Як запобігти розколу Майдану

Отже, що зараз є найбільшою, найстрашнішою, смертельною загрозою для руху проти податкового кодексу?

Це питання ЛІДЕРСТВА.

Знаєте, як владі легко, одним порухом мізинця можна збити з ніг мільйон людей?

Задавши нам одне-єдине питання, сказавши одну-єдину фразу: «А хто піде до нас на переговори?». Та чи просто - на зустріч, на трихвилинну здибанку, але цього вже буде достатньо.

Уявіть - просто запропонувавши вибрати із себе десять, вісім чоловік. Цей процес може зруйнувати все, усю згоду та єдність серед протестуючих - найважливіше, чого не вистачає українцям, щоб стати вільними людьми.

Це зразу ділить опір на верхи і низи, а верхи прирікає на вічне чублення між собою.

Зараз, сподіваюсь, усім хоч якось причетним до процесу, це очевидно. Загроза розколу висить над Майданом. Розбрат може зруйнувати все, що у нас є на сьогодні.

Але є чіткий рецепт, який працює зараз у Європі, Латинській Америці та Азії, який пройшов обкатку у тисячах громадських кампаній, вистражданий у сотнях суспільних протистоянь новітньої історії. Рецепт дозволяє створювати суспільства з небувалою, небаченою для нас свободою та демократією.

Цей рецепт - БЕЗЛІДРЕНИЙ СПРОТИВ.

Без лідерів обходяться мільйонні демонстрації у наших сусідів у Європі - демонстрації настільки часті і потужні, які б і не снилися нам, якби не поодинокий, самотній спалах Майдану-2004. Без лідерів мільйони жителів обох америк виходять на вулиці за свої права.

Чому зараз можна обійтися без лідерів? Як позбутися необхідності лідерства?

Ось декілька конкретних рецептів як, вони ж - і аргументи за.

1. Перемовин не потрібно!!!

По-перше - зрозумійте, це важливо! - перемовин між протестуючими та владою у нинішній момент, не потрібно. Усе просто: або Янукович накладає вето на ПК, або ні.

Про що тут домовлятися? Про що вести перемовини? Ми не хочемо вашого ПК - і все! Для того, щоб проартикулювати дві простих букви «НІ» новій податковій кабалі, не потрібно репрезентивних делегацій та повноважних представництв. Все і так зрозуміло.

Все, що ми вимагаємо од Януковича - це вето.

А всілякі пропозиції надати групи для переговорів є не чим іншим ніж спробою розколоти рух. Усі спокуси, коли треба обирати обранців, несуть у собі небезпеку розколу і зради, тому їх треба уникати по максимуму.

2. Спілкуватися з владою можна через офіційний сайт mistovoli.org

Для того, щоб висунути чітке, обґрунтоване та узгоджене з усіма звернення до влади, достатньо офіційного сайту. Це звернення має опрацьовувати робоча група, що складається з представників протестувальників, і лише такі заяви можуть вважатися офіційною позицією всіх, хто бере участь в акціях. Лише такі заяви мають брати до уваги і друзі, і вороги.

Письмовий, відкритий режим листування позбавляє необхідності формувати делегації, чим множити розколи та плодити особисті образи. Всі ті емоції, які зараз виносяться назовні, можуть бути використані задля дискредитації протесту. Тому емоції краще ховати.

Тексти звернень можуть бути емоційними, але за цими текстами має бути єдність. Єдність же виникає тоді, коли усі свідомо відмовляться від особистих амбіцій лідерства чи інших форм винятковості, приносять їх у жертву меті.

Лідерство як поняття треба гнати поганою мітлою подалі од Майдана, щоб навіть духу його там не було, навіть натяку! Питання лідерства - чума для громадянського руху в Україні.

Відтак, за такої умови кожен учасник може говорити - з громадянами чи зі ЗМІ - але ці слова будуть вважатися лише його особистою думкою. Навпаки, все, що публікується на сайті під грифом «офіційно», має вважатися офіційною позицією всього руху. Таким чином ми отримаємо чітку однозначність щодо нашої політичної позиції, одночасно надаючи максимум особистої свободи окремим активістам.

Така схема забезпечує стовідсоткову відкритість переговорного процесу. Усі учасники руху проти кодексу, до останньої бабусі-підприємця з Луганська чи Закарпаття, матимуть змогу спостерігати та контролювати процес переговорів.

Фантастика для звичаїв нашого політикуму, чи не так? Адже всі звикли до зрад та інтриг, дрібних амбіцій, ножів у спину, суцільного запроданства.

Автоматично це вирішує питання особистого піару. Частота появ у ЗМІ - ознака лідера, стимул його «зіркової хвороби» - тут буде мінімізовано, тому громадськість навіть помилково навряд чи зможе когось вважати лідером, оскільки заяви від імені руху будуть з'являтися без підписів окремих персоналій.

Особистісний фактор буде зведено до мінімуму. Лідерам та усім личинам, під якими вони маскуються - «координаторам», гетьманам, фюрерам та гауляйтерам - не місце на Майдані.

3. Коли нема лідера, то нікому буде зрадити Майдан!

Майдан і зрада - це щось у нашій уяві вже нероздільне, чи не так? Народ плюс політики рівно зрада...

Але коли нема лідерів, то нема й кого купляти, нема кому продавати, нема кому і зраджувати.

Рішення мають прийматися робочими групами, в яких може працювати будь-хто. Ці робочі групи навіть не обов'язково будуть зустрічатися, достатньо просто спілкуватися через інтернет.

Робочі групи створюються для вирішення конкретних завдань і зникають, як тільки завдання виконано.

Приміром, одна робоча група може готувати звернення до Венеціанської комісії, що приїздить в Україну в понеділок, інша - готувати звернення підприємців до окремих категорій громадян (пенсіонерів, студентів), і так далі.

Сам перелік робочих груп може пропонуватися та затверджуватися на координаційній раді, яка цілком до цього спроможна. Для цього достатньо лише модератора засідання.

Повірте, реальна, кропітка робота у групах швидко виявить тих, хто присутній у русі лише задля особистого піару.

На додачу, безлідерна структура буде нервувати владу, оскільки такі форми взаємодії є чимось надприроднім для тих, хто зараз окупував верхи. Вони звикли лише виконувати волю вишестоящіх, та оддавати накази підлеглим. Горизонтальна співпраця для них є чимось фантастичним та неіснуючим, як чебурашка.

4. Справедливо обрати лідера неможливо!

Потрібно зрозуміти, що немає не тільки потреби, але і змоги об'єктивно визначити тих, хто є достойним керувати іншими учасниками протесту та говорити від їх імені. Тисячі людей вклали свої гроші, здоров'я, таланти, час і зусилля на те, щоб протести відбулися.

Об'єктивно визначити заслугу кожного неможливо. Це завдання з розряду тих, які будуть вирішуватися на Страшному суді.

І тим більше - минулі заслуги зовсім не означають, що в подальшому людина зможе бути ефективним менеджером протесту, чесним і компетентним. Тому - організатори потрібні, але вони мають бути такими ж рядовими учасниками опору, як і всі інші.

Звісно, у незнайомих з такою схемою роботи людей можуть бути сумніви щодо її ефективності.

Але, по-перше, це є зараз принцип роботи низових рухів у Європі вже останні років тридцять, по-друге, перелік тих стандартних завдань, які потрібно вирішувати через механізми, альтернативні лідерським, не викликають жодної тривоги.

І так далі. Нічого неможливого, можна обійтися без вождів та політбюро ЦК КПРС.

Отже, нав'язати владі свій формат діалогу, свої цінності та світогляд є зараз питанням виживання руху проти податкового рабства.

Загроза розколу може бути подолана лише тоді, коли усі, хто хоч якось, потенційно можуть вважатися лідерами, відмовляться від того, щоб отримати будь-які дивіденди од своєї діяльності - крім власне декларованої мети, тобто блокування ПК. Піар, прагнення лідерства, формальне чи неформальне -  це має бути табу, сором і ганьба.

Давайте умовляти наших лідерів відмовлятися від амбіцій, давайте просити їх, щоб вони просували ідеї європейського, безлідерного спротиву серед своїх колег.

Я прошу усіх, хто дотичний до керування та організації протестів - зрозумійте, це наш єдиний шанс не зайти у глухий кут.

Ігор Луценко, активіст громадянської ініціативи «Збережи Старий Київ», учасник протестів проти податкового кодексу