Хто проти виборів?
З незрозумілих для мене причин у більшості населення України до виборів негативне ставлення. Припускаю, що люди вірять в те, що основна частина грошей, витрачених на вибори, йде із державного бюджету, тобто з їхньої кишені.
Частково це правда, адже якщо вони навіть не із бюджету, то це ще не означає, що не з вашої кишені.
Можливо, нелюбов до виборів "родом з СРСР", або ще щось, але стереотип продовжує існувати. І, як на мене, дарма, адже вибори це зараз ледве не єдиний шанс повернення наших кровних. Час, коли "верхи" просто змушені ділитися з "низами" і співати нам серенади про "мудрий український народ, який знає кого обирати".
Безперечно, вибори в часи загального виборчого права справа не шляхетна - "повстання мас" - за визначенням іспанського філософа Ортега-і-Гасет.
До того ж, вибори це єдина політична залежність політика та чиновника від суспільства. Та й не завжди, позаяк існують різні види фальсифікації, - починаючи від сталінського "перемагає не той, хто голосує, а той, хто рахує" до сучасного "перемагає не той, за кого більше прийде проголосувати, а той, хто більше підвезе своїх до дільниці".
Але навіть це великий прогрес - виборців "катають", а не "рахують"! Сподіваюсь, що на наступних виборах інвалідів будуть возити не тільки в один кінець (я серйозно). Так само як ескалатори у супермаркетах для покупців працюватимуть не лише наверх.
Втім, не будемо залишати без роботи туристів із ОБСЄ та різноманітних комітетів виборців, хай вони борються з фальсифікацією.
Ми ж маємо зосередитися на розклеюванні та виготовленні агітаційних листівок, маханні прапорами, журналістиці, рекламному бізнесі та розкручуванні політичних брендів. І все це за досить помірну ціну (як для Європи).
Доречно було б створити професійний союз виборчого пролетаріату і, звісно, "мочити" всіх штрейкбрехерів (тих, хто ходить на мітинги безкоштовно).
Щодо насильства над останніми, то не переймайтеся, це також цілком в контексті європейських цінностей - разом із свободою слова, толерантністю та правами секс-меншин.
Однак найголовніше - створити перманенті (постійні) вибори, що означає скорочення, як мінімум, удвічі терміну повноважень всіх чиновників, а значить збільшення удвічі їхньої залежності від "простого виборця".
Ні в якому разі не можна допускати зворотну тенденцію - пролонгації повноважень.
Оскільки лише страх перед народним бунтом стримує бажання продовжити свій політичний вік, то цей страх потрібно час від часу підживлювати, щоб народним обранцям безболісно було полишати свої мрії про коронацію.
Хай бідолашні радіють лише спецпенсіям та гарантіям недоторканості особи від наступника. До того ж, пролонгація не просто недемократична по своїй природі, вона ще прямо б'є по ваших кишенях.
Наприклад, тільки в Києві заговорили про скасування виборів у райради, одразу пішли чутки про підвищення ціни на проїзд в метро. Тут все як в бізнесі - тільки хтось отримує політичну монополію у вигляді відсутності конкурентів на посаду протягом довгого періоду, одразу ж починають збільшувати експлуатацію трудового люду через цінову політику.
Якщо хтось особливо переймається долею якогось політика, то пам'ятайте, що з талановитим та хитрим політиком все буде гаразд. Наприклад, Леонід Данилович протримався два терміни, а Леонід Макарович "кермував" і при УРСР і при самостійній. І це в які часи?!
Гроші мають стати одним із головних стимулів не лише для тих, хто обирається, але й для тих, хто обирає. Всі "розводи" типу "ми ж з тобою українці, голосуй за мене", "ми ж за соціальну рівність, голосуй за нас", "защитим русский язик" і все інше потрібно відкинути.
Бжезінський якось сказав: нині не кількість голосів визначає вплив на політика (американського), а кількість грошей пожертвуваних на його передвиборчу кампанію. Цим він пояснив силу єврейського лобі і слабкість польського в США. Тобто, гроші важливіші за електорат.
Тож "хто проти перманентних виборів, той - холуй", - так мав написати Володимир Ілліч, але так як нам більше до душі політичне мистецтво школярів середніх класів в стихійній розмальовці ліфту, то замінимо останнє слово на "жлоб".
Висновок - нами мають керувати не жлоби, а справжні куркулі.
Олександр Куриленко, для УП
