Глупота влади - це злочин
Жениться вчений і просить наречену: "У першу ніч одягни на себе велику сорочку, позав'язуй рукави, позакручуй у сорочку ноги, словом, сховайся добре".
"Коханий, навпаки, - заперечує молода, - я ляжу з тобою гола". "Зроби, як прошу, я вчений, а мені пошук важливий, а не результат".
Наша влада, як вчений, суспільство - як наречена.
Влада щось наче хоче шукати, суспільство - віддатись. Правда, між вченим і владою є деяка відмінність. Вчений, окрім платні, отримує ще й насолоду від відкриття, влада, крім пошуку можливості зберегтися, перманентно конвертує національні ресурси (теж насолода). Збоку воно виглядає як звичайнісіньке мародерство.
Але ж коли суспільство готове віддатись просто так, то у влади не може бути бажання займатися чимсь іншим, крім власного збагачення. Цебто, зробити хоча б дещо, аби суспільство було задоволене.
Якщо по простому - задіяти національні ресурси (матеріальні й інтелектуальні) так, аби люди могли жити нормально. Щоб здорові мали роботу й добрий заробіток, хворі щоб могли лікуватись, діти наші щоб могли вчитись без проблем (читай, хабарів та інших поборів). На те вона і влада. Власне, саме це вона й повинна б робити, то її прямий обов'язок!
Але тут виникає інша проблема. Якби й насправді сталося так, то кожен - від звичайного до найпаскуднішого чиновника чи депутата - поставить собі питання: "А что я от етого буду іметь?".
Зрозуміло, окрім зарплати, нічого. Тож нічого не змінить сучасна наша влада - мотивація відсутня. Іншу сформувати вона не годна. Але раз влада не здатна сформувати для себе мотивацію, для неї це повинно зробити суспільство. Або усунути владу. І - якнайшвидше. Для блага і тих, і тих.
Вчинки нашої влади настільки абсурдні, що розумного пояснення їм нема. Уже коли Союз дихав на ладан, у черзі на житло в Україні стояло мільйон безхатьків. Минуло двадцять років, українців стало менше мільйонів на п'ять, увесь цей час ведеться будівництво, а українців на черзі уже мільйон двісті тисяч.
Треба зазначити, що дуже руйнівного стихійного лиха - якщо не рахувати дій самої влади, - не спостерігалось.
Після війни у Німеччині було понад сорок мільйонів бездомних. Років за десять вони житлову проблему вирішили.
Людина може зробити тільки те, що вона собі намалює. От намалювала б собі наша влада вирішити житлову проблему, то років за три-п'ять вирішила б. Все просто.
Дається сім'ї чи холостяку ділянка під забудову. Ділянка оцінюється дорого, надається у кредит років на п'ятдесят з виплатою років через десять. Далі. Забудовникам комерційні банки дають цільовий кредит. Винятково на забудову. Коли будинок готовий (а це може бути як колективна забудова так і індивідуальна), Національний банк робить грошову емісію (будинок на дорогій землі - це валовий вітчизняний продукт), виділяє забудовникам довготермінову позику, аби ті розрахувалися з комерційними банками. Все.
Чому влада не може так зробити, адже у такий спосіб у світі поселилося сотні мільйонів людей. Зрозуміло чому - тут навіть не проглядається можливість брати хабарі.
Та звідси випливає питання інше. Чому політичні сили, які діють активно в Україні, не декларують своє бачення як розв'язати житлову проблему? (Житлову, медичну, транспортну, освітню, інші).
Відповідь напрошується невтішна - жодна з політичних сил, судячи з їхніх теревенів на телебаченні, не мають намірів вирішувати нагальні потреби громадян, вони прагнуть влади - і не більше. Їхні "програми" зводяться до фрази "Ми дамо".
Чи може бути до них претензія? І так, і ні. Ніколи й ніде держава без активної дії учасників з низу не вирішить складних державотворчих завдань. Претензії маємо ставити до себе.
Зрозуміло, що зробити щось в Україні важко. Владі легко працювати там, де є громадянське суспільство. Україна ще й не підходить до його побудови.
З чого складається наша спільнота? Українці, щенеукраїнці, недоукраїнці, хохли, малороси, депутати, безликі та шовіністи московського штибу. (Про розумних росіян, які підтримують українську державність, промовчимо. Вони у нашому суспільному житті заслуговують на повагу).
Влада наша - упакована з груп другої половини списку, їхня плоть від плоті. А хто з них пам'ятає, що у наших предків у системі цінностей найвагомішою була гідність? Хто з них розуміє, що гідність - це універсальний архетип нації? Що без гідності немає громадянина, немає людини, а для нащадків немає майбутнього?
Здається, відповідь зайва. Судячи з їхніх вчинків, заяв і поведінки, вони не розуміють навіть, про що мова. Слово "гідність" викликає у них шаленство, ідеосинкрезію.
Коли говорять, що у силових структурах процвітає корупція, то говорять не зовсім правду. У силових структурах корупції нема. Усі силові структури научені захищати. У свій час вони захищали "соціалістічєскоє отєчество". Не було випадку, аби при совєтах громадянин виграв справу проти держави. Не було й не могло бути.
Коли "отєчєство" врізало дуба, силовики, за звичкою, стали захищати щось інше. Раніше захищали соціалізм, тепер - капіталізм. Та, оскільки капіталізм персоніфікований, силовики захищають персон. "Всьо чотко". І жодної корупції. Робота - плата.
А народ, за звичкою, сподівається, що йому щось дадуть. І дають. То по пиці, то по голові, то по печінках.
От якби народ не покладався на ласку влади, а на свій розум, волю і силу, то з таким народом влада змушена була б рахуватися.
Мова навіть не про самосуд. Досить організовано сказати "Ні!", й нахабство притихне. Суспільство повинно, нарешті, усвідомити, що воно мусить захищати свої права! Адже воно тим самим захищає не тільки свою гідність, а й майбутнє своїх дітей.
І ще треба пам'ятати, що хоча глупота не є чеснотою, як думають деякі народні депутати, демонструючи її час від часу, вона, на жаль, поширена в нашій спільноті (кожна нація має право на своїх ідіотів), однак, глупота влади - це злочин, а глупота всього суспільства - злочин подвійний, бо це злочин ще й проти своїх нащадків.
Ярослав Трінчук, літератор, для УП
