Шанси на свободу чи свобода від шансу
"У нас ніколи не буде шансу справити перше враження вдруге".
Бернард Шоу
Помаранчева ейфорія спала, і на Україну перестали дивитись крізь рожеві окуляри. Радше крізь масно тоноване скло автівок столичних депутатів.
"Міжнародне реноме української влади фактично не постраждало. Воно стабільно малопривабливе. Світова спільнота переживала лишень, аби "не було гірше".
Адже у світі заздалегідь знали, що чисельні запевнення президента України надто контрастують із дійсним станом справ на всіх стадіях виборчої кампанії. Хоч його іміджмейкери віртуальне "утвердження правопорядку й демократії" подавали за реальне, але розвинуті країни не повірили.", за Романом Офіцинським.
Можновладці зуміли перевернути купюри іншим боком, щоб номінал був 001 замість сотні, завуальовуючи низьку для сполітизованого елекорату України явку виборців. Україна виявилася, таким чином, вдвічі європейськіша за Європейський Союз: там явка нерідко 25 %, а в нас наразі 50 %.
Це ж треба дорослим людям так дурити самих себе! Як у галицькому анекдоті:
Запросив дід свою бабцю на рантку: "Приходь, голубонько, під ту нашу вербу, погомонимо, як у юності бувало." Чекав дідусь довго, вже примерз до тієї верби, а старої нема. Вертає домів: "Де ти була, стара?" А та йому кокетливо: "А мене мати не пустила..."
Де та верба, де та юність, де та демократія?
Заступник глави адміністрації президента Ганна Герман в інтерв'ю УНІАН, коментуючи, зокрема, заяву уряду США про те, що місцеві вибори в Україні були менш демократичними, ніж попередні президентські, визнала, що українська сторона повинна уважно вислуховувати, приймати й враховувати оцінки різних сторін, зокрема, стратегічних партнерів держави. "Ми також маємо право оцінювати і їхні вибори, висловлювати свої оцінки. Але висновки ми маємо робити свої", - зауважила Герман.
За її словами, "дефініція демократії не є чимось застиглим <...> Демократія у кожній країні має свої особливості. І в Україні теж".
Якщо пані Герман керується словами Бердяєва, що "свобода - це право на нерівність", або Оруела: "Усі... рівні, але деякі... рівніші більше за інших.", то її вислів має цілковиту рацію. І демократія може бути якоюсь геть особливою. Не те щоб калікою, попросту демократією з особливими потребами. Скажімо, пара-демократією, що бере участь у пара-демократичних змаганнях.
Президент України Віктор Янукович тут же підписав у п'ятницю указ про утворення комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права.
"З метою об'єднання зусиль органів державної влади, політичних партій, громадських організацій, інших інститутів громадянського суспільства у справі зміцнення демократії та утвердження верховенства права... постановляю: утворити комісію зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права як консультативно-дорадчий орган", - йдеться в тексті указу, розміщеному на сайті глави держави.
Яке це буде посилення демократії? Чи не в дусі болгарської народної розваги ходити по вуглинах? Лиш би посилення демократії не пройшло повз гасло Наполеона "Багнетами можна зробити все, що завгодно; тільки сидіти на них не можна."
У вихованцях комсомольсько-комуністичного минулого ніколи не прокинеться ні Пилип Орлик, ні Вашингтон, ні Емерсон. Ті, для кого демократія не є усвідомленою необхідністю - не боротимуться за неї. "Неможливо досягти свободи в майбутньому, утискуючи її нині", казав Бакунін.
Чому ж у нашій політиці шлях до демократії, як Форт Буаярд? Коли є просте правило, сформульоване ще Ібсеном: "Якщо двері до залу відчинені, уникайте чорного ходу".
Цікаво, чи вдасться "Свободі" у такій складній ситуації ввести Україну до зали демократії хоч цього разу не через чорний хід? Адже попри тріумфальну перемогу "Свободи " у трьох областях західної України - це дві різні свободи.
Саме поняття свободи існує в парадоксальному вимірі.
Парадокс - це перебування в площині подвійного сенсу. "Свобода" також опинилася в цій площині.
Насправді ми вибираємо не з того, що хочемо мати - а з того, що боїмося втратити.
Найбільше боялися остаточної втрати свободи. У цьому парадокс перемоги "Свободи" на Галичині. Багато з моїх знайомих воліли проголосувати за іншу політичну силу, більш споріднену європейським цінностям, але не знайшли потужнішого домкрата, який хоч би й не звернув, то хоч підважив існуючу ситуацію у владі. Галичина черговий раз поклала себе на вівтар держави.
За словами політолога Балинського, "Львів зробив крен у бік підтримки не лише націоналістичної за ідеологією політичної сили, а все-таки політичної сили, яка є схильною до політичного радикалізму і яка, хоч як це парадоксально, абсолютно не вписується в поняття європейських політичних цінностей. Відповідно, маємо ще один парадокс цих виборів: Галичина й Львів, які декларують своє європейське бачення розвитку України, на місцевих виборах підтримують політиків, які є абсолютним політичним моветоном власне в європейському політичному середовищі". Це по-перше.
Є ще й друга площина парадоксу.
Ба, навіть саму "Свободу" трактують двояко, навіть як вигідного опозиціонера для регіоналів: "Бо тоді можна завжди можна розповідати західним лідерам про загрозу приходу до влади націонал-радикалів, яких не любить європейський істеблішмент, і про загрозу розколу України й так далі. І цим обґрунтовувати потребу недемократичної концентрації влади в руках Януковича та його оточення", - підкреслив директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.
Проте неможливо заперечувати очевидне - виборець шукає для себе нову опозицію. Як уже писав "День", голосування за "Свободу" відображає не стільки зростання націоналістичних настроїв, скільки радикалізацію частини виборців і протестний характер їхнього голосування.
Ми шукатимемо свободу, де тільки можливо, навіть у дефініціях, бо пам'ятаємо слова Шатобріана: "Коли свобода зникла, залишається ще країна, але вітчизни вже нема".
Тетяна Янчинська, Львів, спеціально для УП
