Тест на подвійні стандарти для європейської демократії
Реакція опозиції на рішення КСУ від 30 вересня 2010 року за номером 20-рп/2010, яким єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні фактично змінив політичний режим, ще раз засвідчила, на якій інтелектуальній периферії живуть доморощені "борці з антинародним режимом".
Влада виявилася талановитішою, хоча й цинічнішою.
Цитування в мотивувальній частині рішення КСУ висновків Венеціанської комісії та резолюції ПАРЄ, де свого часу заслужено критикували українську конституційну реформу 2004 року, покликано ефективно нейтралізувати можливу негативну реакцію цих поважних європейських інституцій на, як сказали б американці, "нечуваний судовий активізм жерців конституційної Феміди" з вулиці Жилянської.
Навряд чи хтось серйозно повірить, що оновлений склад українського КС, нарешті, почув голос венеціанських конституціоналістів і поспішив виправити - як міг - наругу, яку 2004 року українські політики вчинили над Основним законом країни.
Та дипломатія має свої закони. Адже після посилання на їхні ж резолюції, венеціанським та страсбурзьким борцям за демократію буде складно засудити те, що українська опозиція вже встигла охрестити "державним переворотом".
Чим відповіли політичні опоненти режиму?
Звичним, та, якщо щиро, давно набридлим беззмістовним красномовством. "Вважаю недоцільним та аморальним аналізувати деталі правового святотатства, яке оголосив сьогодні Конституційний суд", - заявила Юлія Тимошенко. Втім гучні заяви, красиві фрази та яскраві епітети навряд чи можуть замінити глибокий аналіз того, що сталося. Тим більш - посприяти пошуку й артикуляції переконливих контраргументів.
На жаль, опозиції наразі бракує як першого, так і другого.
Ба більше, заяви про безпрецедентність того, що вчинив КСУ - радше явка з повинною в непрофесійності власної, як любить висловлюватися ЮВТ, "команди".
Авторові відомі щонайменше два випадки, коли конституційні суди скасовували положення чинної Конституції. Рішення турецького органу конституційної юрисдикції від 5 червня 2008 року стосувалося лише двох статей Основного закону - нова редакція мала на меті дозволити носіння хіджабу в турецьких вишах, і не зачіпала конструкції влади країни.
Натомість рішення киргизького КС від 14 вересня 2007 року до болю нагадує рішення КСУ від 30 вересня поточного року.
Три роки тому Конституційний суд Киргизії так саме, із процедурних підстав, вирішив, що нові редакції киргизької Конституції, які киргизький парламент схвалив у листопаді та грудні 2006 року, є неконституційними й одноосібно відновив дію Конституції в редакції 2003 року.
Щоправда, бішкекські судді у своєму рішенні, яке за лаконічністю та інтелектуальною контроверсійністю, щоб не сказати вбогістю, подібне до останнього резонансного рішення їхніх українських колег, - навели не одну, а дві причини скасування політреформи-2006:
1. Брак висновку КС про відповідність проекту конституційних змін чинній на той час Конституції.
2. Ухвалення нової редакції Конституції в парламенті без затвердження на загальнонаціональному референдумі.
Реакція Венеціанської комісії на такий "поступ" у конституційній юриспруденції була надзвичайно критичною.
Двічі зазначивши, що "до її завдань не належить оцінювання рішень національних конституційних судів - інституцій, які наділені владою здійснювати остаточне тлумачення конституції", найбільш авторитетний у Європі форум провідних конституціоналістів таки не втримався від кількох коментарів:
"Це надзвичайно рідкий, якщо не безпрецедентний випадок, коли КС проголошує весь текст чинної Конституції неконституційним. Загалом, конституційні суди мають приймати свої рішення на підставі Конституції, чинної на момент розгляду справи. Колишні редакції Конституції не мають значення.
Це означає, що суд міг ухвалити це рішення від 14 вересня 2007 року, лише, якщо текст Конституції, прийнятий 30 грудня 2006 року та який мав набрати чинності 15 січня 2007 року, був нечинним ab initio, тобто від початку. <...>
Належить наголосити, що таке тлумачення мало б важливі наслідки. Усі акти, що ґрунтувалися спочатку на Конституції від 9 листопада 2006 року та згодом - на Конституції від 15 січня 2007 року, втратили би будь-яке юридичне підґрунтя. Це також було б застосовним до будь-яких виборів конституційних суддів, що брали участь в ухваленні відповідного рішення".
Киргизький уряд фактично проігнорував ці зауваги Європейської комісії "За демократію через право". Як проігнорував він і критичну оцінку нової редакції Конституції, ухваленої за місяць після рішення КС, на референдумі в жовтні 2007 року.
"Головна мета нової редакції Конституції полягає в утвердженні усіма можливими юридичними засобами незаперечного панування президента над усіма іншими органами державної влади. Це відповідає авторитарній традиції, яку Киргизстан намагався перебороти. Хоча Конституція декларує принцип розподілу влади, президент очевидно домінує та виступає і як головний гравець, і як арбітр політичної системи.
Лише незначні перешкоди існують для президента на шляху пролонгації строку його повноважень через внесення змін до Конституції.
Ба більше, якщо немає юридичних обмежень влади президента та існують лише лічені можливості для опозиції бути почутою, наслідки можуть полягати в тому, що зміна влади також і в майбутньому здійснюватиметься через революції, а не мирним та конституційним шляхом".
Обидві цитати з документа № 457/2007 під назвою "Висновок про конституційну ситуацію в Киргизькій республіці", що його "За демократію через право", себто Венеціанська комісія, ухвалила на 73-му пленарному засіданні, яке відбулося в Страсбурзі 14-15 грудня 2007 року. Мовою оригіналу, англійською, документ доступний у відкритому доступі на офіційному веб-сайті Венеціанської комісії.
У цій ситуації вражають дві речі:
1. Наскільки обидві наведені вище цитати актуальні для сьогоденної України.
2. Наскільки інтелектуально вбога українська опозиція, яка досі не підняла ці цитати на свої знамена.
... І залишається рівно одна інтрига: чи наважиться Європа в особі Венеціанської комісії та інших інституцій, покликаних боротися за демократію та верховенство права в регіоні, повторити наведені вище оцінки?
Тільки цього разу не щодо Киргизстану, а України?
P.S. Поки стаття готувалась до друку, стало відомо, що попередньо ПАРЄ не буде оцінювати скасування політреформи в Україні.
Геннадій Друзенко, спеціально для УП
