чесні правила життя країни. Йдеться, перш за все, про Конституцію.
Якщо ми будемо чітко знати, що у державі діє справедлива система виборів, що контроль народу за виборними особами є зрозумілим, а механізм їх відкликання легким і доступним; якщо ми побачимо розумний баланс між гілками влади – парламентом-урядом-президентом, повну відділеність від них судової гілки влади, силових і правоохоронних органів, тоді всьому суспільству можна буде ризикнути почати будувати систему співжиття за новими правилами.
Втрачати вже нічого, бо як добре сказав Віталій Портніков – на цю владу розраховувати нічого, вона живе на іншій планеті. І якщо вже на цей раз у нас нічого не вийде, то сам Бог велів, що така нація не заслуговує на нормальну державу.
Отож, не про відставку уряду зараз мало б йтись, не про збір підписів під референдум про недовіру президенту, не про перевибори Ради, а про скликання Національних зборів. Про механізм скликання могли б домовитись всі ті, хто зараз стоїть на майданах, всі ті, що називають себе опозицією, аналітики, експерти, громадські діячі та всі інші, хто довший час бере участь в державному житті.
Спільно сівши ці люди могли б домовитись як мали б проходити вибори до Національних зборів. І нехай туди увійдуть найдостойніші серед тих, хто в силі докластись до побудови нової системи. Нехай ці збори засідають стільки, скільки це буде потрібно, але хай вони дадуть народові чітку і зрозумілу мапу співжиття.
Це моя скромна думка, як можна було б вийти з сьогоднішньої ситуації в державі. Не судіть строго.
Володимир Кучер, для УП
