Світ протистояння
Ми перебуваємо в часі протистояння цивілізацій.
Європейська цивілізація стоїть на засадах християнства. Будь-хто, намагаючись забрати християнство із суті цієї цивілізації, мусить усвідомити, що таким чином робить крок до її руйнації - вихолощена від своєї суті, цивілізація Європи впаде. Про це в останні часи говориться не вперше, і не однією людиною.
Багато мислителів кажуть про зміну часів - зміну призвичаєних устоїв життя, засад цінностей, зміну в мисленні, у свідомості.
Цивілізації Європи протистоять інші, що прагнуть життєвого простору для свого розвитку. Така суть життя земного - забезпечити собі життєвий простір, простір існування. Ця суть просліджується від простих до вищих форм - і рослинного, і тваринного життя, закінчуючи вершинною формою життя на Землі - людиною.
Така боротьба за існування ніколи протягом усієї історії Землі не припинялася ані на хвилину. Завойоване місце заповнює інша форма життя, інша форма існування.
І людина аж ніяк не є виключенням у цій боротьбі за місце під сонцем. А воно, це місце, обмежене - щодо фізичного, територіального простору, щодо ресурсів для існування. Щодо, як нині кажуть, "просторів" розташування своїх здобутків у ноосфері - культури, релігії, їхніх проявів у матеріальній і нематеріальній формі: архітектурної, культурної, сакральної спадщини.
Так чи інакше, боротьба цивілізаційних проявів людини триває, ні на мить не зупиняючись, незважаючи на те, наскільки ми це усвідомлюємо, і чи усвідомлюємо взагалі. Адже пустого місця під сонцем не буває. За право бути там іде одвічний бій.
Ця боротьба за право життя спочатку проявлялась в найбільш примітивних формах. А сьогодні вона набуває досконалості, переходячи в інші сфери.
Ми стаємо свідками часів, коли не шаблею чи атомною зброєю, а засобами культури, чи її ерзацу, іде зачищення простору у свідомості, у менталітеті для наступу своїх цінностей і забезпечення їм гарантованого існування.
Тоді й приходить бажаний для ініціаторів результат - часом і без застосування сили.
А коли ще додати економічні важелі впливу, то цілком можна зрозуміти, яким чином найлегше забезпечити добробут, зріст економіки у своїй країні. І не треба більше вдаватись до таких застарілих і "брудних" засобів і форм, як війна, полон, работоргівля.
Усе це цілком можна здійснити більш цивілізаційними засобами, чи не так?
Попри внутрішні форми боротьби за забезпечення кращого життєвого простору в нутрі європейської цивілізації, іде і її постійна зовнішня боротьба з іншими цивілізаціями, що розвиваються - східною, африканською.
Давно не є таємницею, що східна цивілізація має свої, цілком продумані плани щодо кроків по захопленню того чи іншого життєвого простору. Наприклад, як має виглядати та ж Європа через 20 чи 50 років. Це чітко усвідомлюють лідери цивілізацій, духовні провідники. Тому, щоб таке протистояння не набуло гострих форм, постійно триває їх нелегкий діалог.
Звичайно, уникнути відкритих конфліктів у такій боротьбі не завжди вдається. Тож ми стаємо свідками, як це протистояння виглядає у своїй суті: Ірак, 9/11, Орісса в Індії, вибух 1 листопада в храмі в Багдаді тощо...
Україні в ці часи випало бути на вістрі боротьби м'яких форм Східної й Західної цивілізацій.
Часи, коли збереженню істини в словах і діях, дотриманню суті у формах дій і процесів у проявах життя людського - релігії, культурі, політиці, - починають протистояти цілком інші форми дії.
Ті форми дії, які застосовуються до представників іншої цивілізації. Власне, до ворогів. Ті форми, що дозволяють вважати політичних супротивників недостойними тієї правди, згідно якою певна політично-ідеологічна сила здійснює свої кроки й цілі.
Християнство у своїй істинній суті не спромоглося втриматися в окультуреній формі східної цивілізації, що в різних формах присутня й у такій країні, як Росія. Воно було змушено прийняти мінімально дозволену форму існування, максимально зберігаючи себе. З мудрої, високогідної релігії княжої Русі християнство в Росії стало допоміжною ланкою держави - східна цивілізація його інакшим не сприймає й не сприйматиме.
Тепер ця форма християнства шукає свого порятунку. Щоб не бути вихолощеною від тієї суті, тієї Істини, до якої кличе Ісус Христос.
Росія, у духовному сенсі, задихається від наступу Сходу. Тому її лідери намагаються знайти порятунок. І найлегшим кроком у досягненні цього порятунку бачать у поверненні до попередніх форм існування - Союз, Русскій мір, Русь.
Бо там була Суть, там Витоки.
Сучасні "пертурбації" в Україні є ілюстрацією, як тривають кроки однієї держави в порятунку себе за рахунок здобутків у сферах існування сусідньої країни.
Цілком імовірно, що такі прагнення забезпечити своє збереження базується на вкладених домовленостях, - матеріальних, духовних впливах на лідерів певної політичної сили, яка може реалізувати ці прагнення. Факти й засоби досягнення певних домовленостей свідчать, що задіяна поступом східної цивілізації Росія не має іншого виходу - відступати справді немає куди!
Їй є вкрай необхідним саме цей життєвий простір - Україна.
А тому всі ті речі, що стоять на заваді здійсненню цієї мети, мають бути усунені. Особливо тоді, коли для цього є належні політичні виконавці.
Мова? Не питання.
У ще живих представників певних сил і служб збережено досвід знищення її носіїв. Тепер це вирішується цілком інакше, політичним знаряддям - законом. І нічого, що зникне сама мова, буде існувати її ерзац - суржик. Це цілком можна списати на "залишки виробництва".
Історія? Знову ж, не питання.
Винайдено сучасний інструмент складення псевдоісторії, її ерзацу - спільної історії двох країн. Спільної країни ще немає, а її історія - уже є, наперед складена! - слава Інституту СНД! Це взагалі річ сміхотворна в очах будь-якої нації, яка поважає себе й свої коріння, пролиту кров і життя своїх предків, землю, у якій лежать кості батьків, дідів і прадідів... А в Україні? Є замовлення? - Буде й суржик історії!
Культура?
Їй на заміну вихідці з інших кран подають українцям в "телевізійно-споживацькій" упаковці "зі смаком" відібрану масову псевдокультуру розважально-шароварного типу, з усе нижчими моральними планками, під шансонно-вульгарний російськомовний спів, і відповідного жанру знову ж-таки російськомовну літературу, що витісняє автохтонну.
Економіка?
Теж не велика проблема - вона й ніколи не була чисто національною. Тим легше її віддати впливовій енергетично багатій сусідці - який сенс здобувати своє, коли майже задарма чуже дають?
Державний устрій?
Навіщо своє, якщо чужий непогано діє, і забезпечує стабільну, незмінну десятиріччями демократію, для однієї сили. Однократія? Так це ж краще для громадян, менше витрат на вибори, менше самих виборів... Навіщо ті турботи й зайві розумові потуги простим людям?
Простим людям, на думку політичних виконавців в Україні, потрібне простіше життя - шматок хліба, дах над головою, ну, ще чай раз на п'ять років на виборах. А все інше - то прерогатива правителів, а не чорного люду.
У такий спосіб в Україні буде досягнуто спокій мас.
Адже в сусідній країні все це успішно діє, попри деякі ексцеси з досить активними й неслухняними журналістами. Правда ж?!
І для правителів цієї сусідки буде досягнуто спокій - коли що, є плацдарм для відступу, ще не зовсім приготовлений, але основні роботи замовлені політпрацівники вже виконали, і за рекордно короткий час.
Так що вкладені засоби свої цілі виправдали.
Ну, а якщо коні заженуться, то завжди знайдуться інші - протягом усієї історії України кандидатів на яничар, манкуртів, так потрібних загарбанням, ніколи не бракувало. Тому й успішно здійснювались такі ставки. Тепер - на високому рівні.
Чому такий експеримент відбувається з Україною?
Така доля України у світі - бути на перехресті цивілізацій. А від своєї долі, як кажуть не в одному народі, не втечеш. Чи цей експеримент для України надовго? Ні надовго, ні на коротко - допоки він не закінчиться успішно. На користь або однієї, або іншої цивілізації.
На користь - або ні - України.
Василь Капкан, Вільнюс, спеціально для УП
