Архетипи і характери: доля народу

Успішний розвиток нашої країни можливий лише тоді, коли вона буде виконувати своє призначення, матиме свою місію.

А для цього, в свою чергу, ми повинні мати розвинуту релігійну чи світоглядну модель - більш позитивну і успішну, ніж усі існуючі досі.

І мати людей, здатних її реалізувати - які будуть знати "як" це зробити і які будуть вміти це зробити. Чи як мінімум - матимуть для того відповідний характер.

Характери

Але з характерами у нас не все так просто. Україні більш ніж властива відсутність сильних чоловічих характерів - над усе у тих, хто долею випадку опинився у владі. Нерідко чоловіки самі в тому винні - їм вигідно користуватися таким своїм інфантилізмом.

А іноді це стає наслідком й недостатньо позитивного сприйняття їх жінками - часто вони люблять і підтримують далеко не найдостойніших з них. І власних синів виховують такими ж: слабкими і залежними - і не завжди порядними.

Мужчина нечесний викликає в них більше захоплення ("...зате все в дім, все в дім!"), а чесний сприймається як цілковитий дурень. Тому одні (жінки) й звикли леліяти невідомо кого, а інші (чоловіки) - заздрити своїм більш успішним колегам: брехунам, крадіям і зрадникам.

Стало це в основному наслідком двох причин: історичної долі України та тих уявлень, що були покладені в її основу в момент її заснування - відчуття держави, народженої без батька.

І навіть якщо це не настільки характерно для тієї частини нашої країни, яка була колонізована здебільшого всього лиш якихось 200 років тому, то все-одно вона тим чи іншим чином підпадає під дію якихось інших архетипів.

І якщо на південному сході українцем себе хтось не вважає, то його очікують інші, й не менш захоплюючі перспективи.

Так, житель цієї України стає залежним від архетипів тих народів, які допомагали імперії завойовувати ці землі. Або - й тих жителів степу, що жили тут раніше. Земля перетворює людей.

"В Австралії існують первісні племена, які стверджують, що не можна присвоювати собі чужу землю, тому що на ній живуть чужі духи предків, які будуть вселятися в новонароджених. В цьому полягає велика психологічна істина. Чужа земля асимілює завойовника (...).

Безлюдна земля всюди містить в собі щось таке, що опускає, принаймні, несвідоме на рівень туземного жителя, - писав Карл Юнг.

Звідси й певна розгнузданість характеру, категоричність мислення, віра в стихійну силу природи. А проте - не всі з них підпадають під дію колективного несвідомого, хтось з них намагається жити й більш свідомими уявленнями.

Це похвально. Але на жаль - не завжди можливо. Через це вони здебільшого й стають схожими на підлітків, що зневаживши батьківські цінності, так і не змогли знайти їм гідну заміну.

Шукають нового й більш авторитетного "батька", з новою силою починають вважати себе росіянами, захоплюються "сильними" мужчинами з кримінальним минулим.

Тому й маємо одну частину України, настільки втомлену боротьбою за незалежність, що постаріла так і не ставши дорослою, і іншу - з її постійними спробами ідентифікувати себе невідомо з ким.

Що, проте, дає нам й позитивні шанси розвитку.

Якщо, згадуючи Гумильова, говорити про людей степу і лісу - то на його думку міф про їхню боротьбу здебільшого є надуманим, насправді вони цілком успішно взаємодіяли. А значить, це можливо і тепер.

Якщо казати про молодість характеру цієї частини України - то тим більше таке протистояння дає можливість створити щось нове, доповнити виснажений характер українців новою, молодою, хай навіть і дещо неврівноваженою, енергією.

Якщо про державотворення, то на переконання Костомарова, українцям завжди не вистачало організовуючої сили, вони занадто свободолюбові і неорганізовані, щоб самотужки створити державу.

Тому найкращі періоди розвитку СРСР, зокрема, були пов'язані саме з поєднанням цих двох підходів - особистої свободи і державної волі. Тому, як не забавно це звучить, поєднавши їх, ми й маємо змогу створити тепер нову історичну спільність - український народ.

Архетипи

Проблема архетипів виникає тоді, коли людина не знає що і як робити, а тому й змушена шукати якісь аналогії, які б підказали їй це. Ці аналогії можуть бути або в сучасному - досвід інших людей чи народів - масова свідомість; або в минулому - власному чи колективному несвідомому.

А оскільки індивідуальне несвідоме все-одно рано чи пізно виходить на рівень несвідомого колективного, то фактично в двох випадках з трьох й доводиться говорити про архетипи колективного несвідомого.

А вони бувають різними. Позитивними і негативними, більш конкретними і узагальненими. Часто вони пов'язані зі способом мислення і дії - архетип героя більше вимагає дії, архетип мудреця - роздумів, архетип матері - відповідної рольової поведінки, а архетип Бога - всезнання.

Чоловічі архетипи більше асоціюються з розумом і новим творенням, жіночі - з мудрістю і вибором кращого зі вже створеного. Архетипи бувають більш небесні і більш земні.

Наприклад жіночого й небесного (мудрості Софії) в нашому підсвідомому замало, а земного й недоброго (прокляття Кибели) - забагато.

Через це на повсякденному рівні й виник певний ухил в сторону збільшення ролі чоловіків - як своєрідна компенсація за переважання жіночого архетипу в несвідомому.

Але тому ж проблема створення сильного чоловічого характеру не має означати применшення ролі жінок, як, скажімо, в Росії, чи навпаки - збільшення їх впливу через втрату жіночності, як в ЄС.

Вона має означати повернення жіночого архетипу до свого небесного праобразу. А чоловічого, навпаки - до земного.

Архетипи, як і будь-яке несвідоме, завжди йдуть з минулого. Тому безпосередньо залежать від нашого ставлення до історії, від того, що саме обрати з неї за зразок.

І оскільки хочемо чогось позитивного, то й прагнемо взяти за основу такий історичний період в минулому, який означав би щось сприятливе, знаменував би собою якусь предковічну волю Бога.

Хочемо вибрати щось перевірене і безпечне.

Місія і доля

Отож вибір власної поведінки в результаті виявляється для нас не таким вже й багатим. Або автоматично слідувати якимось колективним уявленням - власним, чи нав'язаним нам іншими людьми. Або - намагатися створювати щось самотужки.

А тому практично в будь-якій ситуації він насправді зводиться лише до одного - того, чи сліпо підкорятися чужій волі, чи намагатися щось робити самому.

В другому разі ми теж можемо зіткнутися все з тією ж проблемою несвідомого. Але аналізуючи і перевіряючи ці уявлення, зможемо вибрати з них щось більш гідне для себе.

Правда, тоді, коли мова йде про вибір всього народу, можливий ще й третій варіант - делегувати свої права і надії комусь іншому.

Тоді, коли ми чогось боїмося або чогось не розуміємо, ми здебільшого так і чинимо. Це не завжди погано.

Але тоді ми обов'язково повинні усвідомлювати те, кому довірилися. І обов'язково повинні відповідати за свій вибір. Який все так же полягає:

- в тому, який образ майбутнього створювати;

- які засоби його досягнення вважати прийнятними.

І одне, і інше пов'язане з архетипами - як образом і способом дії. І одне, і інше пов'язане зі способом мислення.

І тому ця проблема глибша, ніж це могло би здатися спершу - і виходить вона далеко за межі України. Особливо в тому, що стосується способу мислення.

Мислення має двійковий (більш чоловічий) характер: "так-ні". А всі природні процеси - гармонічні (жіночні), змінюються за законами синуса чи косинуса, поступово наростають і повільно спадають.

Але будь-яку двійкову систему можна представити і як суму гармонічних коливань. Так одне - чоловічий тип мислення і друге - жіночий, насправді стають проявами одного і того ж явища.

Надмірна категоричність мислення породжує хаос. Надмірна толерантність - знищує усе нове. Говорячи мовою архетипів - предковічна сила Природи нездатна творити сама, а творча енергія Бога без неї може створювати лише Хаос.

І тепер нам доведеться вчитися поєднувати ці два підходи. Цього й досі не вдалося звершити ні буддизму, ні християнській Європі.

Але ми, живучи на перехресті світів, просто змушені це зробити.

В цьому й полягає і наша місія, і наша доля.

Ігор Лубківський, для УП