"Ковбасна революція" і нинішній Майдан

Здавалось би, політики марно борються за Майдан: адже більшість тих людей, які прийшли протестувати проти Податкового кодексу, ніщо інше насправді не цікавить. Ні закон про мову, ні демократичні свободи. І щойно президент додумається накласти на кодекс вето - вони порозходяться, пороз'їжджаються, цілком собою вдоволені.

Здавалось би, марно активісти, старі "ветерани Помаранчевої революції", ходять із запаленими очима й намагаються зорганізувати народні маси на протести. Янукович просто іще не встиг наробити стільки поганого, щоб викликати загальнонародний гнів.

Ані політики, ані активісти не були готові до того, що люди справді самоорганізуються, і зможуть прийти до Києва в такій кількості.

Депутати, які ще минулого тижня мовчали й ігнорували протести, в поенділок , як один, поперлися підтримувати Майдан, намагалися попіаритися зі сцени. Але їх сприймають скептично.

А "ветерани" радяться, як втримати протестувальників на місцях. Уже їхні губи не складені так скептично, як місяць тому, коли декому з них пропонували допомогти в організації на Майдані мистецького фестивалю на День свободи.

І невеличкий концерт у Будинку вчителя, який пройшов 22 листопада, і мав стати тихим "корпоративом" розчарованих помаранчевих ветеранів - завдяки підприємцям перетворився на революційну "планьорку", на якій колишні польові командири закликали формувати щось на зразок нової "Пори".

І йти напоумлювати мітингувальників.

"Коли ми організовували Майдан, то на перший мітинг, за рік до виборів 2004, на нашу акцію прийшло декілька тисяч людей. Але вони показали, що людям є куди йти, якщо вони не задоволені. І на наступний наш мітинг прийшли вже десятки тисяч. У вересні 2004 це були вже сотні тисяч.

І коли тільки ми почали ставити сцену на Майдані - усі вже знали, що вони туди прийдуть. Так і зараз: головне, що підприємці руйнують міф про соціальну апатію", - доводив один з "ветеранів".

Так от, політики все одне скористаються цим стихійним виступом!

Подібні протести завжди, чомусь, прагнуть віддатися якійсь політичній силі, а не проводити самостійно боротьби.

Так було на Різдво 1990 року, на призабутій події - "Ковбасній революції" у Чернігові, що, свого часу, прогриміла на весь СРСР.

Тоді простий "жигуль" зіткнувся з "Волгою" партійного функціонера, той повів себе по-хамськи, зав'язалася сутичка, і з багажника функціонера випали ковбаси та інші делікатеси. У ті роки тотального дефіциту цілком звичайні люди, що цілком випадково опинилися навколо, перевернули "Волгу" і зробили з неї трибуну.

Тоді ж на місце події нагодилися "рухівці", які швидко організували людей, і напоумили штовхати машину через усе місто, від району Рокосовського, до центральної площі, збираючи по дорозі дедалі більше людей.

Після того влада була змушена дозволити наступного дня мітинг на міському стадіоні, щоб тільки прибрати його із центру.

Це був ледь не перший масовий виступ в Україні, що зробив можливими і "революцію на граніті", і інші успіхи проукраїнських політиків.

Напевно, так буде й зараз.

Артем Захарченко, спеціально для УП