Ревізія ленінських принципів?
Для комуністів, принаймні з Х з‘їзду РКП(б), де Ленін, перемігши всі інші фракції більшовизму, домігся затвердження резолюції про заборону фракційної діяльності, єдність партії завжди була "священною коровою".
Не було такої підлості й такого злочину в історії цієї політичної структури, яких не можна було б виправдати ідеалами єдності партійних лав.
У 1937-1938 роках, коли ВКП (б) вела вогонь по власних штабах, у катівнях НКВД багатьом керівним комуністам пропонували брати на себе звинувачення в найабсурдніших діях в ім‘я тієї самої єдності. Якщо по смерті Сталіна в партії відбувалися якісь розколи, то відщепенців швидко усували, а громадський розголос ефективно мінімізовували.
Після краху КПРС її республіканські загони на тлі новоутворених демократичних партій демонстрували вражаючу монолітність і дисципліну. Там практично не було очевидних чвар, всі конфлікти відбувалися "під килимом", всі голосування комуністичних фракцій у парламентах також були одностайними.
На відміну від демократів, лібералів, консерваторів і навіть олігархічних утворень, що пережили багато розколів, і КПРФ Геннадія Зюганова, і КПУ Петра Симоненка показали дивовижну сталість.
Навіть спроби нової влади в Москві і в Києві спровокувати внутрішні війни в цих партіях не мали успіху. Хто зараз пам‘ятає політпроект "Комуністична партія робітників і селян"? Представники КПУ називали цей політичний новороб провокацією кучмістів.
Новоробу вдалося, незважаючи на суперреволюційну риторику, відібрати у КПУ абсолютно мізерний відсоток голосів. А шалена критика з боку лідерів новоробу керівництва КПУ аж ніяк йому не зашкодила і міжособових конфліктів у його середовищі не розпалила.
Не дуже ускладнила життя верхівці КПУ й полум‘яна Наталія Вітренко, що дорікала їй браком радикалізму й угодовством щодо буржуазної влади.
Але сьогодні вперше за 19 років незалежності України виникає реальна загроза внутрішнього протистоянні як у керівному прошарку КПУ, так і в середовищі рядового членства. Порушником спокою став багаторічний ватажок кримських комуністів Леонід Грач.
Треба зазначити, що в даному випадку це не було його вільним вибором, політичні обставини і позиція "партайгеносен" не залишили йому іншого виходу.
Час випробувань
Нині чимало союзників Партії регіонів переживають (у формах притаманних уже нашій "вегетаріанській" добі) те, що колись довелось пережити союзникам більшовиків - лівим есерам. Більшовики цих союзників знищили задовго до початку "великої чистки" імені товариша Єжова.
Така сама доля спіткала й "укапістів" - паралельну компартію в Україні, що претендувала навіть на членство у Комінтерні. Тепер у Криму ревні прихильники біло-синіх на президентських виборах 2004-2010 років сьорбають політичну "кашу" з вельми неприємними для них смаком.
Замість нескінченної вдячності за підтримку, вчорашніх союзників усувають від влади в багатьох керівних органах Автономної республіки Крим.
Триває приплив нових перспективних кадрів у АРК. Кадри мають "прописку" відомого регіону. Відсутність членського квитка Партії регіонів суттєво звужує кар‘єрні можливості кримчан, у тому числі, комуністів, що, принаймні до 2004 року, могли вважати півострів своїм політичним заповідником.
Справді, були часи, коли вони контролювали Верховну Раду АРК, Раду міністрів автономії, вже не кажучи про міські, районі, селищні й сільські ради Криму. Практично всі президенти України не замахувалися на особливий статус комуністів у цьому регіоні. Те, що сталося нині, є для комуністів шоком.
Ще ніколи за 19 років незалежності ніякі київські начальники, яких вони рекламували своєму електоратові як "клятих українських націоналістів", так із комуністами не вчиняли. Нові володарі Криму діють чи то в найкращих, чи то в найгірших традиціях "революційної доцільності".
Тільки тепер комуністи зрозуміли і відчули, як насправді ніжно і лагідно всі ці роки до них ставилася "петлюрівсько-бандерівська" влада. Це той шок, який вже пережили комуністи Білорусі за твердої руки Лукашенка. Там вони швидко все збагнули і поводилися належним чином, себто тихо і невибагливо.
Але кримські колеги, що звикли до режиму найбільшого сприяння, політичної "зеленої улиці", ніяк не можуть схаменутися й отямитися. З керівними прихильниками комуністів у Криму вирішують питання з ентузіазмом хлопців "залізного Фелікса". Затримано голову селищної ради Лівадії (найсолодший шматок землі південного берега), мера Алупки.
Багатьох комуністів не реєструють кандидатами на виборні посади, навіть не реєструють членами виборчих комісій.
Як заявив голова кримської республіканської організації "Батьківщини" Андрій Сенченко, у деяких південнобережних кримських селищах, де населення не перевищує 1-2 тисяч осіб, раптом почали з‘являтися нові жителі (у кількості, що вимірюється сотнями), яких швидкісними темпами реєструють за новим місцем проживання.
Звідки вони їдуть? А хіба важко здогадатися? Ці новітні "кримчани" можуть вирішити долю виборів.
Тож уперше за майже двадцять років Партія регіонів може маргіналізувати кримських комуністів, викинувши їх за борт громадського життя півострова. Така поразка може стати фатальною для Леоніда Грача, авторитет якого тривалий період здавався непохитним.
Ось чому так відчайдушно таврує Грач дії колишніх союзників, ось чому погрожує акціями громадянської непокори аж до перекриття кримських доріг. Тут крім влади на кону ще й питання власності.
Південнобережна земля - це потенційно сотні (як мінімум) мільйонів доларів. Грач пропонує: "1 листопада, коли стане зрозуміло, що комуністів викинули звідусіль, всім доведеться робити відповідні висновки".
Але хто винний комуністам, які не лише пустили Партію регіонів на своє електоральне поле, а ще й дуже активно їй допомагали, геть забувши про нібито ідеологічний антагонізм, таким способом посилюючи в Криму вплив партії "акул" великого капіталу і об‘єктивно сприяючи переходу до неї частини свого електорату?
Що ж, "за что боролись, на то и напоролись". Не можна безкарно дурити людей ідеологією, в яку самі вожді не вірять, та ще й своїми діями самих себе публічно викривати. Викривати як брехунів і політичних повій.
Якби якась партія, член Комуністичного Інтернаціоналу, вступила в політичний союз із партією олігархічного капіталізму, то була б негайно затаврована, виключена зі складу Комінтерну, а її лідери за можливості викликані до Москви та розстріляні. Той, хто лежить в Мавзолеї, мав би перевертатися в труні від союзу комуністичної партії і партії великого капіталу.
Комуністів кинули (чого варто було очікувати), а їхні волання нагадують волання представниці найдавнішої професії, що чесно надала послуги, а їй не сплатили гроші ...
В моральному сенсі комуністів покарано за зраду власної офіційно прокламованої ідеології, удавану вірність якій вони так настирливо прагнуть про людське око демонструвати.
Битва титанів або як посварилися Леонід Іванович із Петром Миколайовичем
Але обурені зойки щодо утисків комуністів у Криму чутно лише з вуст Леоніда Грача. А де ж ленінський ЦК КПУ та її вождь незламний товариш Петро Симоненко? Мовчить лідер марксистів-ленінців України.
Журналісти одної популярної київської газети зателефонували в центральний партійний штаб, але товариш Петро, не дослухавши запитання про кримські події, кинув слухавку.
А що він може сказати, перебуваючи з регіоналами в коаліції? Тож виходить, що порятунок кримських комуністів, що потопають, є справою рук самих кримських "партайгеносен".
Судячи зі всього, центр віддав їх на поталу. Грачеві нічого не лишається, як або змиритися і тихо піти з політики, або кинути виклик Симоненку та його оточенню, спираючись на численну і впливову кримську організацію, звинувативши вождя у "буржуазному переродженні", згадавши йому публічно деякі особливості його приватного життя тощо.
Грач значно випереджає Симоненка щодо політичного темпераменту і невідомо, наскільки успішно міг би Симоненко протистояти Грачу в публічній дискусії.
Крім того, нинішню соціально-економічну політику Партії регіонів також можна буде "повісити" на Симоненка, прорекламувавши це як "зраду життєвих інтересів робітників і селян".
Тим більше, Симоненко сам загнав себе у пастку, коли обґрунтовував присутність комуністів у коаліції "жирних котів" нібито прагненням його партії змушувати буржуїв шанувати економічні інтереси трудового народу. Трудовий народ натомість цю ласку комуністів та їхніх союзників уже відчув на собі.
А нинішній конфлікт Грач-Симоненко має всі шанси стати загальнопартійним, таким, що вийде за межі партійної верхівки і збурить партійні маси, яким доведеться визначатися, чия позиція їм ближча, - Грача чи Симоненка.
Це визначення, цей аналіз аргументів одного і другого реально можуть розколоти КПУ, котра останнім часом ніколи не була настільки близькою до розколу, як зараз.
Не можна виключити зміни в керівництві КПУ, виникнення двох паралельних компартій, чи навіть самостійної Комуністичної партії Криму, що вже поставить у дуже незручне становище гаранта "нової старої" Конституції, бо суттєво посилить кримський сепаратизм.
Не важко передбачити, що вільний від опіки з боку Симоненка Грач вірогідно почне діяти під гаслом "Крим - для кримчан", сприяючи не дуже гостинним місцевим настроям щодо перебування на керівних посадах уродженців певного регіону.
Те, що зараз відбувається в Криму, справляє важке враження на кримську політичну тусовку, якій дали можливість відчути її реальну мізерність. Тому Грач може стати центром кристалізації всієї Кримської фронди у вигляді, приміром, якогось "Кримського блоку", чи альянсу, чи конгресу...
Розкол безумовно деморалізує й без того невеликий комуністичний електорат, представники якого будуть змушені довго і напружено роздумувати, який з двох комуністичних вождів є комуністичнішим, гостро сперечаючись між собою з цього приводу.
Недаремно Ілліч так не любив партійних дискусій - але ця нелюбов виникла тільки після того, як він сам став беззаперечним лідером партії...
Ігор Лосєв, для УП
