Партійна система: нові реалії
Рішення Конституційного Суду, згідно до якого в Україні відновлено дію Конституції 1996 року, суттєво вплине на політичну систему загалом та її конкретні елементи безпосередньо.
Проте, слід відзначити, що тенденції у зміні політичного устрою намітилися з перших днів роботи нової української влади. Нинішні події - ключові, але не визначальні для подальшого розвитку української політики. Усе що відбувається зараз, лише логічний розвиток закладених раніше тенденцій.
Позбавлення парламенту реальної ролі у формуванні виконавчої влади у поєднанні зі скасуванням de facto імперативного мандату, очевидно, повернуть партійну систему України у реалії десятилітньої давнини.
Ще нещодавно видавалося, що Україна стоїть на межі двопартійності (чи, принаймні, двоблоковості), але зараз подібна ситуація видається неможливою та неактуальною на найближчі роки.
Можна припустити, що це буде не останнім етапом у зміні партійної структури вітчизняної політики.
До цього моменту влада вела досить успішну боротьбу проти опозиції, яка будувалася виключно на використанні внутрішніх проблем, суперечностей та вад опозиційних політичних сил.
Наприклад, явище із купівлею місць у виборчих списках було з успіхом використане при формуванні парламентської коаліції, адже немає нічого простішого ніж перекупити того, хто прийшов у політику за гроші і за грошима.
Лідерсько-наполеонські комплекси опозиціонерів реалізовувалися у створенні численних "альтернативних опозицій". Відсутність ідейно-політичного стрижня дозволяло "перевербовувати" "опозиціонерів" цілими осередками.
Не треба бути пророком, щоб передбачити розвиток вищеназваних тенденцій у найближчому майбутньому.
По-перше, посилення децентралізації опозиції і, як наслідок, її маргіналізація.
Зробити це, враховуючи характер опозиційного українського "контингенту", не важко. Достатньо "переконати" когось із відомих опозиціонерів у їх "потенціалі", "допомогти" із становленням власного політичного проекту, і можна одержати 3-тю, 4-ту, 5-ту і так далі альтернативну опозицію.
По-друге, зміна виборчої системи.
Для того, щоб полегшити процес дрібнення опозиції, цілком можна змінити до наступних парламентських виборів систему голосування, запровадивши змішану чи навіть мажоритарну модель.
Зокрема, "змішана" система вже найближчим часом буде "обкатана" та випробувана на місцевих виборах. Очевидно, що якщо досвід буде визнано за позитивний, то це дозволить поширити його на всеукраїнський масштаб.
Згадаймо Верховну Раду часів Кучми, коли певний час парламент обирався саме за змішаною системою. Оскільки у такому випадку половина депутатів не залежить від партій, то їм, в принципі, і не потрібна партійна підтримка, а будь-які рішення та голосування депутат може робити на власний розсуд.
Це створює чудовий потенціал для формування "парламентсько-урядової коаліції" у будь-який потрібний момент за рахунок депутатів-мажоритарників.
Крім того, змішана система дозволить пришвидшити зупинений нещодавно процес партійного дроблення. У 90-ті роки ледь не кожен депутат-мажоритарник був "лідером" власної кишенькової партії, побудованої за принципом "я та моя теща".
Звичайно, дещо зміниться у порівнянні з 90-ми роками, адже на даний момент в Україні наявна консолідована та єдина провладна партія, з якою буде безпосередньо пов'язане у найближчі роки державне управління. Тому значна частина місцевих еліт демонструватимуть (і уже демонструють) бажання влитися до її лав.
Це також буде фактором появи в Україні нової потужної та централізованої бюрократичної партії (типу "Єдиної Росії"). Відповідно, ті, хто не зможуть або не забажають пройти "кастинг" у партію влади зможуть реалізувати власні амбіції через партії-сателіти (типу тої ж "Справедливої Росії").
У результаті, і влада буде єдиною, і "політичний плюралізм" - збережено.
По-третє, не важко також передбачити активізацію політичних маргіналів. У час, коли центристська опозиція переживає кризу, а влада не може впоратися з численними соціальними проблемами, настає сприятливий момент для відродження політичних маргіналів зразка початку 90-тих років.
Як показує досвід Російської Федерації, навіть досить централізована влада поблажливо дивиться на опозиціонерів-маргіналів (типу Жириновського), адже вони: 1) направляють негативні настрої суспільства у бажаному напрямку; 2) виступають в якості радикальної і водночас контрольованої опозиції; 3) своїми екстравагантними діями знижують суспільну напругу.
Можна припустити і в Україні найближчим часом відродження маргінальних проектів та появу на телевізійних екранах відомих політичних персонажів 90-тих (а, можливо, і запалення нових "зірок").
По-четверте. Суттєве обмеження місцевого самоврядування у низці найбільших міст України (таких як Київ або Харків) продовжить процес віртуалізації політичних партій, їх перетворення на умовні "політичні проекти".
Подібний проект набагато легше та дешевше утримувати, можна "згорнути" та "розгорнути" у будь-який момент. Відповідні тенденції уже можна прослідкувати на прикладі найбільших партій сучасної України, які існують, швидше, на політичних ток-шоу, аніж у реальному житті.
Відтак, партійна система України цілком може вже найближчим часом набути рис відносно монополістичної - з однією мега-партією, численними міні-партіями, що виступатимуть в якості сателітів влади, малочисельними, але інформаційно-активними маргінальними політичними силами, розпорошеними опозиційними партіями та численним політичним "болотом", що виступатиме в якості спостерігача.
За таких умов можливості громадянського суспільства впливати на політичний процес прямуватимуть до нуля. Відповідно, це ставить на перший план пошук альтернативних, неінституціоналізованих у формі традиційних партій способів політичної боротьби.
Окремі тенденції цього (зокрема, виступи приватних підприємців проти проекту Податкового кодексу, громадські акції на захист української мови) можна помітити вже тепер.
Відома нам партійна система зараз перебуває у стані передсмертної агонії. Шкодувати за нею навряд чи слід, адже саме діючі партії створили з України те, чим вона є. Питання швидше у тому, яку альтернативу зможе запропонувати українське громадянське суспільство завтра, і чи буде ця альтернатива дієвою.
Петро Олещук, для УП
