Перспективи української мови на сході України
Нещодавно група представників Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР), побувала на сході країни з метою вивчення стану української мови в регіоні. У Харкові зустрічі відбулися в одному з училищ та в одному з університетів міста. Спеціалістів УВКР приємно вразило те, що молоді харків'яни легко і з приємністю розмовляють українською.
Йшлося про загрозливий стан української, особливо в разі ухвалення мовного закону, що його підготували депутати від Партії регіонів, комуністів та Народної партії Литвина. А ще про тридцять вісім "табу", які нарахували українські дослідник, - це 38 заборон української мови в колишній польській державі та російській і радянській імперії, в складі яких перебувала Україна. А в разі прийняття мовного закону, таких "табу" буде тридцять дев'ять.
Далі був Донецьк - сучасне українське місто, де про радянську добу нині нагадують лише назви вулиць та пам'ятники Леніну. На організованому місцевими активістами "круглому столі" з питань стану української мови на Донеччині виступаючі говорили про критичний стан української мови, про ігнорування владою Конституції і законів, що зобов'язують владу знати і застосовувати українську повсюдно.
Зокрема, акцентувалося на тому, що вивчати українську мову варто зовсім не тому, щоб утискати російську, а щоб досконало володіти державною мовою.
Результатом обговорення стало рішення про створення координаційної ради з питань захисту української мови та української національної ідеї на Донеччині. Раду створять з представників громадських організацій і партій, де не буде керівників, а рішення прийматимуться консенсусом.
Звернули гості з Києва увагу і на те, що на місцевому телебаченні напередодні виборів агітація велася здебільшого за Партію регіонів. Зокрема, заступник голови ПР Вадим Колесніченко розповідав, що обирати потрібно регіоналів, бо партія має найбільшу фракцію у Верховній Раді, тож місцевій владі буде легше вирішувати питання із "своїми".
Але найбільше вразило те, як Колесніченко розповідав про "бєндеровцев". Договорився до того, що вони воювали проти власного народу і вбили понад сто тисяч українців і що це - геноцид.
Колесніченку, сподіваюся, колись таки доведеться відповідати за законом за наклеп, бо доказів цій брехні нема і не може бути.
До його відома, а також до відома тих, хто дослухається до тих байок, на початку дев'яностих років минулого століття у майже кожному галичанському селі люди, а не держава (!), насипали символічні могили воїнам УПА - борцям за волю України. За ними пильно доглядають і сьогодні.
Якщо вірити Колесніченку, виходить, що народ з власної волі створив пам'ятники своїм катам, тим, хто чинив геноцид?!
УПА була не державною а народною армією, яка воювала за свободу - проти німецьких і проти радянських окупантів, захищаючи самих себе та з метою здобути і збудувати свою власну українську державу.
Хіба ставили люди пам'ятники тим, кого назвав і засудив український суд за Голодомор-геноцид українців у 1932-33 роках?
Колесніченку, мабуть, потрібно серйозніше поставитися до питань української історії, і не говорити те, про що його вчили у радянські часи, бо маніпуляція і перекручування фактів ні до чого доброго не приведе, хіба що збурить суспільство.
Навряд чи молоді люди всерйоз сприймали розповіді Колесніченка. Вони розраховані на людей радянської доби. Хоча будь-яка людина може позбутися радянського мислення, якщо захоче.
До речі, автор цих рядків провів власне дослідження стану української мови на вулицях Донецька і вивів цікаву закономірність. Коли звертався до старших людей, тобто тих, хто виріс у радянські часи, то, аби порозумітися, доводилося по декілька разів повторювати фрази українською, або й взагалі переходити на російську.
Натомість молодь легко переходила на українську, часто вишукану і літературну. Тож молодий Донецьк, на відміну, від колишнього радянського, своєї мови не цурається!
До слова, представники УВКР у Харкові запитували студентів, чи вони спілкуються між собою українською? Студенти відповідали ствердно, втім зазначали, що вдома, з батьками розмовляють переважно російською.
З цього випливає, що у так званих російськомовних регіонах України через років двадцять, тільки згадуватимуть, що колись там говорили російською.
Молоді українці як на заході, так і на сході дивляться у своє європейське майбутнє. Перспектива цивілізованого європейського життя для молодих людей є набагато привабливішою, ніж радянське минуле їхніх батьків.
Молодь розуміє, що добре сьогодні саме у Європі, де можна себе реалізувати. Втім їхати туди зовсім необов'язково, адже Україна завдяки молодим стане частиною Європейського Союзу, де своєю чергою не зневажатимуть і не заборонятимуть, а розвиватимуть українську державну мову.
Юрій Сидоренко, менеджер по роботі з діаспорою УВКР, для УП
