Поствиборчий синдром? Усе тільки починається

Середа, 10 листопада 2010, 15:25

Вибори закінчилися, а проблеми залишилися. Що б там не хотілося українському істеблішменту, а це факт. Бліцкриг владі вдався далеко не повністю, а задачі, котрі були анонсовані на поточний рік, нікуди не зникли.

Яку ж стратегію прийме Віктор Янукович і його команда?

Останній виборчий процес в Україні в черговий раз показав усю безальтернативність вітчизняної політики, у технологічному та ідейному плані. І тепер надзвичайно цікаво не те хто переміг, а те, що робити за умов дефіциту цієї самої перемоги.

Партія регіонів, вигравши вибори в більшості місцевих радах, усе одне не може хвалитися тотальною перевагою, що підтверджується здачею позицій у певній частині областей. Це обумовлює потребу в переговорному процесі. Адже питання мають якімсь чином вирішуватися, а регіональний конфлікт між губернатором та мером, або губернатором і облрадою виглядає для регіоналів не дуже привабливим.

Ні, теоретично, Янукович може демонстративно заявляти, що їхній результат - феноменальний, і що тепер влада виглядатиме єдиним кулаком, але...

Саме місцевий рівень є індикатором реального адміністрування. А враховуючи те, що на президентський вік Януковича випадає ще як мінімум одна передвиборча кампанія, до чергових президентських виборів, він зацікавлений у максимальному контролі над регіонами.

Анонсовані реформи Януковича, які торкаються фактично всіх сфер суспільного життя, потребують не аби якої активізації сил, у тому числі й на місцях.

Як це зробити? Це вже питання мистецтва. Бо якби там не було, а Янукович більш зацікавлений у злагодженій роботі, ніж той самий Тягнибок, для котрого будь-яка помилка влади - шанс на підтримання свого рейтингу.

Найстрашніше, що Янукович, мабуть, і сам не здогадувався, якого опонента він собі готує. Передвиборча ставка на нейтралізацію Тимошенко породила альтернативу у вигляді Тягнибока, з котрим Януковичу буде значно важче.

Тягнибок, не маючи жодних зобов'язань та електоральної прив'язки ні до кого іншого, крім своїх стабільних виборців, може просто саботувати діяльність місцевих органів влади. І буде на цьому тільки вигравати.

Тимошенко, при всьому своєму антагонізмі до Януковича, усе ж володіла більшим конструктивом, а формат її лав завжди давав можливість когось завербувати.

Чи дасть подібну можливість Тягнибок? Не впевнений.

Дана стратегічна помилка ще дасться взнаки регіоналам. Проявлятиметься це перш за все в тому, що ВО "Свобода" нав'яже ПР ідеологічну дискусію, у якій Янукович буде позбавлений варіантів для маневрування, а передбачувана позиція Тягнибока може стати справжньою світоглядною атакою для влади, з доволі незручними наслідками.

Розширення ворожого електорального поля - ось що має турбувати регіоналів. Вони поки що не зробили нічого, направленого на поступове об'єднання країни. Це викликає відповідну реакцію в західного виборця. Останній бачить, що його інтереси ігноруються, і голосує за більш радикальні сили.

Чи є це проблемою? Для президента, так. Це вагомий індикатор, що ускладнює взаємодію.

В 2010-му році ми так і не побачили бодай відсотка національної ідеї. Вже черговий президент замикається на довиборчий риториці, не маючи пропозицій для електорату своїх конкурентів. Не дивно, що західний виборець радикалізується. Головне, щоб ця радикалізація не стала роковою для України, адже ризик відвертої ворожнечі надто великий.

Дуже сподіваюся, що регіонали це розуміють, і зможуть знайти порозуміння зі "Свободою". І що сам Олег Тягнибок прийшов до місцевих рад для реальної роботи, а не політичної агресії.

Щодо самої позиції Партії регіонів, то логічно було б подивитися на комуністів, рейтинг котрих збільшився в традиційно "голубих" регіонах. Чому? Постійно актуальні для людей похилого віку, комуністи завжди мають у кишені пару-трійку тез, які, наче бальзам, лягають на душу вітчизняному виборцю.

Крім того, хто ще, як не комуністи, можуть підкупити російською мовою та дружбою з північним сусідом? А саме це очікував від Януковича східний виборець, який, як і західний, шукає більш рішучої альтернативи.

Щодо опозиційного табору.

Тут варто звернути увагу на диспозицію БЮТ, котра на очах втрачає вплив. Якщо до виборів команда Юлії Володимирівни ще могла відхрещуватись від експертних прогнозів, то сьогоднішні цифри говорять про те, що наступні парламентські вибори можуть стати для БЮТ поворотними, і поворот цей буде явно не в позитивне русло.

Тут насправді варіантів два: або Тимошенко проведе комплексний ребрендінг і запропонує принципову нову стратегію, або ж БЮТ увійде в історію красивим білосердечним записом, як уже ввійшла "Наша Україна".

Щодо діяльності місцевих рад.

Уже зараз можна прогнозувати, що їхній формат роботи не зміниться. Бо, крім регіоналів, насправді, ніхто не зацікавлений в ефективності місцевої влади. Ну ще мери, у певній мірі. Усі інші будуть працювати на майбутні парламентські вибори. А враховуючи ймовірність їхнього проведення в 2011-му році, за цей рік треба встигнути зробити максимум для зміни суспільної думки на свій бік. Для цього треба бути в опозиції. Тому об'єднуватися в більшість із ПР у місцевих радах  буде хіба що політичний самовбивця.

Сьогодні ми спостерігаємо унікальну ситуацію, коли значна кількість партій, що потрапили в місцеві ради, одночасно мають амбіції вперше опинитись в парламенті: "Фронт змін", "Сильна Україна", "Свобода". Це створює й відповідну модель їхньої поведінки, зорієнтовану на кінцеву мету - потрапляння до Верховної Ради. Місцеві вибори лише випробовування на цьому шляху.

Як би там не було, а найбільше проблем ці вибори принесли саме Партії регіонів, ініціативи котрої на місцях можуть зустріти значні проблеми. Наприклад, в аспекті житлової реформи, де перехід до ОСББ потребує максимальної взаємодії місцевої та центральної влади, і може просто зайти в глухий кут.

Те саме стосується й інших адміністративних питань, де потребується допомога облради, а іноді й елементарна лояльність. Досягнути цього без кроків назустріч - регіоналам буде важко.

Ось тут і перевіриться відповідність Партії регіонів власній назві. Наприклад, у довгоочікуваному законопроекті про розподіл коштів між національним та місцевим бюджетом. Або щодо перегляду дотаційної системи. Або, що стосується можливості відносної гуманітарної самостійності, що було б актуально для Західної України. Варіантів безліч. Головне, щоб бажання було.

Саме тут теза пана Чечетова про "єдність у розмаїтті" є як ніколи доречною. Партії регіонів уже пора представити свою концепцію бачення регіональної політики, де часто-густо згадуваний "європейський досвід" знайшов би своє відображення.

У будь-якому випадку, ПР приречена на пошук міжрегіонального компромісу й об'єднуючих факторів. Інакше відносна перемога на місцевих виборах може стати початком тотальної здачі позицій перед черговими парламентськими виборами.

Віталій Філіповський, політичний аналітик, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

"Кагарлицька справа". Історія розкриття

Аграрні ноти: інструмент для залучення фінансування в агросектор України

Кадровий голод загрожує відновленню готельного сектора в Україні

Захистимо Пейзажку від забудови: історія боротьби за спадщину Києва  

Фатальна безсилість

Соціальний бюджет-2025