Сержант Петренко і проблема самоорганізації українців

П'ятниця, 03 вересня 2010, 10:28

"Самоорганізація українців". Такою була тема триденного семінару за участю активістів громадських організацій та експертів, місцем проведення якого наприкінці серпня став історичний Холодний Яр.

"Державна влада, ворожа до власного народу, - явище, миритися з яким неможливо. Єдиною продуктивною альтернативою має стати самоорганізація українців у самоврядні громади - таку собі паралельну владу.

Досвід України на цьому шляху величезний, але дещо призабутий. Настав час його відновити, максимально розвинути і невдовзі кардинально змінити ситуацію", - дещо патетично декларували організатори семінару.

Як завжди на такого штибу зібраннях, було там різне. Але більше корисного і повчального. Можливо, не в останню чергу тому, що серед учасників вистачало постійних авторів УП, котрим було що сказати і про що довідатись в інших. А, можливо, і повстанський Холодний Яр чимось уплинув...

Але мова зараз зовсім не про нюанси перебігу семінару. А про те, що обговорювані там теоретичні концепти та виголошувані абстрактні гасла щодо органічного поєднання особистісних та групових інтересів буквально на наших очах - не вперше і, на жаль, не востаннє, але дуже вже наочно - виявилися чи не єдино можливим інструментарієм розв'язання драматичної колізії, що виникла у стольному Києві.

Першою про цю колізію, наскільки мені відомо, поінформувала "Газета по-киевски" у статті "Два міліціонери побили підполковника".

Про що йдеться? Про те, що житель Київщини відставний армійський підполковник Микола Якубовський був нещодавно затриманий міліціонерами Шевченківського райвідділу лише за вимогу пояснити, чому на станції метро "Нивки" схопили його знайомого студента.

А далі, за словами Якубовського, він був підданий справжнім тортурам - йому викручували руки, так, що луснув металевий браслет на годиннику, били по ногах, затискували голову між колінами й погрожували: "Упадеш з цієї лави, розіб'єш голову, і ніхто не знатиме"...

Як потім з'ясувалося, головним "гравцем" у міліцейській команді був сержант Петренко, котрий, зі слів підполковника, виявився зовсім не добродушно-недоумкуватим анекдотичним персонажем, а фігурою із зовсім іншої історії; асистував йому молодший сержант Брусловець.

Звісно, оцінка ситуації підполковником Якубовським може бути чи надто емоційною, чи необ'єктивною, але незаперечно, що, по-перше, він справді був затриманий, по-друге, що він засвідчив ("зняв") побої у лікарні, по-третє, що ним написана відповідна заява до прокуратури.

Ну, а по-четверте, надто багато останнім часом подібних історій (і це тільки ті, про які ми знаємо...).

"Зараз працівники інспекції з особового складу опитують сержантів, на яких він (Якубовський) скаржиться. Якщо виявиться, що міліціонери порушили закон, вони зазнають покарання", - заявила прес-офіцер Шевченківського РУВС Марина Макаренко. Отака от реакція на заяву у прокуратуру.

Схоже, все фактично спущене на гальмах, адже кримінальна справа не порушена, а міліція, яку народ, судячи з численних соціологічних опитувань, вважає ледь не суцільно корумпованою, своєю лівою рукою інспектує руку праву.

Так от, подивімося, як тут мали б спрацьовувати механізми соціальної самоорганізації - у випадку існування в Україні більш-менш нормально розвиненого й налаштованого громадянського суспільства.

Наступного дня після того, як підполковник Якубовський подав заяву до прокуратури, біля Шевченківського райвідділу мали вже стояти з десяток відставних офіцерів у формі з орденами, з транспарантами, де описувалася б суть конфлікту та вимагалося б об'єктивне (не силами самої міліції) розслідування інциденту.

Звичайно, це в разі, якби в організації відставників підполковник Якубовський вважався б... як би це делікатніше сказати... звичайним пересічним більш-менш законослухняним громадянином. Все! Не янголом з крильцями, ні, - у янголів свій лет, а простим громадянином - тим самим, взаємній підтримці яких і слугують громадські організації.

У разі, якби таке пікетування не дало реальних результатів (а найперше сержанта Петренка та молодшого сержанта Брусловця мали б відсторонити від служби до закінчення розслідування), то відповідний пікет повинен був би стати і біля прокуратури.

Немає зрушень, вимоги віднаходження істини демонстративно ігноруються? Тоді ветеранська організація (чи дві, чи три, не має значення - головне, що діяти вони апріорі мусять поза партійно-політичним полем, виключно на ґрунті громадянських цінностей України, а не так, як зараз, коли всі офіцерські організації вкрай політизовані, а тому неефективні як центри громадської самоорганізації) мала б звернутися через ЗМІ до всіх відставних офіцерів столиці, а не тільки до активістів - хай приходять до відповідних установ підтримати свого товариша.

Можна тільки уявити, який резонанс такі дії мали б у мас-медіа - незалежно від форм власності і міри лояльності до влади, і не тільки у вітчизняних, а й у зарубіжних. Адже йшлося б про те, що у добу глобальних ЗМІ навіть теоретично неможливо замовчати. Ну, а певна неординарність сюжету (сержанти і підполковник) додала б цікавості масовій аудиторії.

Якщо ж усього цього виявилося б замало, то в арсеналі як організацій, так і спонтанно створених груп, які об'єднують офіцерів (хай і колишніх) є ненасильницьке захоплення та блокування відповідних споруд, а на крайній випадок - громадянська мобілізація через ЗМІ та Інтернет своїх колишніх солдатів та сержантів строкової служби.

Не для досягнення якихось суто політичних цілей - а для забезпечення торжества законності та моральної справедливості. Хоча, власне, і це за великим рахунком справа політична, та це вже надпартійна, справді "велика" політика...

Ось так має бути. Звичайно, існує певний ризик, що у деяких випадках корпоративна солідарність спрацьовуватиме на користь осіб, які не варті того.

З іншого боку, неодмінна публічність таких дій здатні убезпечити від фальшиво усвідомленої й використаної корпоративності на шкоду істині в абсолютному більшості випадків.

І при цьому чинні вже громадські організації не повинні бути надто чисельними, мати у своєму складі мільйони чи сотні тисяч осіб. Ні, досить кількох сотень активістів, щоб така організація стала своєрідним "ядром кристалізації" процесів громадської самоорганізації.

В тому числі, і для ефективного протистояння цілком чітким інтенціям нинішньої влади та всіх її структур - бо ж якщо вже силовики-сержанти б'ють армійських підполковників (хай і відставних), сподіваючись на свою безкарність, - то що говорити про перспективи пересічних громадян?

Власне, у нас (маю на увазі абсолютну більшість суспільства) відсутня більш-менш прийнятна і під романтичним, і під прагматичним оглядом альтернатива громадській і громадянській самоорганізації.

Або поліцейська держава, про тенденції ствердження якої криком кричать правозахисники, в тому числі і в УП, або силова (це поняття значно більш широке, ніж збройна, і я маю на увазі саме силу в її політичному сенсі) боротьба на вулицях і площах українських міст.

Або громадянські дії на основі самоорганізації, творення паралельних до влади структур, здатних захистити ті чи інші інтереси громадян.

Бо ж так чи інакше відповідно до логіки історії невдовзі "повіє огонь новий з Холодного Яру" (і не тільки з нього), і дуже хотілося б, щоби той вогонь, хай і мимоволі, не спопеляв надбань культури, не руйнував життя пересічним громадянам і не спричиняв країні нових прикрощів.

А це можливо тільки в одному випадку: якщо громадська самоорганізація буде здатна спрямувати соціальну стихію в раціональне річище.

Сергій Грабовський, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Книжковий ринок. Чи варто сподіватися на зростання під час війни?

Небо над Росією необхідно закрити

Доходи воєнного бюджету. Чи сподіватися на більше у 2025?

Біткоїн на шляху до $100000: глобальні тренди та перспективи крипторегулювання в Україні

Технології та мрії — що спільного?

Євростандарти vs реальність: чому Україна ризикує відкласти своє майбутнє в ЄС?