Майдан 2.0. Reload
"Наша боротьба - аби нас слухали
А поганий уряд волає погордою
І закриває свої вуха зброєю
Наша боротьба - за гідну й справедливу роботу
А поганий уряд купує та продає людей, сіючи помсту
Наша боротьба - за життя
А поганий уряд пропонує смерть як майбутнє
Наша боротьба - за справедливість
А поганий уряд кишить злочинцями та вбивцями
Наша боротьба - за мир
А поганий уряд оголошує війну та руйнацію".
Звернення Субкоманданте Маркоса, Мексика, 1993 рік
22 листопада 2010 року на Майдані Незалежності в Києві розпочався протест проти нового Податкового кодексу та влади Януковича-Азарова. На площі зібралося більше 50.000 громадян з різних куточків України. Причому без поділу на Захід і Схід, україно- та російськомовних.
Іде четвертий день із моменту старту безстрокової акції на Майдані.
На жаль, серед її учасників спостерігається дуже мало представників українського суспільного проводу - журналістів, поетів, музикантів, письменників тощо. Хоча на тому ж Майдані зразка 2004 року ними аж кишіло.
Розглянемо кілька можливих пояснень цьому феномену.
Не по-модному
Українська демократична еліта чекає гламурної революції. Такої, щоб відразу можна було футболки з мордяками штампувати, як у Че Гевари.
А еспедешники, чи просто "бариги" у своїх потертих танкерах і стоптаних турецьких туфлях зовсім не подібні на Ернесто й Фіделя. А тому й не круті. Борони Боже з ними разом на фотці опинитися на Укрправді, тусовка засміє.
Але зверніть увагу, любі мої, що в багатьох "бариг" із Майдану є як мінімум одна вища освіта, причому ще та, не куплена, з кінця 80-х та 90-х.
Також смію вас завірити, що справжній зовнішній вигляд легендарних повстанців з футболок, які роками сиділи по лісах та криївках, був набагато гірший за учасників Майдану 2.0. Та й аромат від них був аргументованішим.
Тому раджу переглянути даний стереотип, і сміло йти на Майдан. Революція ніколи не пахне Джіванши та Шанель.
Банальне сцикунство
Для чого протестувати? Може, воно само якось вирішиться? Раніше ж вирішувалося, якось...
Спробуємо виправдати свою бездіяльність: що я один можу вирішити? І, зрештою, нафіг лізти на рожон?
Але проблема в тому, що чудес не буває. І якщо нам з вами не докласти зусиль, то нічого само по собі не зміниться. Точніше - зміниться, але тільки на гірше. Скільки ще ми будемо чекати? Рік, 5, 100 років? Люди стільки не живуть.
Запрошую всіх на Майдан.
Проплаченість політиками
До Майдану, який на дні загальної зневіри, ні з того ні з сього, зміг зібрати кількість людей у тисячу разів більшу за всіх білбордних держиморд разом узятих, зараз примазується чимало політиків. Зрозуміло, що можуть бути сумніви щодо впливів та джерел фінансування.
Але пройдіться по наметовому містечку, поговоріть із людьми, і зрозумієте, що бюджет Майдану не зашкалює.
І навіть якщо є допомога ззовні, то яка революція була повністю чистою й прозорою? У кого легендарний Че брав гроші на сигари та кулемети? Отож-бо.
Політики гарно використали людей у 2004-му. Тепер час зробити навпаки, і знову ж таки все залежить від нас.
Беремо теплі речі, термоси й нумо на Майдан!
А що запропонуємо взамін?
Як же так, усе розвалити, а що запропонуємо взамін?
По-перше, не розвалити, а мирно й навічно відсторонити від влади й впливу контру - партноменклатуру, яка повилазила після Майдану. Вони й так усе розвалюють, точніше - розтягують зі швидкістю світла. Чому Грузія може прийняти закон про люстрацію, а ми бавимося в кішки-мишки?
По-друге, я знаю чимало людей, які ніколи не були в партіях та при владі, але можуть керувати селом, районом, містом, областю й державою набагато краще за цих проффесіоналів. Я думаю, і ви чимало таких знаєте.
От і все, тому давайте не перебільшувати наслідків. Гангрену треба видалити.
Треба прийти та сказати "Прощай, режим!" І поки вони не підуть далеко-далеко, не розходитися.
Нікому не подобається влада в країні - і всі мовчать. Ні, вибачте, не всі.
Ось ці "бариги", виявляється, і є совістю нації.
Назар Гриник, спеціально для УП
