Підозріла старанність

Коли нема за що хвалити, відзначаємо хоча би старанність. Імовірно з подібних міркувань доповідачі ПАРЄ в резолюції про стан демократії в Україні привітали "збільшення законодавчих ініціатив після президентських виборів 2010 року".

На тлі місцевих виборів 31 жовтня, проведених за однією такою "ініціативою", ці слова виглядають знущанням. У старанності владі дійсно не відмовиш. У досягненні потрібного їй результату теж. Що нарешті, здається, дійшло до представників ЄС і США.

Зрозуміло, що Європа мусить дотримуватися дипломатичного етикету. Втім, в умовах суцільного провладного позитиву на більшості телеканалів, якщо обов'язково "вітати готовність, висловлену президентом Віктором Януковичем, зробити висновки з місцевих виборів", бажано відразу поцікавитися, коли та як.

Годі ввічливо кивати головою, коли "листи на захист демократії" пише заступник голови Адміністрації президента, яка ніяк її не захищає, коли ухвалюється закон, що порушує рівноправність усіх суб'єктів виборчого процесу, й тим самим призводить до спотворення волевиявлення народу.

Про неминучі порушення та розбалансованість, зумовлені саме цим законом, від самого початку застерігали українські та міжнародні експерти.

Та й що це за захист, коли сама АП збирає інформацію про політичні уподобання та "вплив" усіх керівників органів влади, підприємств тощо в регіонах, що явно націлено на підкріплення ніяк не демократичного контролю над суспільством?

Так само важко усерйоз сприймати створення указом президента Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права. До слів, звісно, не причепишся, на що, очевидно, розраховували в Адміністрації президента, як і на те, що новопризначеного голову Сергія Головатого добре знають у Страсбурзі та Брюсселі.

Там, зокрема й в Венеціанській комісії, добре знали скасовану в квітні тим самим президентом Національну комісію із зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Знали та в цілому схвалювали її напрацювання щодо судової реформи.

А Янукович вирішив, що чудово впорається спочатку без Комісії, потім і без європейських експертів. Оцінка Венеціанської комісії, якої не могли дочекатися ані правляча коаліція, ані президент, досить негативна, й застереження в основному стосуються нововведень в законі "Про судоустрій і статус суддів".

Тут теж запевняють, що висновки будуть зроблені. Підозрюю, що висновок один - у Головатого більше шансів гіпнотизувати єврочиновників зворушливим співом про відданість демократії. Хай не переконаються, тільки би не перестали вітали красиві слова.

Коли слова використовуються в пропагандистських цілях, а мета подібних "законодавчих ініціатив" просто кидається в очі, годі гратися в обмін пустими деклараціями.

Є ж зобов'язання перед Радою Європи, є й обіцянки вчинити певні дії, які нинішня влада вперто не виконує.

В березні законодавчі ініціативи президента щодо одного такого зобов'язання обмежились створенням "Національного антикорупційного комітету" та й відкладенням набуття чинності законів про протидію корупції.

Суто теоретично вступлять вони в силу 1 січня 2011, хоча слабо віриться.

Адже ті самі нардепи, що в липні так поспішали ухвалити президентську версію "судової реформи", 2 листопада відклали розгляд законопроектів, які передбачали обов'язкову декларацію витрат високопоставлених посадових осіб та визначення поняття конфлікту інтересів з метою недопущення використання чиновниками свого службового положення у своїх особистих інтересах.

У нардепів, як відомо, своє ставлення до таких питань. У Партії регіонів, як виявилось, є й своє розуміння публічної інформації, як свідчить альтернативний законопроект № 7321, внесений Оленою Бондаренко та Володимиром Ландиком.

Про необхідність якісного закону про доступ до публічної інформації чимало написано, та й, звісно, в Європі чудово розуміють, що це означатиме для України.

Дипломатичні фрази, у випадку провалу голосування, сприятимуть чому завгодно, тільки не розвиткові демократії в Україні.

А при неясній долі закону про доступ до публічної інформації й небезпідставній відсутності будь-якого оптимізму щодо наміру влади боротися з корупцією, а не опозицією, була ще одна "законодавча ініціатива", яку нардепи, не вагаючись, ухвалили. З нібито благородною метою, адже хто виступить проти захисту персональних даних?

Питання, звичайно, риторичне. Але проти конкретного, вкрай небезпечного закону "Про захист персональних даних" якраз виступили правозахисники, медійники та Асоціація українських банків.

Їх заклики до президента накласти вето на законопроект проігноровано, закон підписано, та він набуде чинності з 1 січня 2011.

Фактично все, що дозволяє ідентифікувати особу, названо "персональними даними", що охороняються законом. Буде заборонено поширювати будь-яку інформацію, навіть прізвища особи, яка не належить до державних службовців першої категорії, без її письмової згоди.

Начхати навіть на попередження Асоціації українських банків, що закон "несе системні загрози для відновлення та розвитку економіки України". Чи хтось гадає, що переможе здоровий глузд, і не треба буде шукати письмової згоди на будь-яку згадку про будь-якого службовця не першої категорії, клієнта банку, свідка аварії, тощо?

Даремно. Переможе, як дедалі частіше в Україні, вибіркове застосування закону. Коли "треба", його пригадуватимуть. Й сама ця можливість ставить під безпосередню загрозу свободу слова.

Ставить, як власне й всі "законодавчі ініціативи", під загрозу економічне процвітання держави.

Влада, що приховує інформацію про свої витрати, свою діяльність, підганяє закони під себе, та й не гидує використанням правоохоронних чи регулюючих органів, судової влади тощо в своїх цілях, не зупиниться перед такими методами й стосовно іноземних інвесторів.

Україна не може обійтись без західних інвесторів, західної підтримки. Мають важелі, хай їх використовують - на захист демократії.

Галя Койнаш, для УП